Клімат суворий, люди теплі…

Дублін захоплює. Насамперед своєю красою. Місто стрімко розбудовується. При цьому сучасні висотки гармонійно вписуються у його стару історичну частину. Тут безліч пам’яток, значна частина яких з безкоштовним входом, такі як Ботанічний сад чи Національна галерея. У Дубліні зосереджено найбільш активне життя Ірландії, сюди приїжджають за враженнями і у пошуках перспектив.

Водій автобуса не взяв кошти за проїзд

У Дубліні мешкає понад п’ятсот тисяч людей, разом з передмістями — до двох мільйонів осіб.

Центральною частиною міста протікає ріка Ліффа. Через яку перекинуто низку мостів, серед яких найвідоміший Джеймса Джойса, О’Конелла чи міст XIX ст. Ліффі («пів пенні»), колись стільки коштувала плата за перехід по ньому. Ліффа дуже прикрашає Дублін. Особливо дивовижно тут ввечері, коли з усіх боків річка підсвічується кольоровими вогнями міста.

Вулиці напрочуд охайні. Багато памʼятників і скульптур. Ірландці люблять розфарбовувати свої оселі ззовні у яскраві кольори. Наче хочуть внести додаткових барв у сувору природу свого острова. З транспорту тут їздять трамваї та двоповерхові автобуси. Не відчувається загазованість і забруднення повітря, як у наших великих містах.

Люди привітні і доброзичливі. Здається, на ваше прохання готові усе кинути і перейнятися вашою проблемою.

У Дубліні легко заблукати. Коли я в якийсь момент розгубилася і не могла знайти потрібну мені вулицю, водій двоповерхового автобуса прийшов мені на допомогу.

— Звідки ви? — запитав.

— З України! — пояснила.

— Вам треба повернутися назад! Коли я хотіла вийти з автобуса, жестом показав, щоб ішла у салон, мовляв, довезе… При цьому відмовився взяти кошти за проїзд.

Громадський транспорт в Ірландії - суцільне задоволення. Чистий, комфортний з дуже зручними сидіннями, кондиціонерами, екранами, на яких написаний маршрут. Квитки дорогі, але існує система знижок. Дешевше виходить, якщо оплачувати проїзд у дві сторони. Для прикладу, щоб проїхатися з одного міста Ірландії в інше десь сім кілометрів, треба заплатити від 2,5 до 4 євро, залежно від автобуса.

Чай з молоком, їда без солі…

З найцікавіших місць для туристів — європейська штаб-квартира Google, музей пива Гіннес, район Темпл-Бар з його чисельними пабами з живою музикою та національними танцями, крамницями і, власне, сам відомий заклад, від якого пішла назва району, — паб Темпл-Бар.

Натомість лише відвідання Національної галереї забрало у мене пів дня. Це величезна споруда в історичному будинку XIX ст. Тут зберігаються полотна італійських, голландських художників та велика колекція ірландського живопису. Подивитися все це можна на трьох поверхах безкоштовно.

Лише на окремі виставки потрібно купувати квиток. Як от у той день можна було оглянути полотна Рубенса, Рембрандта та Вермера, заплативши за вхід 19 євро.

На території галереї є крамниця та кав’ярня, де можна поїсти. За перетерту овочеву юшку та кіш-лорен я заплатила двадцять євро. Чай ірландці полюбляють пити з молоком, тому в кожній кав’ярні вам запропонують до чаю маленький глечик з молоком. Їжа тут зазвичай не жирна, не дуже солена і не приправлена. З вуличних страв тут популярний фиш енд чіпс (смажена у клярі риба і картопля фрі).

«Не дозволяли поселятися з тваринами, навіть з хом’яком»

Самі ірландці вважають свою столицю дуже галасливим містом з заклопотаними людьми та незручним міським транспортом. «Дублінці постійно чимось зайняті. Багато працюють. Натомість у віддалених від столиці містечках значно спокійніше і затишніше», -- розповідає мені літня жінка, на ім'я Енн. Вона багато років прожила у Дубліні, згодом переїхала зі сім'єю у маленьке містечко на північному заході острова і дуже задоволена.
Завзято підтримує українців у їхній боротьбі з російським загарбником. «Ми вдячні вам за ваш героїчний супротив. Я боюся того, щоб війна перекинулася з вашої країни в Європу!», — каже.

Покинула галасливий Дублін через якийсь час проживання тут і українська біженка з Харкова спортивний тренер Вікторія. «Маємо маленького собачку, вивезли її з України, і нам усі відмовлялися здавати в оренду помешкання. Усюди, куди зверталися, не дозволяли поселятися з тваринами. Навіть з хом’яком. А коли переїхали за місто, проблем з тим не виникало». Натомість у провінційних містах складніше з пошуком роботи.

Люди з інвалідністю мають доступ усюди

Столиця Ірландії гарно пристосована до потреб людей з інвалідністю. Тут мають доступ усюди. Майже від початку війни в Дубліні мешкає срібний призер чемпіонату України з плавання серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату, бронзовий призер кубка України Андрій Шамрай. «Куди б я не їхав, чи це музей, чи якийсь навчальний заклад, будь-куди, перед тим навіть не думаю, чи зможу потрапити туди, чи ні, і це з моїм спеціальним велосипедом! Це моя незалежність. З тим набагато краще, ніж в Україні», — наголошує він.

Чоловік родом з Рівного. Виїхав, бо не почувався безпечно на своєму інвалідному візку. «Було кілька випадків, коли мій знайомий військовий дзвонив і розповідав, що планується прорив через Білорусію. Подумав, сьогодні ця інформація як провокація, а завтра це може статися. Я виїхав на початках», -- продовжує пан Шамрай. У Дубліні він покращив знання англійської мови і активно підключився до допомоги своїм землякам. «Спочатку працював волонтером у Сітівесті як перекладач. Коли українці приїжджали, допомагав з поселенням. Зараз працюю в міграційній службі».

Допомагають Україні у всіх аспектах, крім військового

У Дубліні діють українські благодійні організації, які допомагають своїй Батьківщині боротися з російським загарбником. Вони об'єднують, як українців, котрі вже живуть в Ірландії не один десяток літ, так і тих, що втекли від війни і також прагнуть долучитися до спільної справи. Серед таких організацій Ukrainian Action in Ireland, саме вона організувала нещодавній кількатисячний марш у Дубліні, щоб нагадати про два роки війни в Україні.

«Ми існуємо два роки і отримала статус благодійної організації. Допомагаємо Україні у всіх аспектах, крім військового. Нагадуємо світу, що війна триває, що не можна зупинятися в допомозі нам. Залучаємо до благодійності всіх, кого можемо — не лише українців та ірландців, але представників інших дружніх до нас країн, — розповідає співзасновник організації Артем Недоступ.

Разом з небайдужими ірландцями представники цієї організації регулярно пікетують російське посольство в Дубліні. Цього тижня акція присвячена другій річниці вбивства росією ірландського фотожурналіста П'єра Закржевського та його молодої української колеги Саші Кувшинової. Ukrainian Action in Ireland збирають кошти і закуповують автомобілі швидкої допомоги та передають їх в Україну. «У нас є невеличка кількість сувенірів, які наші волонтери продають. Кошти постійно надходять на наші рахунки. У нас все прозоро. Вдалося зібрати понад три тисячі євро, мета — двадцять тисяч».