Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Батько Усика був проукраїнською людиною

Якби він пожив довше — Усика-сина не качало би так на гойдалках. І він би раніше утвердився в українстві без шоку

«Батьку, ти чуєш мене?! Ми це зробили!.. Слава Україні!». Олександр Усик став першим у ХХІ столітті абсолютним чемпіоном світу у важкій вазі. Кому були присвячені ці слова після завершення історичного бою.

Ні. Не про Бандеру.

І не про щось християнське.

Це присвята батьку Усика.

Батьки Усика родом з Півночі, матір з Чернігівщини, а тато з Сумщини. Тому це дуже фактурний, типажний українець — наче з полотен сюжетів Гетьманщини. Анатомічно дуже породистий. Думаю, всі помітили, як йому пасують вуса, сережка, вишиванка і повернення до коріння. А не стрижка під горщик, костюм Джокера, інтервʼю у Оксани Марченко та інший трешак.

Отже, батько Усика був військовим і воював в Афганістані. Там отримав два поранення. Та, за словами сина в інтервʼю AFP, після цього переживав посттравматичний синдром.

«Я бачив наслідки цього післявоєнного стану і те, що з ним сталося, у нього часто боліла голова, у нього був дуже високий тиск. Я пам’ятаю, що до останнього йому снилися кошмари, в яких він називав імена своїх убитих товаришів», — розповів Усик в січні 2023.

Він додав, що батько ніколи не розповідав про свою участь у війні, але підкреслював негативне ставлення до неї. Казав, що «це жахливо, і не дай Боже, щоб таке сталося, наприклад, з вами, щоб ви або пішли воювати, або бачили війну». Впевнена, що так і було. Батько Усика з Тернів — це мій Недригайлівський район. Так склалось, що з цих місць чимало хто був на Афгані — і батьки моїх однокласників розказували таке саме про травми і смерті.

Коли Усик у підлітковому віці, як єдиний син висловив бажання — чи не піти йому у військові, батько сказав займатись спортом, піти в університет і пройти військову кафедру. Чому? Бо радянський союз використав Усика-старшого для загарбницьких воєн, а потім використаний чоловік, колишній військовий працював на будівництвах у Криму і підривав здоровʼя замість якоїсь мінімальної реабілітації.

Що врешті і призвело до смерті у молодому віці. Також варто розуміти, що на початку нульових, армія була — синонімом безхатька хіба.

У девʼять років Усик ледве не помер від пневмонії, і родина витратила на лікування — всі заощадження з кримських заробітків на свій дім. Тому молодший Усик купив їм хату за перший серйозний гонорар зі спорту. До слова, через погане дитяче здоровʼя — одна із бабусь Усика потягла його у православʼя. Щоб внук був здоровіше. Можу сказати, що це типове лікування на Півночі — «піди і помолись, помаж болячку святою водою»… Є ще алое і березівка.

Батько Усика навчив сина дисципліні і вчив не бути «побутовим інвалідом» — Олександр прасує, пере, прибирає. І може приготувати собі поїсти. В одному інтервʼю він сказав, що без проблем готує дітям і перевіряє уроки, якщо Катерини немає вдома.

Батько Усика був тим, хто направив сина із футболу на бокс. Після бою з Гассієвим у 2018 році Олександр Усик сказав: «Цю перемогу я хотів би присвятити батькам. Мого батька, на жаль, нема, але він бачить, що відбувається. Мій батько — перша людина, яка привела мене в бокс, говорила, що я зможу досягти успіху».

Батько вболівав за сина на Олімпіаді 2012 року. Із інтервʼю Усика:

«Він застав момент, як я став олімпійським чемпіоном, але я не встиг приїхати із золотою медаллю до нього, щоб показати нагороду, — поділився Усик в інтерв’ю TNT Sports, при цьому не стримуючи сліз. — Коли я повертався з Лондона, збирався їхати до батька. Купив машину, хотів показати її татові. Мама зателефонувала о третій ночі та сказала, що він помер (від інфаркту. — Авт.). Тож коли я приїхав, тато вже лежав у труні. Я просто дістав нагороду з сумки, вклав медаль у його мертву руку та вийшов із кімнати». Це був той самий бокс, де Усик танцював гопак після перемоги — для багатьох українчиків то було лютою екзотикою.

Батько Усика був проукраїнською людиною. І я впевнена, що якби він пожив довше — Усика-сина не качало би так на гойдалках. І він би раніше утвердився в українстві без шоку, коли окупанти хазяювали в будинку Усика у Ворзелі. І крали там усе — чітко розуміючи, чия це хата.

Усик: «У мене батько все життя говорив російською мовою, навіть живучи в Чернігівській області, там, де всі розмовляють українською, але він все життя говорив російською мовою. Проте завжди мені повторював: „Хто ти за національністю? Ти — українець“. Він мені завжди про це говорив».

І із нічної пресухи:

«Я сумую за батьком. Я казав батьку, ти живеш там, я живу тут, будь ласка, не приходь до мене, я люблю тебе. Для мене важко, коли батько приходить до мене, бо я згадую все своє життя. Він тут, може десь біля вас», — сказав український боксер зі сльозами на очах.

Власне, перемога була присвятою батьку, який правильно розкрив талант сина. І зробив його мегазіркою світового боксу.

P. S. Усик наш. Хай повертається до себе. Приємно читати, як ліберальні пушкіністи засцяли написати, що це «український боксер». Пишуть просто «боксер».

Джерело

Схожі новини