«Муніципалам» головне, щоб мене тут не було. Розбиратися у нюансах не хочуть…"

«Друзі, я довго нічого про це не писала, але зараз мушу, — написала на своїй сторінці у Фейсбуці власниця домашнього притулку для котів Наталія Томіна. — Ситуація така: 10 років я могла стояти в центрі Львова і пропонувати свої мініатюрки за донати для моїх котиків, пояснюючи, що у мене мініпритулок і таким чином ми виживаємо. Цього року усе змінилося, мене цькує «Муніципальна варта», не дає стояти і нічого пропонувати і вже понаскладала на мене купу протоколів.

Як з цим бути, поки що не знаю, нічого не може порадити ЦНАП і відділ культури міськради, оскільки це питання залишається неврегульованим міськрадою, і воно є десь посередині між культурою і економікою. Зі свого боку я зробила все, що могла, аби його вирішити, результату нуль, оскільки місто хоче грошей, а я не в стані їм їх занести, маючи купу тварин, які потребують їжі і лікування. Я розумію, що у всіх важкі часи, я працюю над вирішенням питання, але наразі, якщо хтось може посприяти у цьому питанні, буду вдячна. Якби ви могли і хотіли допомогти нам донатом, або замовити у мене мої мініатюри, буду дуже вдячна, бо ми у глухому куті".

«Побачила оголошення у Фейсбуці про те, що маленька сліпенька кицюня когось шукає…»

Ці симпатичні мініатюрки з котами я побачила ще раніше у соцмережах. І навіть пропонувала пані Наталії розповісти про свої роботи. Вона все якось не наважувалася. І ось після її допису — відчаю, я зателефонувала до неї і попросила розповісти про все, що з нею сталося.

Ми зустрілися на вул. Краківській. Пані Наталія розклала на сходах приватного готелю свої роботи (готель, до речі, не працює).

Наталія закінчила філологічний факультет ЛНУ ім.Івана Франка. Декілька років працювала діджеєм на львівському та київському радіо. До 2014 року свої мініатюрки з котами продавала туристам у Криму. Але ось уже 10 років виставляє їх у Львові. Кожен охочий може перерахувати донат (не менше 280 грн) на утримання її домашнього притулку для котів. До речі, свого часу міський голова Львова Андрій Садовий теж задонатив на цей притулок, і обрав собі мініатюрку з котом, який висить на дереві догори дриґом. Мер сказав, що у його дружини Катерини прізвище — Кіт…

Наталія пояснює, що проводить саме виставку своїх робіт, розповідає людям про гуманне ставлення до тварин. Але тепер ЛКП «Муніципальна варта» не дозволяє їй виставляти свої роботи в центрі міста. Вона намагалася з’ясувати у міській раді та ЦНАПі, які додаткові документи їй потрібні. Виявилося, що жодних документів для проведення такої виставки не потрібно. Але для «муніципалів» — це не аргумент. Вимагають показати дозвіл на торгівлю. Вважають, що це продаж керамічних картин.

— Пані Наталю, розкажіть, як виникла ідея створити домашній притулок для котів?

— Ідеї не було, це сталося само собою. З’явився один котик, потім другий… Їх випадково знайшла на вулиці, — каже Наталія Томіна. — Такі випадки, на жаль, непоодинокі. Тварин часто викидають на вулицю. Я запитувала у людей: чому ви це зробили? Кажуть: «Ми випустили котика…». «Куди ви його випустили? — запитую. — На голодну смерть?».

Пізніше побачила оголошення у Фейсбуці про те, що маленька сліпенька кицюня когось шукає. Ніхто не зголосився. Я живу з сестрою. Ми забрали Фефу з Києва до Львова. Волонтерка прокапала їй очі. Лікар дав рекомендації. Вона бачить. Також ми забрали з Києва Бриню. Їй уже 14 років! Ще одного котика, Боню, теж викинули під балкон. Я побачила оголошення і забрала Бонічку до себе.

Якось до мене просто на вулиці підійшла кицюнька. Її також хтось викинув. Вона була розгублена. Бігала дорогою. Я її теж забрала. Баста виявилася вагітною. Народила п’ять кошенят. Я пробувала їх віддати, але не змогла.

Також у мене живе киця Буся, їй через хворобу видалили око. Таким чином у нас зібралося 10 котиків. Якісні корми для тварин коштують дорого. Тому я проводжу виставку своїх робіт, і прошу людей жертвувати кошти на притулок.

Поки ми з Наталею розмовляємо, на горизонті з’являються працівники «Муніципальної варти».

Просять показати дозвіл на торгівлю, говорять про порушення благоустрою (посилаються на статтю 152 Кодексу про адмінправопорушення). Звинувачують у захопленні міської території…

«У ЦНАПі відповіли: «Не існує такої форми, яку би ми могли видати, як дозвіл на виставку»

— 10 років мене не чіпали, — каже Наталія Томіна. — Достатньо було ось такої заяви до міської ради, що я проводжу виставку. Ми говоримо з людьми про тварин, про гуманне ставлення до тварин (пані Наталія показує цю заяву, — Авт.). «Муніципальна варта» прекрасно до мене ставилася. Коли почалося повномасштабне вторгнення мені сказали, що біля Ратуші стояти не можна. Але дозолили стояти на вул. Краківській. А тепер мене звідти виганяють…

Бойко видав заборону проти дівчат зі стрічками, проти великих звірів з обіймашками, проти фотографів (Євген Бойко — керуючий справами виконавчого комітету ЛМР. — Авт.). До мене теж підійшов патруль «Муніципальної варти» і сказав, що «я не маю права тут стояти, бо є відповідна постанова ЛМР». «Муніципали» сказали йти у ЦНАП і написати заяву про проведення виставки, та дочекатися від них відповіді.

