«Коли російським родичам казала про снаряди у будинку поруч, про вбивства й грабежі, відповідали: «Тобі це наснилося…»

Психолог Катерина Гуріна розповідає про те, як тримати себе у руках під час війни

Війна стала для українців глибоким потрясінням. Не можемо змиритися з втратами рідних, близьких, із руїнами, попелищами, на які перетворилися наші міста-села, родючі землі. Неймовірного болю завдають повідомлення про нечувану жорстокість окупантів, які, висловлюючись юридичною мовою, порушують всі звичаї війни. Здавалося, після трагедій у Маріуполі, Бучі, Ірпені, Бородянці, де росіяни вбили-закатували тисячі наших співвітчизників, путінські зайди бодай трохи схаменуться. Ба ні! Світ шокований новими звірствами рашистів: інквізиторським катуванням українських військовополонених на Луганщині, розправою над бійцями полку «Азов», які у колонії Оленівки чекали на обіцяний кремлем обмін…

Звідки у представників «велікой нації» таке звірство, яка його природа? І як нам вистояти після такого варварства? Говоримо про це з київською психологинею, фахівчинею з емоційно-образної терапії Катериною Гуріною. Наша співрозмовниця і сама відчула на собі весь жах путінської «спецоперації»…

Катерина Гуріна
Катерина Гуріна

Втікала від війни з трьома дітьми…

— Війна зачепила і мене та­кож. Довелося втікати від не­безпеки з трьома дітьми, со­бакою та кількома валізами. Тобто «по повній програмі» від­чути себе біженкою. Ми нічого не планували заздалегідь, про­сто неподалік прилетіло, тож ми й зібралися. Жили у родичів, у незнайомих добрих людей. По­тім, коли стало зрозуміло, що це довга історія, поїхали далі шука­ти житло та можливості працю­вати.

Війна — величезна комплек­сна травма. Важко було, бо наші діти весь час запитували, що ді­ється, що нам робити. Треба було щось їм пояснювати (там, де стояв наш будиночок, від­повідно до карти бойових дій якраз розташувалися окупан­ти). Працювати я змогла тільки тоді, коли до мене посипалися запити від волонтерів. Сталося це після трагедії у Бучі.

Професія моя — «допоміжна», мені зрозуміле й близьке люд­ське горе. Але цього разу треба було самій спочатку прийти до тями, щоб потім допомагати ко­мусь психологічно. Моя робота мене і тримає. Працюю з трав­мами насильства як психолог. Колись пережила це особисто, тож знаю, як допомогти дівча­там. Трохи займаюсь волонтер­ством, веду групи психологічної підтримки для українців.

путін копіює методи гітлера

— До 2014 року більшість українців вважали російський народ братнім. Яка причи­на того, що «брати» без жод­них докорів сумління пішли на нас зі зброєю? Більше того — чинять нечувані звірства на нашій землі? Куди подівся хвалений російський «інтер­націоналізм» і звідки взяв­ся новітній фашизм у їхньому виконанні?

— Аби стався такий зсув у сві­домості - щоб одні люди могли взяти до рук зброю і поперти на інших — треба було завоюва­ти свідомість перших. З допо­могою пропаганди, страху, за­лякування, промивання мізків та інших кадебістських методів. Треба було їм вбити у голову, що, воюючи проти інших, вони абсолютно праві. Що чорне — це біле, і навпаки. Щоб у це повіри­ти, є купа технологій, які успіш­но спрацьовують у будь-якому місці і у будь-який час.

путін нічого не видумує. Він копіює наративи іншого дикта­тора — гітлера. Той колись ка­зав: Німеччина — понад усе, тре­ба воювати за своє майбутнє! путін нині це повторює, змінив­ши слово «Німеччина» на росію. І це, на жаль, працює.

Усе почалося не раптом і не вчора. росія у спадок від СРСР отримала весь репресивний механізм КДБ-держави, всі ме­тоди керування суспільною думкою, потужний апарат ін­формаційного впливу пропа­ганди. Роками росія вкладала мільйони у створення цієї сис­теми впливу на свідомість. Лю­дям від ранку до ночі казали, що росія у небезпеці, що росіянам треба захищатися від зовніш­ньої агресії і все таке інше. Піс­ля такої шаленої кількості брехні люди починали вірити, що біле — це чорне. Так влаштована люд­ська психіка. Спрацьовує ефект зараження: людина починає не довіряти собі та своїм почут­тям. Їй простіше та значно спо­кійніше погодитися і почати ві­рити в те, що всі мають рацію, а вона — ні. Таким чином потужна пропагандистська машина росії зомбувала своїх громадян. І ще дуже вдало грала на природно­му бажанні людини «бути при­йнятим», «бути правильним» у суспільстві.

