«Перші півтора року великої війни я майже нічого не читав і не дивився, бо не міг»

Як тільки цей актор з’являється на екрані, його відразу ж впізнають. Бо це і це сантехнік Гончар з народного серіалу «Дільничний з ДВРЗ», інтриган Мелетій з багатосерійного проєкту «Козаки. Абсолютно брехлива історія», радник Сурков з комедії «Наші Котики»… І, звісно ж, детектив ICTV2 «Розтин покаже», що розповідає про роботу медично-експертного бюро, у якому Ігор Портянко знімається з першого сезону. Він грає експерта Зіновія Вікентійовича — трохи ексцентричного і в’їдливого, але беззлобного дивака. А у цьому сезоні в особистому житті Зіновія відбудуться карколомні зміни.

Як розповіли журналістці «ВЗ» у пресслужбі каналу ICTV2, 9 вересня стартує остання частина детективного серіалу «ДВРЗ. Повітряна тривога». Власне, з Ігорем Портянком і розпочалася розмова про цей проєкт.

— Пане Ігорю, ваш герой — сантехнік Гончар читає книжки і не дуже схожий на алкоголіка…

— Так і є, бо Гончар — начитаний алкоголік, він п’є не просто, щоб напитися, — а зі смислом (сміється. — Г. Я.). У нього насправді непроста і водночас цікава історія. Аферисти підіслали до нього дівчину, яка представилася донькою, щоб заволодіти його квартирою. Гончар дуже змінився відтоді, як вона з’явилася: кинув пити, почав стежити за собою. Але коли дізнався, що вона аферистка, знову зірвався… Так що Гончар насправді глибокий і цікавий персонаж.

— Кажуть, у «Повітряній тривозі» він наче знову «зав'язав»…

— Скоріше навпаки, але точно не скажу, треба дивитися (сміється. — Г. Я.).

— Ви зараз знімаєтеся у четвертому сезоні детективу «Розтин покаже». Ваш герой, експерт Зіновій Вікентійович — в’їдлива людина. Чому він такий?

— Думаю, через те, що він — одинак, усе життя прожив з мамою, яка його пригнічує. Але у цьому сезоні мій персонаж зустріне жінку, котра змінить його життя. І він не в’їдливий, він просто не дуже щасливий… У першому сезоні пакостив іншим, бо хотів зайняти вищу посаду, намагався інтригувати. Але його розколювали відразу, він же як дитина, за своєю природою, беззлобний…

— Глядачі стільки у попередніх сезонах чули про його маму, але ніхто її не бачив. Може, варто вже її показати людям?

— Коли ми починали цей проєкт, придумували кожному персонажу репліки, щоб було ясно, хто він такий. Хай пробачать мені автори, але фрази про маму додавав я сам: а от мама каже, а моя мама… І відразу ставало ясно, що Зіновій — таке доросле дитя своєї мами. А вже в останньому сезоні автори вирішили показати ту маму… І вже тоді стане зрозуміло, чому Зіновій саме такий. У першому сезоні він був дуже серйозним і таки в’їдливим і прискіпливим. Але якось я зімпровізував, зробив персонажа смішним, і глядачам більше сподобався іронічний Зіновій, ніж серйозний. І так він з вередливого перетворився на смішного.

— Пане Ігорю, що у вашому житті змінилося на третій рік війни?

— Знаєте, коли почалася велика війна, я ніби впав у ступор… І за перший рік-півтора повномасштабного вторгнення я майже нічого не читав і не дивився, бо не міг. Немов все завмерло. Було тяжко. Мене кілька днів тому підвозив таксист: з’ясувалося, він — фанат серіалу «Дільничний з ДВРЗ». Впізнав мене і сказав, що для нього цей проєкт — наче віддушина. Питав, коли буде продовження і розповів, що «ДВРЗ» допоміг йому вийти з важкого стану після початку війни. І навіть хлопці, що на війні, також дивляться «Дільничного», що став по-справжньому народним — мені про це розповів наш режисер Сергій Толкушкін. Вважаю, що такі проєкти потрібно робити, як і потрібно їздити на «Євробачення», щоб жити далі, щоб нам усім було легше переживати те, що зараз відбувається в країні.

— Як для вас почалася війна?

— Той шок і жах ніколи не забуду! Напередодні у мене була прем’єра вистави у театрі. Повернуся додому десь опівночі у доброму настрої. Прокинувся від вибухів — приблизно о 5-й ранку…

— Ви виїжджали з Києва?

— Ні, весь час залишався тут, але вивозив у Черкаси своїх рідних. Це був цілий караван: теща, син на милицях тоді був, собака велика — у мене вівчарка. Страшно було, ми іноді навіть не встигали доходити до бомбосховища! Лунає тривога, ми поки зберемося, поки докульгаємо — все, вже «відбій». Я до рідних потім мотався, але був вдома, у Києві. Так, у лютому-березні атмосфера була гнітюча і страшна: постійно бомбили. Людей у столиці було мало, комендантські години тривали добу і навіть більше. Але навесні ситуація виправилась і покращилась.

— Що було першим — театр чи кіно?

— Театр. Пам’ятаю, як у квітні почалися репетиції. На той момент багато акторок виїхали, ми почали грати тим складом, що на той час залишався у Києві. Це була віддушина для кожного з нас, було дуже приємно. Пізніше почались і зйомки.

— Що найскладніше для вас у війну? Наприклад, як пережили оці липневі вимикання світла?

— На мій погляд, втратився діалог з постачальниками світла. Вимикали на 7 і більше годин, часто час відключень не збігався з тим, що було зазначено у графіку, і все це на тлі пекельної спеки. Було важко, а через те, що ніхто нічого не пояснював, з’являлася купа фейків: найпопулярніший про електроенергію, що продають за кордон. Тому я до тих вимкнень ставлюся, як до невиконання службових обов’язків енергетиками, що неприпустимо у час війни. Так, зараз все нормалізувалося наче, але побачимо, що буде далі.

— На якому поверсі живете?

— На першому. Взагалі, графіки відстежує дружина, і усіма побутовими справами також відає вона. Але й мені доводиться займатися господарством, і блекаути на мене так само впливали і дратували, як і інших. У нас газова плита і завше була вода, що дуже добре при блекаутах.