«Колись хотіла поїхати до Львова на екскурсію, мрія здійснилася через воєнну евакуацію…»

Найбільшому модульному містечку у Львові - два роки. У восьми двоповерхових будиночках, які місту подарували поляки, мешкають 970 вимушених переселенців із Харківщини, Донеччини, Луганщини та Запорізької областей. У зимових житлових модулях Сихова можна розмістити понад тисячу людей з регіонів, яких спіткала війна. Ротація людей тут триває щодня: хтось виїжджає за кордон, хтось знаходить у Львові хорошу роботу і може собі дозволити оплачувати оренду квартири. Черга на поселення у модульне містечко формується із заяв у ЦНАПах. Станом на 13 лютого у Львові офіційно зареєстровано 97 тисяч внутрішньо переміщених українців.

«Людей з інвалідністю стало утричі більше»

«Завдяки співпраці та допомозі організацій кухні наповнились технікою, дитячі кімнати — іграшками, ляльковими будинками, книгами та іншими речами, — розповідає директор Центру соціальної підтримки Володимир Головатий. — Згодом в одному з будинків облаштували кінотеатр. Минав час, змінювались люди — їх вікова категорія. За останній рік середній вік мешканця нашого модульного містечка (враховуючи дітей і старших мешканців), збільшився з 36 років — до 42. Людей з інвалідністю стало утричі більше, людей похилого віку — удвічі».

Журналіст «ВЗ» відвідала модульне містечко для ВПО на Сихові, аби побачити їх побут, поспілкуватися з людьми, почути їх проблеми.

… Мене зустрічає адміністратор модульного містечка Віктор Габітов. Він корінний одесит, який в перший день широкомасштабного вторгнення рф (24 лютого 2022 року) виїхав з сім'єю до Львова, згодом долучився до соціального життя міста, волонтерив. Каже, Львів йому сподобався. Єдиний мінус — не любить тут їздити за кермом авто. Надто складна структура вулиць, на відміну від Одеси, на дорогах часто затори.

«Серед правил — сухий закон!»

«Модульне містечко тепле, опалюється завдяки електриці, — розповідає Віктор Габітов. — Залежимо від вимкнень світла, але маємо чотири потужні генератори. Раніше мали один, але той не справлявся, тягнув електрику лише на кухні».

Віктор Габітов запевняє, що переселенці не платять у містечку жодної копійки — ні за проживання, ні за комунальні, окрім Інтернету. Благодійники щодня забезпечують переселенців безкоштовними гарячими обідами.

«Люди харчуються також власним коштом, купують продукти, бо мають соціальні виплати — 3 тисячі гривень на дитину та 2 тисячі для дорослого, — продовжує мій співрозмовник. — Але благодійники, які привозять безкоштовне харчування, часом мають залишки. Тож люди, які не мають змоги купити продукти, беруть собі їжу і на сніданок, і на вечерю. «Люди задоволені тим, що тут все безкоштовно, — каже пан Віктор. — Задоволені умовами, бо тут все нове — меблі, постіль. Особливо умовами приємно вражені ті люди, які раніше мешкали в школах та садочках. Часом людям привозять гуманітарну допомогу. Незадоволені хіба розміром кімнат і щільністю поселення. В одній кімнаті можуть мешкати четверо людей похилого віку, які є чужими між собою. Поселяємо одиноких пенсіонерів в одну кімнату з іншими одинокими літніми людьми. Часом між ними бувають побутові конфлікти: комусь в кімнаті занадто тепло, хтось хоче відкрити вікно, комусь ніде покласти речі…».

Серед правил проживання у модульному містечку — сухий закон! «Хто вживає алкоголь, з тим спочатку проводимо виховну розмову, даємо шанси. Якщо не подіє, просимо знайти собі інше житло», — відзначає пан Віктор.

«Багато львів'ян нам допомогли, ми приїхали з однією валізою»

Жителька Лисичанська Луганської області Світлана Орлова приїхала з сім'єю до Львова 4 квітня 2022 року евакуаційним потягом. У Лисичанську в жінки залишилася трикімнатна квартира, а у Львові мешкають у двох окремих кімнатах — для молодого та старшого покоління. Умовами у модульному містечку жінка задоволена.

«Львів мені сподобався, — каже Світлана Орлова. — Колись хотіла поїхати до Львова на екскурсію, мрія здійснилася через воєнну евакуацію. Коли виїжджали евакуаційним автобусом, планували опинитися у Дніпрі, це ближче до дому. У 2014 році переїхали до бабусі у Сватівський район Луганської області. Думали, що повернемося швидко, як у 2014 році. Але опинилися у Львові. По дорозі був обстріл. Уже не вірю, що колись вдасться повернутися до рідного Лисичанська».

Світлана Орлова каже, що встигла адаптуватися у великому місті з розкішною історичною архітектурою. «Багато львів'ян нам допомогли, ми приїхали з однією валізою», — продовжує розмову пані Світлана.

Геннадій Анатолійович — уродженець Краматорська Донецької області мешкає в модульному містечку лише місяць. Умовами теж задоволений.

«Переїхав з Краматорська до Львова у 2022 році, мешкав в гуртожитках на Левандівці, — розповідає. — Потім звернувся у ЦНАП, аби допомогли отримати нове житло у Львові. Мені у Львові все подобається. Львів'яни інтелігентні, жінки відкритіші, ніж на Донбасі. Не планую виїжджати за кордон, хоча друзі пропонували. Полюбив Львів».

Заходжу на кухню. Там робочий процес. Хтось готує борщ, дехто поринув у чайну церемонію. Знайомлюся з Оленою Станіславівною родом з села Борозенське Херсонської області. Жінка переїхала до Львова з дітьми, з окупаційного міста вибиралися з пригодами.

«Добре, що вчасно виїхали до Кривого Рогу, бо нам сказали, що вже нікого не випускають з окупованої частини Херсонщини, — каже жінка. — Щоб вибратися з окупації, я заплатила за авто 10 тисяч гривень. Не в кожного на той час була машина і змога перевозити людей в екстремальних умовах. На блокпості нас перевіряли, особливо авто. Дуже переживала за дітей. Бо всяке було, люди з блокпостів зникали… Ми їхали до блокпоста з білим прапорцем на авто… І коли перетнули блокпост, почепили синьо-жовтий прапор. У Кривому Розі ми були тимчасово, потім переїхали до Львова. Спершу пів року мешкали у школі. Згодом перебралися у модульне містечко: спершу на Пулюя, згодом нас перевели на Сихів».

Пані Олена теж добре відгукується про умови в модульному містечку. «Нас тут прийняли добре, — продовжує жінка. — Адміністратори нам допомагають, підтримують. Львів — чудове місто. Люди привітні. Та загалом українці дуже чудові люди. Допомагаємо в модульному містечку людям похилого віку. На Херсонщині у мене залишився будинок, там було два прильоти. Будинок тріснув…».