Те саме відбувалося у Радян­ському Союзі, у всіх фашист­ських режимах. А коли лунав десь голос здорового глузду, то на те були катівні, концтабори. Методи не змінилися. До ста­рих прийомів додалася потужна зброя інформаційних техноло­гій, яка ці явища робить масо­вими.

За допомогою цих техноло­гій з українців створювали об­раз ворога. Для того, щоб їх вбивати, треба було у свідомос­ті росіян їх «расчєловечіть». Тоб­то казати: українці - не люди, це нацисти, їх треба знищувати, інакше вони вб’ють нас та на­ших дітей. Для сильнішого за­туманення мізків російська про­паганда поширювала фальшиві ролики. Скажімо, про те, як на­чебто «нацики» катують «доне­цьких». Після цього російські солдати були готові вбивати українців. Спрацювала і тоталь­на вседозволеність. Як наслі­док, російські солдати втрачали те, що людину робить людиною: моральні фактори стриман­ня, чутливість до чужого болю, здатність оцінювати свої дії.

Окремою проблемою є тер­пимість до насильства. Рока­ми в рф по телевізору тран­слюють новини про смерті, стихійні лиха, аварії, напади, на­сильства. Таким чином форму­ється підсвідома толерантність, тобто притуплена реакція до на­сильства як такого. У росії давно готували ґрунт, щоб насилля над українцями вважати нормою.

росіяни воюють за правилами орди

— Як психолог, поясніть мо­тиви насильства росіян над мирним населенням у Бучі, цинічного знищення україн­ських військовополонених в Оленівці, фізичного знущан­ня з полонених, зйомки і ти­ражування цього насильства у соцмережах?

— Рівень припустимого чи не­припустимого на війні завжди залежить від позиції команду­вання. Так само відбувалося, коли у Другову світову радян­ська армія проходила через те­риторію Німеччини і чинила там звірства, іноді страшніші від фа­шистських: масові ґвалтування німкень будь-якого віку, від ді­вчат до бабусь, вбивства, звіря­ча жорстокість. Бо це дозволя­ли. І навіть стимулювали: ідіть, беріть, грабуйте — це ваше. Я спілкувалася з ветеранами тієї війни, які були свідками, і саме це від них почула…

Пограничні психологічні ста­ни дуже заразні та дуже поши­рені саме на війні. У ситуації жаху та близькості смерті про­кидаються, вибухають всі збо­чення, все те, що у мирні часи було приглушене соціальними нормами — страхи, агресія, зві­рячі інстинкти. Спрацьовує і до­свід наруги. Дуже багато росій­ських сімей у своїх депресивних глибинках (звідки набрали ни­нішніх солдатів) переживали сі­мейне насилля. Тож звідти вихо­дять дуже травмовані люди.

Російська армія — це орда. Там воюють за правилами орди. Це елемент спотвореної політи­ки росії…

Кожного дня від домашньо­го насильства помирають діти та жінки. Кожного дня відбувають­ся зґвалтування чи самогубства. На війні всі ці соціальні та осо­бисті проблеми помножують­ся на 100, а якщо є безкарність та дозвіл «зверху», то ми маємо Бучу, маємо нелюдів. І так було завжди, ця війна не є винятком. Так було у Першу і Другу світові, у релігійних війнах, у Середньо­віччя та за часів Древнього світу. Війни ніколи не були гуманними. Приклад — Хіросіма, Афганістан, Чечня, Сирія, В'єтнам, Косово, Грузія. А зараз — Україна…

Особливість цієї війни — ці­леспрямоване використання ворогом потужної інформацій­ної зброї. Згадані вами відео зі сценами насильства щодо українців росіяни тиражують, щоб вразити нас ще й емоцій­но, вивести з рівноваги, викли­кати лють, загнати у депресію, збудити страх, безпорадність. І спровокувати на відповідні не­людські дії. Щоб росіяни не до­сягли своєї мети, ми маємо залишатися самі собою, не вес­тися на провокації, продовжува­ти те, що робимо.

