Передплатити

У Ланьцутському замку серед зими цвітуть кущі

Якось так доля розпланувала мої подорожі, що у Ланьцутський замок я приїжджаю влітку.

Тому мала нагоду милуватися не лише красою замку, а й парку, який розлігся навколо нього. А цього разу я приїхала у Ланьцут наприкінці грудня, коли мав би і термометр показувати «мінус», і на вулиці мали б лежати кучугури снігу. Але чи то природа, чи то сам Всевишній внесли у розклад дванадцяти місяців свої корективи. Попри те, що у парку всюди зелена трава, то ще й кущі розквітли! І пахли так, як навесні. Та воно й не дивно, адже стовпчик термометра тримався позначки плюс 15.

Тут завжди повно туристів. У знаменитому замку Любомирських, який народ давно називає просто — «Ланьцутський», Єжи Гоффман знімав один зі своїх шедеврів — фільм «Прока­жена» за романом Гелени Мнішек. Саме у розкішних апартаментах замку розгор­тається трагічна історія кохання аристо­крата Вальдемара Міхіровського і бідної дівчини Стефанії…

Замок був збудований у першій поло­вині ХVІІ століття за наказом польського князя Станіслава Любомирського. Князь хотів, щоб замок був оборонною фор­тецею, тож мав бути дуже добротним і невеликих розмірів. Через століття — у другій половині ХVІІІ століття — інший власник замку, якого також звали Станіс­лав Любомирський, разом із дружиною Ізабеллою (з дому Чарторийських) до­повнили замок рідкісними предметами мистецтва і перетворили надійну фор­тецю на розкішний палацовий комплекс. Незабаром навколо будівлі виріс ланд­шафтний парк з рівними доріжками, але­ями і павільйонами.

Після смерті чоловіка княгиня Ізабел­ла Чарторийська продовжила прикраша­ти фамільну резиденцію, в якій з’явився замковий театр. У замок з’їжджалося панство Речі Посполитої. Внук княгині, Альфред Потоцький, спочатку дбав про успадкований замок, але з другої по­ловини ХІХ століття більше жив у Відні і Львові, тому Ланьцут потроху занепа­дав. Пізніше Альфред наказав зруйну­вати італійський сад і звіринець, щоб на їхньому місці збудувати залізничний вок­зал та лікеро-горілчаний завод, який, до речі, працює й досі.

На початку ХХ століття, коли замок перейшов у власність подружжя Романа Потоцького і Ельжбети Радзівіл, відбу­лася його остання перебудова. У замок провели усі досягнення тогочасної циві­лізації — електрику, воду, опалення і на­віть телефонний зв’язок.

Під час Другої світової війни у Лань­цутському замку був штаб вермахту. Там жили німецькі офіцери з дозволу господарів замку. Попри те, що Польща сильно постраждала під час війни, на за­мок у Ланьцуті не впала жодна бомба, а німецькі офіцери настільки бережно ставилися до перлини мистецтва, що не завдали шкоди жодній кімнаті. Потоцькі більше не повернулися у родинний має­ток, і Ланьцутський замок націоналізува­ла польська влада.

Відразу після закінчення Другої світо­вої війни в замку відкрили музей. Граф Потоцький встиг (не без допомоги нім­ців) вивезти зі свого маєтку понад 600 величезних ящиків з творами мистецтва, посудом та іншим аристократичним ре­манентом. Після відкриття музею він передав частину своїх колекцій Польщі з умовою, що вони будуть розміщені в рідному замку. Важко уявити, що було б, якби всі ці багатства потрапили в руки «східних варварів» (так граф називав ро­сійських солдатів).

За традицією, яку заклала княгиня Ізабелла, у травні в замку відбуваються Дні камерної музики, а з 1981 року цей захід набув статусу фестивалю. Тут досі збе­реглася найбільша бібліотека Польщі — близько 22 тис. томів книжок.

Як і в кожному замку, у цьому також є свої привиди. За легендою, кімната­ми замку одночасно ходять кілька при­видів. Один з них — знаменитий аван­тюрист «Дьябел» (чорт) Стадницький, який начебто краде людей навіть тепер — за стільки років після своєї смерті. Два інші привиди — Ельжбета Любо­мирська та її донька Юлія. Перша була закохана у Станіслава Понятовського, однак батько видав її заміж за більш до­стойного — Станіслава Любомирського. Доля зіграла злий жарт з батьком Ель­жбети: Понятовський незабаром став королем Речі Посполитої. Ельжбета до останнього подиху кохала Понятов­ського, а тому після смерті продовжує блукати залами замку у шикарній бірю­зовій сукні. Її донька Юлія вийшла за­між за Яна Потоцького, однак так і не змогла покохати його. Натомість зако­халася в Євстахія Сангужця. Тягар не­взаємного кохання підірвав здоров’я Юлії, і вона померла молодою. Кажуть, привид сідає у замку за письмовий стіл, бере у руки перо і пише листи своєму коханому…

Фото авторки та Ірини Хоми

Редакція газети «Високий Замок» дя­кує туристичній фірмі «Карпатія-Галич- тур» за організацію цікавої подорожі.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram