«Бути кременем в усьому. Особливо на посаді Уповноваженого із захисту державної мови»

«Наростає треш з обранням мовного омбудсмена, оскільки Банковій НЕ потрібен захист української мови, — написала на своїй сторінці у Фейсбуці народна депутатка Софія Федина. — Спостерігаємо дивну ситуацію, коли є номінації на посаду мовного омбудсмена, і ніхто з них не має ані досвіду в правозахисній сфері, ані професійно не займався захистом української мови як такої навіть на громадському рівні.

Кандидати, яких висунули Мін'юст, Мінкультури та офіс омбуд­смена:

• Ірина Коваль-Фучило — на­уковиця, що спеціалізується на фольклорі, досвіду правозахисної діяльності не має.
• Павло Полянський — чинов­ник, який має стаж роботи на різних посадах у Міністерстві освіти і науки.
• Олена Івановська, профе­сорка, яка, попри вагомий науковий доробок, також не має ніякого досві­ду у сфері прав людини.

Діючому уповноваженому Тара­су Кременю, попри його якісну і спо­движницьку роботу, навіть не запро­понували повторного призначення, хоча він заявив про готовність і на­далі працювати.

Щобільше, серед номінантів не­має нікого із того середовища, яке систематично багато років поспіль і якісно обстоювало права україн­ської мови!

З 2019 року ми мало не щотиж­ня мусили відбивати атаки на укра­їнську мову: «слуги» неодноразово намагались внести свої зміни щодо мови: визнати Закон «Про державну мову» таким, що втратив чинність, легалізувати «українську російську», називали «необґрунтованою» вимо­гу до сайтів мати обов’язкову укра­їнську версію… І ось недавно, по­при широкомасштабну московську агресію, знову почалися незрозумілі законодавчі нападки на мову.

Складається враження, що Кре­меня навмисне усувають з посади — ймовірно, щоб звільнити місце для зручнішої Банковій кандидатури, яка делікатно буде не помічати нападок на українську мову?".

Я поговорила з Уповноваженим із захисту державної мови Тара­сом Кременем (на фото). Ось що він розповів:

— Не знаю, чому мені не запро­понували взяти участь у конкурсі, — каже Тарас Кремінь. — Але як діючий Уповноважений, який з нуля створив цю інституцію, маю право претенду­вати на цю посаду і надалі.

Багато роботи зроблено. Я су­проводжував виконання Закону про мову, причетний до восьми хвиль набуття чинності окремих статей… Я брав участь у розробці держав­ної мовної програми. Щороку надаю об'єктивну інформацію про стан ви­конання мовного закону.

Наша інституція співпрацює з міжнародними правозахисними ор­ганізаціями, активно займаємося регіональною мовною політикою, маємо близько 5 тисяч місцевих мовних програм.

Сподіваюся, здоровий глузд пе­реможе, урядовці відзначать мою роботу і запропонують взяти участь у відкритому конкурсі.

— Якою є процедура?

— Відповідно до закону, є три суб'єкти подання: Міністерство культури — питання державної мови і державної мовної політики — це сфе­ра їхньої відповідальності. Міністер­ство юстиції - оскільки питання мови має конфіденційний характер. А та­кож Уповноважений з прав людини — питання захисту мовних прав грома­дян України — це є правозахист.

У 2020 році мене подавала на по­саду Уповноважена з прав людини Людмила Денисова. І на відкритому конкурсі моя кандидатура була об­рана за найбільшою кількістю голо­сів.

— Чи є загроза на сьогодні для української мови?

— Загроз для державної мови надзвичайно багато. В умовах ро­сійсько-української війни геноцид українського народу здійснюється у тому числі і щодо державної мови. Лінгвоцид — в окупації - це про по­вне знищення української у публічній сфері, у сфері освіти та культури. За активну громадянську позицію лю­дей катують, вбивають, вивозять за межі нашої землі. (Лінгвоцид україн­ської мови — це явище, пов’язане зі спотворенням та витісненням мови на окупованих територіях. — Авт.).

Не забуваймо, що робить росій­ський окупант проти нашої ідентич­ності. Знищені бібліотеки, спале­ні книжки та безліч інших прикладів пекельного, страшного, людино­ненависного. Тому під загрозою є державна мова, наша інституція, яку я маю честь очолювати. Росій­ська пропаганда ледь не щодня на­магалася дискредитувати нашу діяльність. Називають мене «шпре­хен-фюрером». Моїх представників називають «мовними карателями».

Але громадяни України нада­ють перевагу українській мові. Од­нак робота повинна тривати і нада­лі. Викликів менше не стало. І вони лунають і з Інтернету, і з публічного простору, у різних сферах обслуго­вування тощо. російська музика і ба­гато інших речей, на які треба своє­часно і адекватно реагувати.

Сподіваюсь, що уряд запропонує мою кандидатуру, і ми будемо далі працювати, зміцнюючи і національ­ні інтереси і, звичайно, конституцій­ність і законність нашої рідної укра­їнської мови.

— Багато російської мови і у громадських місцях…

— Закон про мову не поширюєть­ся на побутове спілкування. Але від побутового спілкування, наприклад, між батьками і дітьми, залежатиме, якою мовою спілкуватимуться в ін­ших сферах суспільного життя.

Коли бачимо сповільнення украї­нізації, ознаки двомовності, які збе­рігаються у закладах освіти, наго­лошую на тому, що батьки повинні взяти на себе відповідальність і до­помагати своїм дітям, пояснювати, наскільки українська мова важли­ва, наскільки вона багата і необхід­на для зміцнення нашої держави. І, звичайно, своєї громадянської на­ціональної ідентичності. Відповідно освітньої, культурної траєкторії.

— Тобто якихось зауважень до вашої роботи не було?

— Не було.

— Ви знаєте роботу інституції зсередини. Яка має бути канди­датура на такій посаді?

— Треба бути кременем в усьому. І особливо на посаді Уповноважено­го з захисту державної мови.