Передплата 2024 «Добрий господар»

Все пропало? Ні, все буде Україна

Конгресмени США пішли на канікули до кінця лютого, так і не розглянувши питання виділення Україні 61 мільярда доларів

Фото: AP
Фото: AP

З Авдіївки війська відходять на більш безпечні та укріплені позиції.

Польські фермери продовжують перешкоджати вивозу українського зерна до Європи.

Такі - то новини.

То що: все погано? Ні, якщо вчитися на помилках і швидко їх виправляти. Для цього не слід брехати собі, а називати речі своїми іменами. Тоді можна зрозуміти, що пішло не так, і що треба зробити, щоби пішло так.

Перше, чому Конгрес США зволікає з виділенням допомоги Україні? Тому, що дефіцит бюджету США сягнув нечуваних 34 трильйонів доларів. Це понад 100 тисяч доларів на кожного мешканця США.

Коли відсоткова ставка була близькою до нуля, то обслуговувати цей борг, а точніше, його рефінансувати, відкладаючи виплату на довший період часу, було недорого. Бо це робилося під низький відсоток. Але коли нацбанки, у тому числі і США, змушені були підняти відсоткові ставки до 5 і вище відсотків, щоби вгамувати інфляцію, то обслуговувати борг урядові стало важко. І чим загальний борг більший, тим важче уряду США його обслуговувати, коли відсоткова ставка є високою і не видно на горизонті, коли вона впаде.

Це питання держборгу стає основним у передвиборчій боротьбі між кандидатами у президенти США — Байденом та Трампом. Щоправда, поки що це відбувається за лаштунками передвиборчої вистави… Трамп позиціонує себе, як ощадливого газду, в той самий час звинувачуючи Байдена в розтринькуванні бюджетних коштів. У тому числі і на допомогу Україні.

У свій час, перебуваючи на посаді президента, пан Трамп зменшив корпоративні податки з 35 відсотків до 21 відсотка. Тим самим він сам сприяв збільшенню державного боргу. Водночас ці податки перебувають на рівні інших розвинутих країн, з якими американські корпорації конкурують, тож можна сказати, що це тільки вирівняло умови конкуренції для американських корпорацій. Зрозуміло, що корпорації воліють президента, який буде зменшувати їм податки, а не збільшувати. Тому у Трампа шанси бути обраним не менші, ніж у Байдена. Зменшувати державний борг Трамп планує не збільшенням податків, а перекладанням частини витрат американського уряду на союзників і скороченням видатків бюджету, які він вважає необов’язковими.

Це відповідає уявленням його «залізного електорату». Це так звані «сині комірці». Цим терміном називають кваліфікованих робочих, які непогано заробляють і не полюбляють своїх «співгромадян-нероб», яких, як вважають, вони годують зі своїх податків. Ще більше вони не полюбляють нелегальних іммігрантів, які загрожують їхній роботі, погоджуючись працювати за значно меншу платню.

Втім, демократи не гірше від республіканців знають, як балансувати бюджет країни. Наприклад, вони вимагають, щоби не було у світі юрисдикцій, де податок на корпорації нижчий, ніж 15%. Тоді американські корпорації, які зареєстровані в тих країнах, наприклад, Ірландії, повернуться назад у США і будуть сплачувати податки до бюджету США.

Звісно, при спиранні на електорат «синіх комірців» Трамп тільки виграє у їхніх очах, блокуючи виділення допомоги Україні (а також Ізраїлю та Тайваню). Ті конгресмени-республіканці, які у значно меншій мірі залежать від голосів «синіх комірців», тим не менше, змушені підтримувати Трампа, бо і в них цього року перевибори, і вони потребують підтримки керівництва своєї Республіканської партії.

Чи можна було це передбачити, коли ми раділи, що замість кредиту за ленд-лізом скористалися подарунковими грошима?

Заднім числом усе легко передбачати. В уряді України думали, що подарунок краще за кредит, бо його не треба віддавати.

Миша теж думала, що надибала халявний сир, аж поки мишоловка не зачинилася.

Наразі, маємо те, що маємо. Що ж робити? Де взяти гроші?

Підказав (хто б міг подумати) сам пан Трамп. Коли Сенат підтримав рішення про виділення допомоги Україні, Трамп сказав, що, якби це був кредит, а не подарунок, він би підтримав таке виділення коштів. Звісно, він це сказав, щоби елегантно завалити розгляд питання у нижній палаті Конгресу. Бо для кредиту треба готувати новий законопроєкт. А на це вже не було часу, бо конгресмени йшли на канікули.

