«Багато чого навчився саме з кіно. Мав мало друзів, але у мене не було кумирів»

Але замість досвідчених поліцейських майор отримує чотирьох «зелених» копів. Тепер, окрім буденних завдань з боротьби із злочинністю, Сковорода вимушений стати для цих дітей нянькою. Це справжній виклик для майора, який не дуже любить людей і комунікації даються йому геть непросто. Одним із чотирьох копів, а саме поліцейським Будяком, став актор Микита Васейко.

— Микито, який він, ваш Будяк у поліцейському ситкомі?

— Насамперед, зізнаюся, що робота на знімальному майданчику була великим викликом: це був мій перший серіал, ще й у яскравому, комедійному жанрі, де треба бути гіпертрофованим, не «природним», а грати на межі. Перші дні були складними, але згодом увійшов у ритм і знайшов свою «нову природу» на екрані. Мій герой, як і я у житті, трохи сором’язливий. Насправді, Євген Будяк — така собі доросла дитина. На відміну від мене, він — яскравий, а я — людина стримана і спокійна. Мені сподобалася ця роль, бо ж треба було зіграти поліцейського, зовсім не схожого на мене.

— За сценарієм, ваш кіношний керівник Андрій Сковорода — складна людина, навіть — нестерпна. Доводилося стикатися з такими керівниками поза знімальним майданчиком — у житті?

— Мені пощастило (сміється. — Г. Я.), бо не доводилося. У мене було два акторських майстри: один в університеті Карпенка-Карого — я з майстерні Богдана Бенюка — і він таким не був. Дуже відкритий, світлий чоловік, принаймні в моєму досвіді спілкування з ним. Потім я навчався у Валентина Самосалькеса у Литві — теж неймовірно чуйний чоловік, з яким досі підтримую стосунки. І чесно кажучи, неправильно називати майора Сковороду нестерпним — він не нестерпний. Якщо брати мене як людину, а не персонажа — він мені подобається як образ: я б із задоволенням із ним поспілкувався. Я більше на нього схожий у житті, ніж на Будяка. Він багато правдивих речей каже і має правильний підхід. Так, він дуже яскравий, бо це серіал і ми розуміємо жанр, але загалом він реально крутий.

— Стати актором — це була ваша мрія з дитинства? Чи, можливо, випадок допоміг?

— Звичка дивитися кіно і серіали у мене родом з дитинства. Тато — кіноман, він дивився багато всього, і я, звісно, з ним. Так і вибудувався смак. У мене не було багато друзів, великих компаній. Так, вузьке коло — кілька людей, з якими я спілкувався і дружив. Тому багато чого навчився саме з кіно, якісь приклади для себе знаходив, проте у мене ніколи не було кумирів. І от після школи я вступив до Одеської юридичної академії, бо не знав, куди йти і чим хочу займатися. Від акторства й мистецтва був далеким: у школі займався лише спортом — від єдиноборств і боротьби до водного поло. Про театр навіть не думав. Правда, хотів, до прикладу, писати сценарії. А потім знайома розповіла мені про університет Карпенка-Карого, і я вирішив: ай, поїду і спробую. І мене взяли.

— Які фільми з дитинства на вас найбільше вплинули?

— Приблизно у п’ятирічному віці подивився «Від заходу до світанку» Тарантіно. Мені цей фільм дуже запам’ятався. Добре пам’ятаю чомусь цей день. А ще дивився «Пролітаючи над гніздом зозулі». І вже тоді розумів, що це хороше кіно: я не знав, чому воно мені сподобалося, бо фільм насправді розумієш тільки у свідомому віці. А тоді — просто сподобався, і все. Таких фільмів було багато. Не можу сказати, що вони тоді на мене впливали, але багато речей я зрозумів і навчився саме з хороших фільмів.