Передплата 2024 «Добрий господар»

У Полтаві відбулася виставка львівського художника Віктора Курила

  • 08.08.2018, 21:20
  • 1 415

Відомий полтавський художник Олег Мінгальов вважає, що його львівський колега має свій особливий творчий почерк.

Якби не той випадок, певно, Віктор Курило вибрав би зовсім іншу професію. А то в повоєнні роки в їхній хаті на хуторі у Миргородському районі Полтавщини оселився квартирант-художник. Малий Вітько з цікавістю спостерігав, як той пише картини. А
коли дядько подарував хлопчикові огризки кольорових олівців, він і сам почав замальовувати квіти, дерева, хати, виявляючи неабиякий хист до малярства. У школу за три кілометри ходив з вересня по середину жовтня, а потім навесні, бо
на всю сім’ю були одні-єдині чоботи. Його дитинство було голим, босим і голодним.

По закінченню школи Віктор Курило вступив до Решетилівського художньо-промислового училища, де навчався килимарству. Після армії доля закинула його у Львів, де він вже в зрілому віці отримав вищу освіту у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

Останні 25 років В. Курило працює художником-декоратором Львівського оперного театру.

— Робота в театрі ніби й творча, — каже Віктор Курило, — але у жорстких рамках кожного окремого замовлення, реалізації задуму іншого художника. Тому при першій же нагоді — у вихідні, чи у відпустці — брав етюдник і малював акварельні пейзажі, бо природа викликає особливий відгук у моїй душі. Також все життя мав щемку ностальгію за Полтавщиною, краєм мого дитинства.

Так поставали серії зворушливих акварелей, які відображали географію мандрів художника: рідну Наддніпрянщину, Кам’янець-Подільський, азовське узбережжя, карпатські села.

Звісно, Львів посідає окремішнє й очільне місце у творчості Віктора Курила. На думку заслуженого журналіста України Василя Глинчака, художник взяв свою ноту в оспівуванні столиці Західної України: «не накинувся» на відомі туристичні об’єкти, а помічав чарівність непримітних на перший погляд львівських двориків, архітектурних деталей історичних будівель чи львівської бруківки.

Кожна картина, ясна річ, має свою історію. Наприклад, у 1980 році пан Віктор змалював дивовижної краси церкву у селі Корсунівка Лохвицького району на Полтавщині. А у 1982 році її зруйнували, прокладаючи газогін. Відтепер храм залишився тільки на цій акварелі. Іншим разом в око впав кущ, який так фактурно розлігся, що художник не зміг його не змалювати. Якось різав яблука для сушіння, але не взовж, а в поперек, і завважив, що серцевина плоду є правильним п’ятикутником. Це надихнуло його на флористичну композицію.

Замилування рослинним світом, відчуття й пошук гармонії живого спонукали пана Віктора розвинути новий напрямок у своїй творчості — лаконічні графічні композиції. Ним він займається уже десять років.

Отак мало-помалу, беручи участь у художніх салонах, Віктор Курило, за образним висловом Василя Глинчака, вийшов з-за лаштунків львівської опери, заявившим про себе як самобутнього графіка. І доріс до персональних виставок, яких у нього
налічується вже шість.

Остання днями відкрилася у Полтаві, адже митець вирішив ознайомити своїх земляків з підсумковим творчим доробком. Представив 76-річного колегу голова Полтавської обласної організації Спілки художників України Юрій Самійленко.

«Дотепер ніхто не знає, як народжується образ. Це не спостереження, не спогад, не механічний синтез деталей. Раптом звідкись у тебе з’являється щось, чого ти не чув, не бачив, і спокушає відворити в слові, мелодії, глині, металі, камені, склі,
на полотні, папері, дошці… Тому образ — це завжди відкриття. Велике чи маленьке — не важливо, головне — твоє. Це те, що ти спромігся в міру здібностей і таланту додати до загальнолюдського спадку розуміння світу». Так історик мистецтва

Наталія Космолінська написала в анотації до персональної виставки Віктора Курила в Полтаві. На ній представлені 60 робіт автора — і 30-річної давнини, й зовсім свіжі. — Переважно всі шукають якомога більш атракційних, несиметричних композицій, а я — навпаки, — розповідає художник. — Можливо, дався взнаки багаторічний досвід оформлювача, чи, може, проявилися, здобуті ще у відділенні килимарства навички орнаментування.

На думку мистецтвознавців, форма лаконічного геометризованого вислову Віктора Курила апелює до філософських дереворитів видатного українського графіка Якова Гніздовського. Фронтальна композиція з чітко позначеним контуром рамки — художній прийом, який дозволяє йому зосередити увагу глядача на красі й філігранності форми кожного земного плоду. Автор уважно простежує напрямок прожилок на листках-пелюстках, старанно шукає виразнішого силуету, щоб
прийомами графіки виявити досконалу геметричну структуру рослин, фруктів, овочів, створити їхній універсальний образ-логотип.

Відомий полтавський художник Олег Мінгальов вважає, що його львівський колега має свій особливий творчий почерк, показуючи рослинний світ через сакральну геометрію й розглядаючи рослину як напівживу істоту, зображуючи її серед стихій: у маленькому відображується велике — мікрокосм у макрокосмі.

— Я б назвав графічні роботи Віктора Курила мандалічними — молитовними візуальними формами, що характерні для Індії, Тибету. Знаю, як складно їх робити. Треба мати велике терпіння, ретельність. Колись відомий російський художник-авангардист Павло Філонов називав цю композиційну завершеність і ретельність «сделанностью», тобто, що зроблено «від» і «до».

Під час урочистого відкриття виставки був продемонстрований 30-хвилинний фільм львівського журналіста Василя Глинчака «Феномен України» — про життєвий шлях, творчість і талант Віктора Курила. В ньому — щирі, відверті, розкуті діалоги, в яких герой фільму постає як людина високо духовна, чуйна, ранима, скромна, навіть сором’язлива, лірична, тонко зорганізована й гармонійна, в якій і досі живе хлібороб-хуторянин.

Одним з елементів графічних робіт Віктора Курила є львівська бруківка, яка знаходиться там, де має бути небо. У фільмі Тадей Риндзак, головний художник Львівського оперного театру, так каже про цю художню особливість:

— Віктор прожив нелегке життя, відбиток на яке наклало тяжке повоєнне дитинство.

Під тягарем проблем ходив з опущеною головою й бачив бруківку. І як у калюжі можна побачити небо, так і бруківка перетворилася на космос Віктора Курила… Кременчуцька поетка Тамара Васильєва на церемонії відкриття виставки розповіла присутнім, що перша її поетична збірка була проілюстрована роботами пана Віктора, й запропонувала провести у Львові їхній спільний творчий вечір.

Нагадаю, що у жовтні 2014 року у фойє Миргородського художньо-промислового коледжу було урочисто відкрито меморіальну дошку видатному полтавському патріоту й скульпторові Михайлу Гаврилку роботи львівського скульптора Василя Ярича. А автором ідеї був Віктор Курило, його коштом вона була й встановлена. Михайло Гаврилко був автором першої Шевченкініани, у 1916 році відкрив чимало українських шкіл на Волині. Творив у Львові. Але після Жовтневої революції не зміг всидіти в безпечній Австро-Угорщині, отримуючи з Великої України звістки про червоний терор, який влаштували більшовики. У 1020 році повернувся на Полтавщину, створив партизанський загін. Але його впіймали червоноармійці й піддали страшним тортурам та спалили в топці паровоза на станції Полтава.

Онуки Михайла Гаврилка наразі проживають у Львові.

— Дуже радий, що Львів і Полтава, яку називають духовною столицею Лівобережної України, — каже заслужений журналіст України Василь Глинчак, — єднаються через народну дипломатію, через непересічних особистостей, таких, зокрема, як Віктор Курило.

До речі, діти пана Віктора теж обрали творчі професії: Андрій Курило — відомий львіський вітражист, а донька Галина Куряча — вишивальниця, живе у Кременчуці. Людмила Стельмах (Кучеренко), президент Полтавського медіаклубу.

Схожі новини