Український уряд має сам виступити з ініціативою, що готовий брати кредит, замість подарунка, бо кредит не збільшує борг уряду США. У такий спосіб знімаються з порядку денного усі заперечення трампістів у Конгресі. І якщо пан Трамп й надалі блокуватиме виділення коштів, це буде виглядати, як допомога путіну. Це йому невигідно, бо «сині комірці» цього не схвалюють. Тож, він на це не піде.

Так само, слід виступити з ініціативою щодо Європейського Союзу. А саме, що ми хочемо кредит на кшталт американського ленд-лізу, який допоміг здолати тоталітарний уряд Німеччини під час Другої світової війни. Сьогодні ЄС може за допомогою ленд-лізу допомогти здолати тоталітарний уряд росії. Постачання зброї та припасів прискориться, бо вони будуть європейського походження, тобто даватимуть нові робочі місця саме у Європі. Зараз німецькі концерни, що можуть виготовити багато артилерійських припасів вимагають від уряду Німеччини гарантованих контрактів на багато років наперед. А уряд Німеччини не може надати їм таких гарантій хоча би тому, що він не знає, чи знадобиться йому така кількість снарядів, коли Україна вижене агресора зі своєї території. Коли ж снаряди будуть закуповуватися не за гроші німецького уряду, а за європейський кредит Україні, то німецькі концерни конкуруватимуть за це замовлення з іншими європейськими виробниками і тому не будуть такими вибагливими.

По-друге, Авдіївка з військової погляду ніколи не була цінністю, яку треба боронити за будь-яку ціну, тобто знімаючи війська з півдня.
Достатньо було подивитися на мапу, щоби зрозуміти, що утримувати позиції на такому «балконі» з нависаючим ворогом на півночі та півдні є важким, ресурсозатратним та, врешті, безнадійним завданням для ЗСУ. Все ж таки ми ведемо війну з досвідченим та сильним ворогом, а не з аборигенами Папуа-Нової Гвінеї зі списами у руках. Щоправда, утримування Авдіївки було не до такої міри безнадійним завданням, як утримування Маріуполя, який перебував у тотальному оточенні. Але і не легшим, ніж утримання залізничного вузла Дебальцеве у 2015 році. Тоді генерал Сирський виводив війська зі скрутної ситуації і зараз має продемонструвати вихід з мінімальними втратами особового складу з Авдіївки.
В Авдіївці, як і Маріуполі, знаходяться великі підприємства, що належать пану Ахметову. У 2014 році росія не захопила Маріуполь та Авдіївку, у надії що Ахметов буде лояльно до неї ставитися, зважаючи на таку милість.

У жовтні 2021 року росія була вже готова до повномасштабного нападу, але дала зрозуміти, якщо в Україні відбудеться державний переворот, який приведе до влади уряд, що виконає усі забаганки кремля, то нападу можна уникнути. Як же ж це нагадує заяву путіна на нещодавній лекції, що Другої Світової війни можна було уникнути, якби Польща виконала усі забаганки Гітлера!

В москві розраховували, що Ахметов долучиться до підготовки держперевороту в Україні. Але уряд України публічно висловив сподівання, що Ахметов не долучиться. Рінат Ахметов зрозумів натяк. У інтерв'ю Радіо «Свобода» від 26 листопада 2021 року, за три місяці до повномасштабного нападу росії, Ахметов заперечив інформацію про свою участь у перевороті. Він розумів, що опинився між молотом москви та наковадлом Києва. Тому маючи вибір втратити майно в Маріуполі та Авдіївці сьогодні або завтра, він надав перевагу завтра. Можливо, йому навіть вдалося видурити з уряду обіцянку, що у разі нападу росії його майно будуть захищати у першу чергу. Але це є тільки моїм припущенням.

А те, що йому належали містоутворюючі підприємства у Маріуполі та Авдіївці - це безперечний факт.

Коли на східному фронті ЗСУ відійдуть на позиції, які легко захищати завдяки водним перешкодам або штучно створеним укріпленням, яким не загрожує напад з флангів, можна буде зосередитися на головному напрямку цієї війни — звільненні Криму.

Від успіху наступальних операцій на Крим залежить і час припинення всієї цієї війни.

Ми вже пояснювали, що завдяки покладам газу у територіальних водах Криму, йдеться про цінність у сотні мільярдів доларів, в той час, як Донбас з його покладами вугілля є не цінністю, а скоріше — болем голови. Тому звільнення Криму зробить безглуздим продовження війни для росії. Донбас вона очистить у цьому випадку, як «жест доброї волі», щоби інші відбудовували те, що вони там знищили вщент.

Успіхи надводних дронів на Чорному морі вже виганяють кораблі російського Чорноморського флоту з Севастополя. Одним з сюрпризів цієї війни є усвідомлення адміралами того факту, що на великому озері, яким є по суті Чорне море, кораблі не можуть захиститися від нападу надводних дронів, особливо уночі і коли вони йдуть великою зграєю. Якщо дальність дії дронів сягає довжини самого озера, то кораблям краще тікати з такого озера до океану. Бо там можна відійти на таку відстань, якої дрони не зможуть сягнути. Комбінація морських дронів з ракетами наземного та повітряного базування є смертельною для флоту росії. Сьогодні російські кораблі, зокрема, великі десантні, змушені виконувати логістичні функції, доставляючи техніку та боєприпаси до лінії фронту, тому вони ще не перебазовані. На них немає навіть малокаліберних гармат з приладами нічного бачення для ефективної боротьби з дронами. Тому ЗСУ і надалі відправлятимуть на дно кораблі, аж поки вони не втечуть з Чорного моря. Ось тоді і стане зрозумілим висловлювання міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса від 24 лютого 2022 року: «Ми надеремо росіянам дупу, як ми вже це робили в історії», маючи на увазі Кримську війну 1853−1855 років. На морі, на відміну від суходолу, війна йде за нашим планом та за планом пана Воллеса.

Після усунення транспортної функції російського Чорноморського флоту, удар по Кримському мосту означатиме припинення постачання Криму з усіх точок, крім Джанкоя та Армянська. І вся війна з росією сконцентрується на контролі над цими двома транспортними артеріями. У цьому контексті розширення плацдарму на лівому березі Херсонщини є надзвичайно важливим фактором перемоги. Бо це є найвіддаленіша територія від основних складів ворога, куди він не зможе налагодити надійне постачання.

По третє, бойкот і перекриття доріг польськими фермерами не є проблемою, яку важко вирішити. Потрібна лише наявність доброї волі та здорового глузду трьох сторін — Європейського Союзу, Польщі та України.

На початку російської агресії Євросоюз дозволив завозити до своєї митної території сільськогосподарську продукцію українських виробників, звільнивши їх від мита. Це мало збільшити надходження до українського бюджету у вигляді збільшення податків, які експортери сплачували б до бюджету України.

Грішним ділом, думаю, що чиновники Євросоюзу мали ще й іншу мету: початок російської агресії викликав шок на газовому ринку Європи. Багаторазове збільшення ціни газу призвело до збільшення ціни електроенергії, оскільки багато теплових станцій Європи працюють на газі. Збільшення ціни електроенергії призводить до збільшення усіх цін, оскільки усі виробники використовують електроенергію і намагаються перекласти це збільшення своїх витрат на покупця. Всеосяжне збільшення цін називається інфляцією. Ця інфляція стосується і продуктів харчування. Саме різке збільшення цін у супермаркетах може спровокувати протести споживачів.

Тому масовий імпорт зерна з України сприяв стримуванню цін на значну кількість продуктових товарів у Європі. Тобто сприяв зменшенню інфляції. Це дає змогу центральним банкам не підвищувати сильно облікові ставки, що роблять кредити дорогими. Оскільки уряди Європи, так само, як і уряд США, обтяжені боргами, то обслуговувати цей борг стає все складніше при високих процентних ставках.

Тобто цей масовий експорт українського зерна та іншої сільгосппродукції відповідав інтересам Євросоюзу у вгамуванні інфляції, що полегшувало обслуговування зовнішнього боргу країн-членів ЄС.

Але водночас експорт української сільськогосподарської продукції сильно чіпляв інтереси великих сільськогосподарських виробників у самому Євросоюзі, зокрема, Польщі.

Низькі ціни на зерно зменшували прибутки польських хліборобів і у деяких випадках ставили їх на межу банкрутства. Тому їхні протести були небезпідставними та прогнозованими. Проблема ускладнюється тим, що мито на продукцію польських виробників для ввозу продукції до України не було скасоване. Якби це сталося, то молоко у наших супермаркетах коштувало би 27 гривень за літр, а 200 грамів якісного масла — 45 гривень.

Щоправда, у цьому випадку українські власники молокозаводів, скоріше за все, вдалися би до проколювання шин усім вантажівкам, що завозили би до нас молочку з Польщі.

Тож не треба сварити польських фермерів, а треба трьом урядам — ЄС, Польщі та України — швидко дійти компромісу, щоби втрати польських фермерів були компенсовані більшим доступом на український ринок або якимось іншим чином. Багатокілометрові черги вантажівок на кордоні, після того, як вибори у Польщі вже завершилися, є повністю на совісті цих трьох урядів.

Отже, як бачимо, поточні проблеми існували, існують та будуть існувати, але вони мають вирішення, якщо не ігнорувати суть проблеми та швидко виправляти помилки, що призвели до скрути.

Тож немає, поки що, підстав для репетування. Все буде Україна!

Схожі новини