«Оформити наше членство в НАТО можна вже сьогодні»

Цьогорічний вересень завершився політичною сенсацією: президент України Володимир Зеленський повідомив, що Україна подає заяву про пришвидшений вступ до НАТО. У ЗМІ було поширено відео візування цієї заявки: крім глави держави, підпис під нею поставили голова Верховної Ради Руслан Стефанчук і прем'єр-міністр Денис Шмигаль. Подія спричинила великий приплив ентузіазму серед українців, які вбачають у Північноатлантичному Альянсі надійну парасольку від російської агресії. Краплею, яка переповнила чашу нашого терпіння і спонукала наше керівництво вдатися до такого відчайдушного кроку, вочевидь, стало рішення путіна «анексувати» чотири українські області. Але… Наш натовський оптимізм дещо остудили наступні заяви деяких представників Заходу, які заявили, що «процесом у Брюсселі треба зайнятися в інший час». Хоча при цьому запевнили, що зосередяться на активнішій військовій допомозі Україні під час її протистояння з росією.

То чи не даремним є наше чергове стукання у натовські двері? Розмовляємо про це із Сергієм Джерджем — кандидатом політичних наук, головою Громадської ліги «Україна — НАТО», старшим лейтенантом Збройних сил України.

Вступу в Альянс вимагає українське суспільство

— Як людина, глибоко посвячена у тему НАТО, як ви сприйняли несподіване повідомлення нашого президента про те, що Україна подала заяву про пришвидшений вступ у Північноатлантичний Альянс? Особисто я подумав, що все буде так само добре, як із заявкою про пришвидшений вступ у Євросоюз…

— І мені хотілося би такого розвитку подій. Дуже цікавою була заява глави нашого МЗС Дмитра Кулеби, який сказав: ми де-факто перебуваємо у НАТО, а де-юре це потрібно оформити. Ще вагоміше було б, якби про це сказав хтось з боку НАТО. Скажімо, якби його генсек Єнс Столтенберг чи хтось із лідерів країн-членів Альянсу озвучив таку сентенцію. Також важливо було би, щоб на період, коли ми наразі не є членами цього військово-політичного блоку, з боку окремих держав, які входять у НАТО, Україні дали гарантії безпеки. Як свого часу зробила це Велика Британія щодо Швеції і Фінляндії. Щойно ці країни подали заявку до НАТО, тодішній прем'єр Борис Джонсон відвідав Гельсінкі й пообіцяв, що Лондон гарантуватиме фінам свій захист.

— На Банковій заявляли, що заявку було подано після попередніх консультацій із партнерами. Однак для керівництва НАТО і США, як одного ключових членів цього блоку, це повідомлення, схоже, стало певною несподіванкою…

— У мирний час було би більш правильно узгоджувати свої кроки з міжнародними партнерами, з такими інституціями, як Євросоюз і НАТО. Тоді наші партнери знали би, що планується, тоді була би готовою відповідь… Але важкі часи вимагають нестандартних рішень. У нас війна, росія проводить фейкові референдуми, намагається анексувати наші території. У надзвичайних ситуаціях треба виявляти лідерство, вдаватися саме до таких несподіваних ходів, які й зробила українська влада.

Цей складний час вимагає нестандартних рішень і від НАТО. Ми сподіваємося, що Альянс буде готовий до сміливих дій, які посилять безпеку в Європі.

— Що змінить у наших відносинах з НАТО заява Зеленського — нам вже не посміють відмовити?

— НАТО повинно підготувати відповідь на сильний крок України. Нашу заявку розішлють по всіх столицях країн-членів Альянсу — там визначатимуться парламенти, уряди. У багатьох країнах уже сформулювали позицію щодо наших євроатлантичних перспектив — ми ж не перший рік стукаємо у натовські двері. Після цього Північноатлантична рада сформує усі позиції і на їх основі, на основі аналітичних висновків Військового комітету, Комітету ядерного планування виробить рішення. Країни Балтії, Польща, Північна Македонія тощо уже заявили, що підтримують членство України у НАТО. Тому обговорення українського питання вже буде не зовсім закритим.

— Порівняно недавно на Банковій говорили про непотрібність подачі заявки у НАТО, а також про альтернативну натовській систему колективної безпеки. Чому команда президента знову звертає погляди на Брюссель?

— Цього вимагає наше суспільство. В Україні зараз надзвичайно високий рівень (83%!) підтримки ідеї вступу в НАТО. Безпекове питання для нас украй нагальне. Листи на підтримку заявки в Альянс подавало багато політичних сил, наша Громадська ліга «Україна- НАТО». Ми перебуваємо у виграшній позиції: навіть якщо НАТО не ухвалить зараз рішення про прискорений вступ, ми наполягатимемо на активнішій підтримці нашої безпеки. На збільшенні кількості зброї для захисту України, на постачанні нашій армії танків, літаків.

Тож я вважаю анонсовану заявку на вступ у НАТО позитивним рішенням. А чому це питання виникло зараз? Раніше було сподівання на якісь альтернативні союзи. Йшлося про «Київський безпековий договір», до якого приєдналися б окремі країни. Усе це добре — як додаткові речі. Але НАТО не можна поки що замінити нічим. Цей блок існує багато років, там вироблені механізми, стандарти, критерії, які перевірено на практиці, які діють. Створення нового безпекового процесу може призвести до, умовно кажучи, нового Будапештського меморандуму — звучатиме красиво, але не передбачатиме реальних механізмів захисту нашої держави.

Замінника НАТО немає. Очевидно, наша влада це зрозуміла. І повернулася до того, що ми починали. Буквально від проголошення Незалежності України ми починали співпрацю з НАТО. Перший наш президент Леонід Кравчук відвідав штаб-квартиру Альянсу, тодішній його генсек Манфред Вьорнер побував з візитом у Києві. Настав час більш наполегливо нагадувати про себе НАТО.

Повинна перемогти демократія, а не тоталітаризм

— Відомо, що у НАТО приймають консенсусом усіх країн-членів. Але ж у Зеленського знають про негативне ставлення до нашого членства з боку Угорщини, прем'єр цієї країни «у засосах» з путіним. Що нам із цим робити?

— Справді, навіть угорська опозиція пише про те, що Віктор Орбан і його партія отримали від кремля гроші і відпрацьовують цю підтримку блокуванням процесу входження України в НАТО. Якщо Угорщина буде єдиною країною, яка гальмуватиме наші прагнення, то, думаю, інші країни зуміють переконати її не проводити цю деструктивну політику. Відтак Будапешт змінить свою позицію.

— Так само, як недавно змінила її Туреччина щодо НАТОвських устремлінь Швеції і Фінляндії…

— Це було прогнозовано. Входження до НАТО Швеції і Фінляндії посилить цей блок. Туреччина сама є членом цього Альянсу. То як можна виступати проти його зміцнення? Туреччина хотіла виторгувати для себе якісь преференції — щодо торгівлі зброєю, боротьби з опозицією, з радикалами-курдами. Якоюсь мірою, турецькій владі це вдалося, домоглася поступок на свою користь. І тому майже зняла всі свої перестороги щодо вступу Швеції і Фінляндії до НАТО. Цей процес уже на завершенні.

— Дехто каже, що, зважаючи на небезпеки, які нависнули над нашою країною, НАТО могло би прийняти Україну до своїх лав ще під час війни. Інші експерти прогнозують, що це питання відкладуть до її переможного закінчення…

— Ми робимо спільну із західними країнами роботу — захищаємо демократію. Якщо Україна програватиме, втрачатиме свої території, це означатиме, що демократія не може нічого протиставити тоталітаризмові. Його перемога слугуватиме підтримкою для інших диктаторських режимів. І в цьому глобальна небезпека. Тому демократія повинна перемогти. А не чиєсь бажання захоплювати чужі території, вбивати людей. Щоб досягти перемоги демократії, треба посилити підтримку України.
Якби свого часу Меркель і Саркозі не блокували цей процес, Україна, можливо, домоглася би членства у НАТО — і нинішньої війни не було б. На жаль, колишні лідери Німеччини і Франції мислили не стратегічно, припустилися серйозних помилок — через це маємо велике кровопролиття в Європі.

А сьогодні наш шлях у НАТО блокують ті країни, чиї безпекові можливості не є потужними: не мають великої армії, великого військово-промислового комплексу, солідного військового бюджету. Використовуючи демократичну традицію досягнення консенсусу, дозволяють собі ставити бар'єри на шляху вступу до НАТО України — держави з великим людським, промисловим, економічним, сільськогосподарським потенціалом. А також — із сучасною боєздатною армією, досить потужним військово-промисловим комплексом.

— Крім Угорщини, кого ви мали на увазі під «блокіраторами»?

— 2008 року ініціатором перепон Україні на шляху до НАТО була Німеччина. путін переконав Меркель (а Німеччина узгоджує свою позицію з Францією), що треба не пускати Україну у Північноатлантичний альянс — тоді, мовляв, буде дружба, процвітатиме бізнес, Європа матиме газ. Західноєвропейські лідери путіну тоді повірили. І сьогодні мають проблеми в енергетиці, спекуляції на газовій темі. А найгірше — війну.

На свою підтримку німецькі й французькі лідери свого часу залучили Бельгію, Нідерланди, Люксембург, які голосували проти наших ініціатив. Думаю, сьогодні їхні позиція радикально змінилися. Спостерігається зміна політики Бельгії. Знаємо, як у Нідерландах ставляться до росії після того, як вона збила пасажирський «Боїнг», після того, як вона бреше у судовому процесі, щоб не допустити справедливого покарання за цей свій злочин. Очевидно, переосмислюють свою політику у Німеччині і Франції, сподіваємося на підтримку цих країн.

Вступ у НАТО підштовхне нас до реформ

— Вступ до НАТО передбачає набір цивільних, політичних реформ. Чи можуть в Альянсі, як виняток для України, закрити очі на їх непроведення?

— Не виключаю, що в якійсь європейській столиці можуть висловлювати певну стурбованість, зацікавленість у проведенні певних реформ. Як варіант досягнення компромісу, НАТО може нас до цього спонукати — і ми втілимо ці реформи. І знімемо зауваження з боку наших критиків.

Зрештою, ми вже багато зробили. 100% досягти завжди важко. Досвід східноєвропейських країн показав, що, будучи в НАТО, свої реформи вони доробляли значно швидше. Саме життя вимагало цього. Я впевнений, що й Україна, набувши членство в НАТО, втілить багато запланованих реформ. Ми бодай би однією ногою вступили у НАТО — а далі позиції нашої держави тільки міцнішатимуть…

— Спрогнозуйте наш натовський поступ. Коли у Києві замайоріє штандарт Північноатлантичного Альянсу?

— Давати часові оцінки — завдання не з легких. На наш союз з НАТО впливає багато чинників. Але я переконаний: оформити наше членство можна і сьогодні, ухваливши відповідне політичне рішення. Без певних передумов. А потім вже можна наверстувати те, чого ми ще не зробили. Це навіть ефективніше — бо українцям буде незручно не відповідати тим стандартам, яких дотримуються наші партнери по спільному військово-політичному союзу.