Передплатити

«За допомогою переселенців закрили багато вакансій»

Від початку війни Львівщина приймає величезну кількість вимушених переселенців


Фото Ірини Дмитрів

Лише за офіційними даними від Львівської ОВА, зараз в області живуть 260 тисяч осіб (без тих людей, які поселились самостійно у приватному секторі). З них 160 тисяч зареєструвались як вимушено переміщені особи.

На переселенців, які й без того перебувають у стресі, чекають пробле­ми, пов’язані із пошуком житла, реєстрацією, працевлаштуван­ням. Часто це люди, які втекли просто з-під обстрілів, не мають документів. Кажуть, переселен­ців неохоче беруть на роботу, бо люди ці у будь-який момент мо­жуть знятися з місця і поїхати додому або за кордон.

«Бізнес занижує рівень зарплат»

“З початку бойових дій до Львівського міського цен­тру зайнятості звернулася 561 вимушено переміщена осо­ба, – розповів “ВЗ” директор Львівського міського центру зайнятості Олег Рісний. – Пе­реважно це люди з Харківської області (88 осіб), Київської об­ласті (68 осіб), міста Києва (58), Донецької області (95). З цих 561 особи 158 отримали ста­тут безробітного і 28 працевла­штовано. Загалом щодня 20-30 осіб звертаються до Львівсько­го міського центру зайнятості, і майже половина з них – це ви­мушено переміщені особи”.

– 561 особа звернулася і лише 28 працевлаштовані. Чому так мало?

– Не всі одразу звертають­ся щодо пошуку роботи. Звер­таються, щоб отримати статус безробітного і допомогу з без­робіття. Не всі з тих, хто звер­тається, хочуть працювати. Для тих, хто раніше займав висо­кі посади і отримував високу зарплату, мало пропозицій ро­боти. Це економісти, юристи, менеджери. Пропонуючи зарп­лату 10 тисяч гривень, дуже важко когось мотивувати пра­цевлаштуватися. Як правило, ті, кому ми запропонували роботу, повторно до нас не звертаються і не повідомляють, чи працевла­штувалися. Крім того, за цей пе­ріод близько 600 осіб звертали­ся телефоном та електронною поштою. Вони цікавилися ро­ботою, ми їм пропонували, але від них теж не було зворотного зв’язку. Тих 28 працевлаштова­них – це люди, з якими ми пра­цювали тісніше, які вже отрима­ли статус безробітного.

– Звертається більше чо­ловіків чи жінок?

– Звернулася 561 особа, з них 248 – чоловіки, тобто майже половина. Вони мають стати на військовий облік, це не означає, що їх одразу призвуть в армію. Вони можуть ставати на облік у Центр зайнятості. Ці люди пре­тендують на широкий спектр робіт. З позитивних моментів – до нас приїжджає велика кіль­кість професійно-технічних ка­дрів, яких бракувало у Львові. Ми працевлаштували більшість із них і закрили багато вакансій, які тривалий час не могли за­крити. З’являються хороші ро­бітники по металу, токарі-фре­зерувальники, зварювальники. Були працівники з медичною освітою, доглядальники, спеці­алісти з фармацевтичною осві­тою.

– Бачила список вакансій обласного центру зайнятос­ті – там дуже малі зарплати. Переважно це 6-6,5 тисячі гривень...

– Бізнес останнім часом за­нижує рівень зарплат. Розумі­ємо, що має можливості відпо­відно до своїх доходів. У період воєнного часу не може розвива­тися і не має відповідних дохо­дів, тож йому важко виплачува­ти великі зарплати.

«Люди з хорошою освітою виконують некваліфіковані роботи»

Олег Рісний повідомив, що, крім тих осіб, які зверталися у Львівський міський центр зайнятості, ще 752 особи з почат­ку війни звернулися у Центр підтримки вимушено пере­міщених осіб. З них 373-ом була запропонована робо­та. Але чи влаштувалися вони на неї – невідомо, бо з цими людьми немає більше зв’язку.

У Центрі надають допомо­гу у пошуку роботи, отриман­ні соціальних виплат, юридич­ні консультації. “Ми створили цей центр спільно із Львівською міською радою, – говорить Олег Рісний. – Туди звертають­ся люди, часто навіть без доку­ментів, ми їм пропонуємо всі можливості. Часто роботодав­ці беруть їх на випробувальні терміни. З позитивних прикла­дів працевлаштування є такі: пан Євген із Харкова, освіта вища, прикладна математика, працював системним інжене­ром на поліграфічному вироб­ництві. Проте у Львові такої ро­боти не було, і він влаштувався у компанію “Львівхолод” (мере­жа супермаркетів «Рукавичка») комплектувальником. Готовий працювати не за фахом. Пані Ірина з Чернігівської області, бухгалтер, у Львові влаштувала­ся в компанію «Рітейл Україна» (мережа супермаркетів) каси­ром торговельного залу. Пані Наталія з Харківської області, освіта вища, вчитель коледжу, у Львові влаштувалася у службу у справах дітей Львівської ОВА, черговою. Пані Наталія з Києва, освіта вища, технологія харчу­вання, працювала начальником виробництва, працевлаштова­на у компанію “Рітейл Україна” начальником виробництва. Усі ці люди з хорошою освітою, але виконують некваліфіковані ро­боти, бо на сьогодні не знайшли роботи за фахом”.

«Колектив хороший, але зарплата мінімальна – 6,5 тисячі грн»

За словами пана Рісно­го, біженці переважно відмов­ляються спілкуватися з пре­сою, розповідати про себе. Це й зрозуміло після тих жахів, які їм довелося пережити. Однак спеціально для “ВЗ” у Центрі за­йнятості знайшли людину, яка розповіла свою історію.

Пані Наталія – з Волновахи Донецької області, їй 50 років, чоловік – пенсіонер. У Львові з 7 березня. У Волновасі працю­вала 23 роки на одному місці, в одному колективі – селянсько-фермерському господарстві (великий хлібозавод) бухгалте­ром.

“Бойові дії в нас почалися з першого дня війни – 24 лютого, – розповідає пані Наталія. – 26 лютого ракета влучила у наш будинок, пробило стіну. Об­стріли не припинялися. Ми си­діли у підвалі, без світла. Вирі­шили втікати з міста. Старенькі батьки їхати відмовилися. Ми їхали своєю автівкою. Спочат­ку до Харкова, де жила донька. Думали, хоча б у Харкові буде спокійніше, пересидимо. Але поки доїхали, там теж почали­ся бойові дії. Пожили три доби у сватів у Краснограді й вирі­шили їхати до Львова, бо сюди ще раніше переїхала сестра. Дочка поїхала за кордон. Ми за кордон не поїхали, бо вже не той вік, там нам буде важ­ко. Коли приїхали у Львів, я не мала ні трудової книжки, ні до­кументів. На соціальну допо­могу довго не проживеш. Треба платити за житло. Намагала­ся шукати роботу через сайт robota.ua. Нібито знайшла, але там треба було трудову книжку і щоб я була звільнена з попере­дньої роботи. Цього я не мала. Юристи сказали, що мене мо­жуть звільнити через Центр за­йнятості. Були труднощі з реє­страцією у додатку “Дія” – там були великі черги. Врешті-решт через Центр зайнятості знайшла роботу – бухгалтера в Інститут патології крові (вул. Генерала Чупринки). Працюю там лише тиждень, зарпла­та мінімальна – 6,5 тисячі грн. Колектив хороший, ставляться добре”.

Читайте такожПідприємства-«біженці»