Але ознайомившись з текстом постанови ЛМР, я зрозуміла, що не підпадаю під жоден з цих пунктів!

Через якийсь час я зателефонувала у ЦНАП, аби дізнатися, якою є відповідь на мою заяву. У ЦНАПі відповіли так: «Якщо ви заявили про виставку, ви можете її проводити. Не існує такої форми, яку би ми могли видати, як дозвіл на виставку».

У мене зафіксовані дзвінки у ЦНАП, на «гарячу лінію» ЦНАПу та на «гарячу лінію» міста, у відділ культури ЛМР, у «Муніципальну варту». У відділі культури сказали: «Це на перетині мистецтва і фінансів. Ми не можемо дати такий дозвіл, бо у нас в принципі немає такої можливості».

Є патрулі, які мене не чіпають, — продовжує розмову Наталія. — Мені дозволили стояти на сходах приватної будівлі, що на вул. Краківській. Головне, щоб я не займала тротуар. А є патрулі, які кажуть, що не можна тут стояти. Складають протокол про адмінпорушення. Їм головне, щоб мене тут не було. Розбиратися у нюансах не хочуть.

У той час до нас підходить ще один «муніципал» і наполягає, аби ми покинули цю локацію, бо дозволу на торгівлю у нас немає…

Градус напруги зростає.

— А фотограф має дозвіл? — уточнюю у працівника «Муніципальної варти». Фотограф працює поруч.

— Фотограф має дозвіл, — відповідає «муніципал», але показати нам його відмовляється.

— У приватній бесіді мені фотограф сказав, що тепер кожен з них буде платити місту щомісяця по 3 тисячі грн, — каже пані Наталія. — Деталей я не знаю. Вони не надто охоче про це говорять…

Я, тим часом, йду до фотографа, аби подивитися на той дозвіл.

— У нас все узаконено, — каже фотограф Роман. — Створений ФОП. Але я просто працівник. Не маю на руках жодних документів. Це моє начальство більше знає. У разі чого — телефоную до начальства.

У той час пані Наталя дзвонить у поліцію на лінію «102», аби там сказали, як бути у цій ситуації?

Поки чекаємо на поліцію, я розпитую про її роботи. Її картинки дуже милі…

— Я почала робити ці мініатюри з моєю подругою, — каже Наталія Томіна. — Ми доволі довго співпрацювали з різними львівськими крамницями. Це так звана холодна кераміка. Якщо кераміку випалювати у печі, то такий яскравий малюнок не зробиш.

На основі гіпсу робиться скульптурна маса. Малюнок заливається скульптурною масою. Висушується. Обробляється водовідштовхуючим розчином. Глянцується. У мене є лайфхакі, які допомагають у роботі.

Переважна частина коштів йде на утримання тварин. Без цієї діяльності я не зможу прогодувати тварин.

Моя сестра після дуже важкої операції. Ми живемо з нею вдвох. В Олі була пухлина мозку. Вона перенесла 4 операції. Погано ходить, але жива. На сьогодні їй потрібна ще одна операція.

Поліція до нас не приїжджає. Але до пані Наталії телефонує слідчий лейтенант поліції Олег Цьорох.

— Ви маєте змусити ЦНАП виконати те, що вони мають виконати згідно з законом, — наполягає слідчий у телефонній розмові. — Покажіть їм протоколи, які складає «Муніципальна варта» і нехай вони нададуть вам письмову відповідь.

— Патрулі різняться в своїх показах. Одні кажуть, що можна тут стояти, інші - не можна, — каже пані Наталія слідчому. — Я подала заявку в ЦНАП. Минув майже місяць, але відповіді немає! Хіба що мені доведеться взяти їх у заручники…

«Це не слідчий, а курсант університету внутрішніх справ!»

Поки пані Наталія говорить зі слідчим, до нас під'їжджають патрульні на велосипедах…

Пані Наталія повторює все те саме — тепер уже патрульним поліцейським. Про виставку керамічних мініатюр з зображенням котів. Про домашній притулок для котиків, який вона утримує сама. Про донати. Про звернення у ЦНАП та інші державні служби.

Здається, патрульні не надто вникають у ситуацію, що склалася. Натомість дивуються, як нам вдалося поговорити так швидко зі слідчим? Нещодавно вони чекали слідчого 2 години, аби той приїхав на виклик про вбивство…

А через якийсь час «пробивають» слідчого по базі, і кажуть, що це не слідчий, а курсант університету внутрішніх справ! (??? — Авт.).
Прошу, аби патрульні сказали, який все ж таки дозвіл потрібен для проведення такої виставки? Який дозвіл мають фотографи, наприклад?

Нарешті один з працівників «Муніципальної варти» показує цей дозвіл у своєму телефоні.

Увесь цей процес нагадує якусь «мильну» оперу…

Дозвіл, який показав «муніципал», виданий управлінням культури ЛМР. У ньому, зокрема, йдеться, про те, що управління культури «не заперечує щодо проведення духовно-просвітницького заходу на площі перед Львівським національним академічним театром». У ньому вказана година і місце проведення заходу. Там, де має бути підпис, написано: начальник управління культури ЛМР Олексій Тарабан.

Пані Наталія каже, це якийсь загальний зразок, який не має нічого спільного з цією ситуацією.

— Я так і не зрозуміла, яким чином я маю отримати документи на свою благодійну діяльність? І які документи для цього потрібні?

До речі, дозволу, який мають фотографи, нам так і не показали…