Збоченці існували давно. Мене не дивує, що існують типи, для яких відрізати шматок люд­ського тіла — все одно, що від­різати шматок картону. Я бага­то часу досліджувала поведінку маніяків — бо сама постражда­ла від нападу одного з них. Вра­зило, що для нього ґвалтуван­ня було буденною річчю. А коли є ще вседозволеність, коли цих нелюдів використовують, то від­буваються страшні речі… Ми зі­ткнулися із прищепленим ро­сіянам образом українців як ворогів і зі вседозволеністю.

Українки — не «русскіє баби»…

— Новини про нелюдську, антигуманну поведінку росій­ських військових уже спри­чинили різку реакцію серед українців, і не тільки серед них. Звучать заклики до кри­вавої помсти. Як це «аукнеть­ся»?

— Ця жорстокість — велика пастка для її носіїв. Якщо осо­ба спробувала згаданої вседоз­воленості, є висока ймовірність, що вона не зупиниться. Ця жор­стокість на війні не закінчиться, її буде перенесено у сім'ї.

— Ми не раз чули аудіоза­писи неадекватного сприй­няття воєнних подій з боку російських жінок. Заохочу­ють своїх синів, чоловіків вбивати українців, глумитися над ними, грабувати. Чим по­яснити таку деградацію?

— Спрацьовує роками ство­рювана деформація свідомос­ті та свята віра у те, що біле — то чорне. І через це багато хто з нас, і я в тому числі, втрати­ли родичів у росії. Вони при­їжджали до нас у Київ, гарно відпочивали, все було добре. Ніхто з них ніде не казав, що бачив тут якихось нацистів. Аж раптом починають нести якісь нісенітниці. Мої російські ро­дичі казали мені: «Катю, по­терпіть, все минеться, ми вас звільнимо». А коли я їм каза­ла про повномасштабну війну, про снаряди, які прилетіли у сусідній будинок, про грабе­жі і насилля (відсилала їм від­повідні фото), мені відпові­дали: «Ні, цього не може бути ніколи! Це все, Катю, тобі про­сто наснилося, це тобі зда­лося. Це тобі, Катю, промила мізки ваша пропаганда…». Від почутого я була шокована. ро­сіяни не можуть визнати, що вони, їхні сини, чоловіки, внуки — вбивці, мародери, ґвалтівни­ки, а відтак — вони теж несуть за це відповідальність. Вони до останнього свого подиху каза­тимуть, що праві, все виправ­дають, повірять радше у дику брехню, ніж визнають очевид­ні факти. Бо правда їх зруйнує.

— Що ви порадили б україн­ським жінкам, які пережива­ють за своїх рідних на війні? Як їм тримати себе в руках після почутого, побаченого, пережитого?

— Слід пам’ятати, що вся така інформація — то навмисні вкидання від ворога. Особливо жорстокі сцени та масові вбив­ства, викладені в загальний до­ступ — це зброя, яка має метою нас зруйнувати.

Дорогенькі жіночки, пока­жіть росіянам дулю і живіть на зло ворогу! Робіть те, що може­те, кожного дня. Кожна на сво­єму місці. Піклуємося про ді­тей, працюємо, плетемо сітки, донатимо, заспокоюємо своїх стареньких родичів, за кордо­ном ходимо на мітинги, форму­ємо суспільну думку та не да­ємо світу розслабитися. Ми, українські жінки (а козацькі дру­жини — вільні, гідні та завжди були шановані чоловіками), — не «баби» там які-небудь, як у росії. Українські жінки ніколи не мали комплексу меншовар­тості порівняно з чоловіками, їм не закривали рота. Працюва­ли, піклувалися про сім'ю. І за­вжди мали гідність. Подивіть­ся: портрети гетьманів, а поряд — такі ж самі гідні портрети їх­ніх жінок! Ми потрібні нашим ді­тям та чоловікам, тож бережі­мо себе, робимо кожного дня рутинні прості речі, підтримує­мо одне одного. Обіймаю вас, дорогенькі жіночки! Ми з вами сильні, гідні! І будемо жити на зло ворогу!

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень