У Марокко для українських туристів – особливі знижки

Якщо лише згадаєте, що ви з країни футболіста Шевченка.

У Марокко можна вивчити африканський колорит життя: каравани бедуїнів, зовні убогі хатини, які всередині насправді розкішні, велосипедний та тваринний транспорт, золоті піски Сахари, ринки з екзотичними фруктами і п’янкими спеціями... Марокко (столиця Рабат) — єдина африканська країна, яка вийшла зі складу Африканського союзу, приєдналася до Ліги арабських країн. Місцеві знають ціну грошам: вміють торгуватися з туристами не заради того, щоб “зіпхати” сувенір. Марокканці отримують задоволення від самого процесу. Про ці та інші особливості стилю життя марокканців розповів “ВЗ” громадський активіст Львова, блогер, автор програми про мандри Юрій Шивала.

Юрій відвідав кілька міст Марокко в рамках зйомки програми про манд­ри екзотичними країнами. “Це одна з найбільш розвинених цивілізованих країн, яка водночас зберегла африкансько-арабський колорит, - каже Юрій. - Марокко — безпечна країна для подорожуючих. Там не можна підчепити якихось страшних хвороб, немає небезпечних тварин. У туристичних містах варто стежити за сумкою та іншими речами, щоб не поцупили гаманця. Тут є кому обкрадати туристів-роззяв.

Добратися з України до Марокко можна лоукостом з європейських країн — Польщі чи Італії. Політ в обидва боки - орієнтовно 100 євро, можна знайти навіть за 80. З Кракова чи Варшави курсують авіарейси до Маракеша, Касабланки. “Маракеш — торгова столиця Марокко, вона наче величезний ринок, - розповідає Юрій Шивала. - Перші враження від міста — у центрі вузькі вулички, мечеті. Там можна пересуватися або пішки, або на мулі (гібрид коня та віслюка), або на ослику. Оренда мула в гори чи по місту — 10 доларів на добу. По місту їздять старими машинами різних марок. Громадський транспорт (автобус, поїзд) — у занедбаному стані. Поїхати на екскурсію містом можна і таксі — 3-5 доларів за поїздку”.

Одне з найяскравіших вражень для українського туриста у Марокко — місцеві торговці. Левова частка марокканців живе з торгівлі. На ринках продавці голос­но закликають клієнтів щось купити, дозволяють собі фамільярність. Кажуть: “Эй, друг, иди ко мне, купи сувенир!”. “Коли йдеш вулицею, торговці зі всіх сторін кричать до тебе, - каже він. - Ціну можна вторгувати удвічі меншу. В нашій туристичній групі був такий завзятий любитель поторгуватися, який вибивав знижку 60-70%. Він придбав у магазині три речі за великою знижкою, а потім ще просив у бонус подарунок”.

Марокканці не розуміють європейських туристів, які не торгуються. А ось українців цінують, роблять для них більші знижки — до 50%. Продавці запитують, звідки приїхав турист. Якщо з України, то кажуть: для вас — особлива ціна. А якщо турист назве їм відомих українців, зокрема футболіста Шевченка, то ще відмінусують від зниженої ціни 10-20%.

На кожному кроці продають гашиш (конопля, спресована у блоки). “Гаш, гаш!” - так продавці інформують туристів про наявність наркотичного товару. Юрій Шивала спробував закурити гашиш (сам не купував, його пригостили на одній вечірці. - Авт.). Каже, нічого особливого: відчуття легкої ейфорії та запаморочення в голові.

У великих туристичних містах гроші можуть вимагати за будь-яку послугу — фотографування туриста, і навіть за те, щоб погладити єнота. Підприємливий марокканець пропонує туристу просто потримати на шиї змію. Щоб зняти рептилію з шиї — плати 5 доларів...

Торгові манери марокканців розповсюджені не у всіх регіонах. У сільській глибинці люди безкоштовно запрошують мандрівників на вечерю чи ночівлю. Юрія Шивалу запросили на вечірку. Це було у невеличкому містечку Айт-Бенн-Хадду (тут голлівудські режисери знімали фільми) з нагоди дня народження друга Шалали. Місто Айт-Бенн-Хадду цікаве тим, що його центр охороняється ЮНЕСКО, там немає електрики. Так марокканці зберігають стародавню автентичність.

Національна страва — таджин.
Національна страва — таджин.

На вечірці пригощали берберським віскі — традиційний зелений чай марокканців з м’ятою, спеціями та цукром. Місцева страва — таджин (овочі, тушковані з м’ясом). Подають у спеціальній посудині конусоподібної форми. Середній чек на обід у кафе — 5-10 доларів. На 15-20 доларів можна наїстися досхочу.

Життя в Марокко - недороге. За готельний номер треба викласти 15-20 доларів на добу, хостели — до 10 доларів. Сервіс у готелях - на тверду “трійку”, персонал майже не володіє англійською. У Марокко престижно мешкати в готелях-ріадах (20 доларів за добу). Це розкішні будівлі з великими двориками, де є фонтани. Колись у ріадах були гареми. Згідно з проектом, кожна наложниця мешкала в окремій кімнаті. Кожну оселю наложниці оздоблювали іншим дизайном. Не було кімнат, схожих між собою. Тепер у ріадах мешкають туристи.

Бути в Марокко і не відвідати пустелю Сахару — те саме, що бути в Римі і не бачити Папу Римського. Там пропонують туристам провести ніч у бедуїнському шатрі. За таке задоволення треба викласти з гаманця 15-25 доларів.

 Група туристів кайфує від відвідин бедуїнського шатра. Їжі на столах — обмаль, зате є приємна компанія. 
Група туристів кайфує від відвідин бедуїнського шатра. Їжі на столах — обмаль, зате є приємна компанія.

“У Сахарі нам не дошкуляли змії чи кусючі комарі, - пригадує Юрій Шивала. - Бедуїнські шатра обгороджені стіною, яка захищає від вітру. У шатрі є кілька закритих номерів. Самі бедуїни — цілком адекватні. Бо працюють у туристичній галузі, тож мусять задобрювати туристів. Подружився з бедуїном Бараком. Вночі біля шатра розпалили багаття, пили з ним берберське віскі, виконували африканські пісні і стукали по тому, що під руку попало. Вранці бедуїни можуть запропонувати екскурсію Сахарою на позашляховиках (оренда — 100 доларів за поїздку). Там можна просуватися або на верблюдах, або на спеціальних машинах. Краєвиди в Сафарі — фантастичні, особливо захід сонця. Куди не глянеш - всюди пісок. Це неземна цивілізація, де неможливо жити. Вночі — холодно, вдень — спекотно. По дюнах складно пересуватися, швидко втомлюєшся. Між дюнами легко заблукати. Треба гуляти там лише з екскурсоводом”.

Туристи цінують цю африканську країну насамперед через можливість займатися там серфінгом. В Атлантичному океані — великі хвилі, які сприяють адреналінному виду спорту. Урок серфінгу коштує 20 доларів (у ціну входить оренда дошки для серфінгу). Новачкам доволі складно підкорювати хвилі, сильно ниють ноги, болить все тіло. “Взяв із друзями годинний урок серфінгу. Бо думали, що не вистачить часу, - пригадує мандрівник. - Але через 15 хвилин дуже втомилися. Дошка провалюється під ногами...”.

У Марокко чоловікам дозволено мати чотирьох дружин. Але за умови, що жодну ні в чому не обділить. Усі презенти треба купувати у чотирьох екземплярах. Вони мають бути за ціною і якістю рівноцінні. Такі правила діють і в інтимній сфері. “Один марокканець хвалився нашій туристичній групі, що по всьому світу має коханок, особливо з Європи, - пригадує пан Юрій. - Мовляв, секрет у його надзвичайному темпераменті”.

Більшість жінок у Марокко ходять у паранджі. Сучасні панянки потрохи відходять від цього стилю. Обличчя відкривають, але оголити декольте чи спину все ж заборонено.

Фото з приватного архіву Юрія Шивали

Схожі новини