Передплата 2024 «Добра кухня»

Місто діамантів і епохи Рубенса

Мандрівні нотатки журналіста «ВЗ» з подорожі в Антверпен

Ще одне місто, яке розляглося на обох берегах ріки Шельди і яке треба неодмінно відвідати у Бельгії, — Антверпен. І попри те, що Антверпен не так насичений туристами, як, скажімо, Брюгге, він насправді дуже цікавий. Антверпен — найбільше місто у Фландрії і друге у країні після Брюсселя. На відміну від крихітних історичних містечок, тут є етнічні квартали. І, мабуть, через це місто не дуже чисте. Можливо, і через те, що саме в Антверпені другий за величиною порт у Європі.

Але, попри це, Антверпен — надзвичайно затишний. Це, знаєте, як Різдво у родинному колі, коли найближчі і найдорожчі люди збираються разом. Його затишок можна порівняти хіба що з тим станом, коли береш книжку до рук, загортаєшся пледом і, перегортаючи сторінки, ласуєш смачним шоколадом… Тут, поруч з королівським декором, на вулицях грають музиканти, і, як і має бути у казці, «за одними дверима захований потаємний хід, що веде в інший світ…».

Перша згадка про Антверпен з’явилася у ХІІ столітті, коли йшло­ся про порт, який використовували для перевезень в Англію і Зеландію. А че­рез чотири століття настав час, що став золотим для Антверпена, порт став го­ловним перехрестям Європи. До 200 ко­раблів одночасно пришвартовувалися до його причалів, а ще 100 чекали своєї черги.

Саме з розповіді про порт розпочала нашу екскурсію гід. І привела нас до чу­дового замку Стеєн — фортифікаційної стіни у центрі Антверпена з величезними вежами і аркою під ними, що символізує вхід у місто. Збудували її ще у ХІІІ століт­ті. Спочатку замок слугував фортифіка­ційною спорудою на ріці Шельді, а потім аж цілих п’ять століть замок використо­вували як в’язницю. Тепер тут Національ­ний морехідний музей.

У 60-х роках минулого століття пе­ред входом у замок поставили пам’ятник Довгому Вапперу — персонажеві антвер­пенського фольклору. За легендою, До­вгий Ваппер — велетень, який колись жив в Антверпені і лякав людей. Він начебто приходив вночі і переслідував п’яниць, і в їхніх переляканих очах здавався їм все більшим і більшим. А коли п’яниця допо­взав додому, Ваппер заглядав у вікна… За словами гіда, деякі п’яниці так бояли­ся Довгого Ваппера, що кидали пити.

Пам’ятник Довгому Вапперу, який лякав людей. Деякі п’яниці так його боялися, що кидали пити.
Пам’ятник Довгому Вапперу, який лякав людей. Деякі п’яниці так його боялися, що кидали пити.

Довгий Ваппер — не єдина «родзин­ка», заради якої варто приїхати в Антвер­пен. Це місто з давніх-давен на устах тих, хто не уявляє свого життя без діамантів, оскільки Антверпен — світова столиця об­робки і продажу цих коштовних каменів. Шанувальники діамантів з усіх куточків світу недарма віддають перевагу абсо­лютно симетричному огрануванню діа­мантів Антверпена.

Річ у тім, що місто завжди славилося своїм алмазним виробництвом: оброб­кою коштовних каменів, а отже, — прода­жем діамантів, звідки контрабанда і та­ємні історії. Діамантова галузь Фландрії зародилася ще у середньовічному Брюг­ге, де почали гранувати алмази, напо­внюючи їх блиском. Людовік ван Беркен був одним з перших огранувальників ді­амантів «Флорентієць» для Карла Сміли­вого. Багато майстерень, що займалися грануванням алмазів, існували тут аж до кінця ХХ століття.

«Алмазний квартал» Антверпена — у самісінькому центрі міста, поруч з за­лізничним вокзалом. Саме тут знайшли прихисток 1500 ювелірних фірм (най­більша концентрація у світі), сотні мага­зинів і кілька фабрик з обробки алмазів. З 22-х алмазних бірж у світі в Антверпені «оселилися» чотири.

