На чистій воді Плітвіцьких озер робили горілку

Якщо плануватимете відпочинок у Хорватії, і вам набридне усю відпустку смажитися під пекельним сонцем, виділіть один день на подорож у рай, який називається Плітвіцькими озерами. Це — справжнє диво природи. Унікальний комплекс «Плітвіцькі озера», що у самісінькому центрі Хорватії, серед неприступних лісів гори Динарік, ЮНЕСКО 1979 року зарахувала до списку «Всесвітньої спадщини».

За легендою, Плітвіцькі озера утворилися під час засухи. Однак «Чорна королева» молилася, і сталося диво — хмари «розродилися» сильною зливою, яка наповнила засохлі землі водою… Будь-які легенди починають виглядати на правду, коли опиняєшся на території Плітвіцьких озер. Історія цих казкових озер непроста.

Під час військових конфліктів (балканські народи намагалися відстояти свою незалежність у війнах із Османською імперією) ті краї через їхню небезпеку називали «Садом диявола»…

А 1777-го з’явилася назва Плітвіцькі озера. Так їх назвав священик Домінік Вукасовіч. Наприкінці ХІХ століття територію, на яких розляглися знамениті озера, стали вивчати.

Посприяли цьому військові, які після встановлення чіткого австро-урецького кордону почали створювати топографічні карти. За ініціативи офіцерів, у ХІХ столітті на території озер збудували гостьовий будиночок на три номери і трактир, у якому можна було з’їсти страви з курки і баранини. Гостям наливали вино і хорватську горілку, зроблену на чистій воді Плітвіцьких озер.

Плітвіцькі озера ще називають краєм дзвінких ручаїв. Шум, дзвін і хлюпотіння спадаючої води наповнюють увесь парк. Іноді до цих звуків долучаються жаб’ячий оркестр, хор птахів, шелестіння вітру у кронах столітніх дерев… По всьому парку прокладені доріжки з дерев’яних дощечок, виходити за межі яких суворо заборонено. Хотілося б думати, такі правила діють для того, щоб зберегти унікальну спадщину для прийдешніх поколінь. Але це не зовсім так. Річ у тім, що на території заповідника досі господарюють хижаки, наприклад, ведмеді. Клишоногі на доріжки не виходять. Хіба що вночі, коли парк закривають… Один із гірських масивів отримав назву Ведмеджак. Існує повір’я, згідно з яким Плітвіца буде існувати доти, поки на території залишиться бодай один ведмідь.

У Плітвіцькому національному парку 16 озер, кожне з яких переходить в інше, утворюючи гуркотливі водоспади. За тисячі років існування потоки цих озер розчинили вапнякову скелю і заполонили долину. Щороку у Плітвіцах народжуються нові водоспади. Вчені встановили, що це відбувається завдяки кальцефілам — вапняковим рослинам. Гори тут переважно складені вапняками, тому води рік і озер багаті на розчинений вапняк. Через це гілки, що падають у воду, через рік кам’яніють. Такі вапнякові греблі виростають на кілька сантиметрів за рік. З часом вони перекривають річку, вода прориває пористі неміцні вапнякові дамби, і таким чином з’являються водоспади.

На території парку заборонено влаштовувати пікніки, палити вогнища, не можна ходити тут зі собаками і купатися у кришталево чистих озерах. Прогулянкові катери працюють на електриці, щоб витік бензину не забруднював воду. Ніхто озер не прибирає, не виймає опалого листя і гілок дерев, — щоб зберегти природну красу.

І якщо відомо, що озер тут 16, то водоспадів ніхто й не береться рахувати. За словами екскурсовода, у Плітвіцах зараз понад півтори сотні водоспадів. А ще на території парку є 36 печер і гротів, у тому числі унікальні печери під водоспадами. Найвідоміша з них — Голубняца, що простягається на 165 метрів.

Наприкінці ХХ століття у лісах навколо Плітвіцьких озер йшли бойові дії (під час хорватської війни за незалежність). Солдати займали позиції у печерах і заміновували навколишню територію. Після війни усе це чистили, однак, за словами екскурсовода, у лісі і досі час від часу знаходять міни.

Кожне озеро тут має свою легенду. Скажімо, в озері Козяк, глибина якого сягає 45 метрів, втопилося колись 30 козенят. Козенята рятувалися від вовка взимку на кризі… Кажуть, ще кілька років тому в озері Козяк іще дозволяли купатися. Тепер не можна. Хоча, зізнаюся, коли пече сонце немилосердно, так хочеться пірнути у ту кришталево прозору воду…

Про цілющі властивості води у заповіднику також ходять легенди. Кажуть, вона вирощує каміння. Вода настільки насичена мінералами, що будь-який предмет, який потрапляє у воду, через короткий проміжок часу перетворюється на камінь — пористий туф. Завдяки тому, що туф в озері виростає на метр за 30 років, русла місцевих річок і ручаїв поступово змінюються, що й робить цю місцевість неповторною.

Фото автора

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі