Недооцінена за життя художниця повернулася у виставкові зали

У Домі Франка відкрили виставку відреставрованих робіт Софії Караффи-Корбут. Вона присвячена 100-літньому ювілею від дня народження мисткині, який святкували 23 серпня. Недооцінена за життя художниця знову повернулася у виставкові зали.

Працівники Дому Франка у співпартнерстві з Фундацією ЗМІN оновили, відреставрували твори відомої художниці зі світовим ім'ям.

У фондосховищах Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка зберігають більше ніж півтори сотні мистецьких творів. І саме до 100-річчя від дня народження Софії Караффи-Корбут вирішили ознайомити сучасників з графікою непересічної художниці.

Відновлені роботи — це ілюстрації до творів Івана Франка. Нове життя отримала графіка до поеми І. Франка «Іван Вишенський» та казки «Лис Микита». Щодо «Лиса Микити», то, глянувши на ці кольорові, казкові ілюстрації, відразу згадалося дитинство, витівки хитрого Лиса. Мабуть, у кожній домашній бібліотеці знайшлося місце саме для цього та інших видань, ілюстрованих Софією Караффою-Корбут, адже колись вона ілюструвала кожну четверту (!) дитячу книжку, яка виходила в Україні.

До речі, над ілюстраціями до поеми «Іван Вишенський» художниця працювала понад 12 років і мала велику мрію побачити цю книжку у надрукованому варіанті. На жаль, так і не дочекалася її видання.

Караффу-Корбут з Домом Франка поєднувало багато моментів. За словами кураторки проєкту Марти Волошанської, 1994 року саме в Музею Івана Франка була остання персональна виставка мисткині до її 70-ліття. Дослідники її творчості свідчать, що Софія Караффа-Корбут не мала багато прижиттєвих персональних виставок, не була належно оцінена тодішнім режимом, вела замкнуте, наповнене лише творчістю життя, відстоюючи українську ідентичність у своїх творах. Не дочекалася вона й присвоєння Шевченківської премії, хоча її двічі висували на присудження цієї нагороди.

Софія Караффа-Корбут відійшла у засвіти 29 листопада 1996 року. Саме в Музеї Франка відбувалося останнє прощання та похорон, про що свідчать документи та фото. Звідси й вирушила художниця в останню путь в село Куткір Золочівського району, де провела дитячі роки і де знайшла свій вічний спочинок.

На переконання реставратора робіт Руслана Бондара, головна місія музейників та фахівців полягає у тому, щоб зупинити їх старіння та вік.

«Працювати було нелегко, адже папір, на якому виконані роботи, надзвичайно крихкий матеріал. Та, працюючи, так би мовити пліч-о-пліч з Софією Караффою-Корбут, відчував, що це наш, український спадок, який ми зобов’язані зберегти та передати нащадкам», — зазначив Руслан Бондар.

Недооцінена творчість Софії Караффи-Корбут була за життя художниці, на жаль, так є і в наші дні. До 100-літнього ювілею хотілось би гідного пошанування художниці, яка ревно відстоювала українську історію та ідентичність, створила багатий графічний Всесвіт. Її Франкіана, Шевченкіана, образи мужніх героїв («Максим Залізняк», «Іван Підкова», «Гамалія», «Невольник», «Твоя, царю, віра проклятая» ), ліричні композиції за мотивами творчості Лесі Українки — це величезний національний скарб.