Діамантовий рай займає п’ять вулиць у єврейському кварталі, оскільки так вже історично склалося, що цим бізнесом за­ймаються в основному ортодоксальні євреї. З 500 тисяч населення Антверпена — 85 тисяч становлять євреї, і абсолют­на більшість з них пов’язана з ювелірним бізнесом. Невелику його частку займа­ють індуси.

За «брюліками» приїжджають турис­ти мало не з усього світу. За словами гіда, тут можна купити перстень чи се­режки навіть з 50-відсотковою знижкою. Можливо, через натовпи «золотошука­чів» у «діамантовому кварталі» безпре­цедентні засоби безпеки. Навіть склад­но уявити, що там встановлено понад 5 тисяч камер відеонагляду. Жодна особа, яка спацерує кварталом, не залишиться поза «фейс-контролем». Більше того, на вулиці сидять і ходять поліцейські, пере­одягнуті у цивільний одяг, які також сте­жать за можливими крадіями. Воно й не дивно, бо ж діамантовий бізнес прино­сить 12% валового національного дохо­ду Бельгії. Та, попри такі заходи безпеки, саме в Антверпені стаються найбільші крадіжки у Європі.

Ще одна «родзинка» Антверпена — со­бор Антверпенської Богоматері. Це го­ловний кафедральний собор міста, один з найбільших храмів Римо-католицької церкви. Собор здавна вважають симво­лом, пам’яткою середньовічної та готич­ної культури. Він є найвищим собором у Бельгії, а також має найвищу церков­ну вежу Бенілюксу (123 метри). Його ви­дно з будь-якої частини міста. У соборі є чотири шедеври великого художника Ру­бенса.

Головний кафедральний собор міста – Антверпенської Богоматері, церковна вежа якого 123 м.
Головний кафедральний собор міста – Антверпенської Богоматері, церковна вежа якого 123 м.

Та й взагалі, Антверпен — це місто Пі­тера Пауля Рубенса, все тут пронизано духом творчості цього знаменитого ху­дожника, який тут жив у ХVІІ столітті і, на відміну від інших майстрів пензля, був ві­домим і успішним ще за життя. Рубенс знав п’ять мов.

Статус намісника іспанського коро­ля у Фландрії зробив його впливовою особою в Антверпені і приніс фінансову стабільність. Це дозволило художникові придбати невелику ділянку з будинком і перебудувати його на свій смак.

На початку ХVІІ століття Рубенс одру­жився з Ізабеллою Брантю. У музеї мало експонатів і картин, які належали цьому майстрові, там не можна фотографува­ти. А от у подвір’ї і в саду можна робити фото-і відеозйомку. І навіть просто по­сидіти на лавці і подихати тим повітрям, яким колись дихав сам Рубенс.

Ну і, звісно, кожне європейське міс­то може похвалитися своєю Ринковою площею. Десь вона просто гарна, а от в Антверпені — дуже гарна, як і в Брюссе­лі. Антверпенська Гроте Маркт (Ринко­ва площа. — Г. Я.) була збудована у ХVІ столітті і сьогодні може похвалитися ці­лою виставкою старовинних будівель, що збереглися з далеких століть. Фаса­ди цих споруд виблискують відновленою позолотою і багатою ліпниною (на фото вгорі). І центральне місце на площі за­ймає статуя хороброго воїна Брабо. Це не просто статуя, а фонтан, встановле­ний наприкінці ХІХ століття. За легендою, велетень Друоне Антигоне, який жив на березі Шельди, брав дуже високу данину за можливість пройти суднові повз його замок. Щоразу він відривав руки матро­сам, які відмовлялися платити данину. Та хоробрий солдат Сильвіо Брабо пере­міг цього лиходія, відрізав йому руку і ви­кинув у річку. Так і з’явилася назва міста «хент» — рука і «верпен» — кидати. Потім з першого слова літера «х» зникла, і місто отримало назву Антверпен.

Чудова легенда дала Антверпену і ле­гендарний символ — руку. Тут не лише є пам’ятник долоні, на якій можна посиді­ти, а й печуть тістечка у вигляді руки. Ми не купували тих тістечок, бо воліли при­дбати смачнющий бельгійський шоко­лад…

Фото авторки

Бельгія

Редакція газети «Високий Замок» дя­кує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі.

Схожі новини