Канада, земля обітована, або Там добре, де нас нема?

Велике і величне Торонто

"Високий замок" завершує цикл статтей Канада, земля обітована, або Там добре, де нас нема?

Попередній матеріал із циклу був опублікований на нашому сайті 26 жовтня 2014 року. Його можна

Наступна наша поїздка — у Торонто, до CNtower, вежі на зразок Останкінської у Москві, але набагато вищої — понад 550 метрів (!). CN — ініціали Канадської національної залізниці, яка була спонсором будівництва, ну а tower — слово відоме, перекладається як вежа. Ліфт, що піднімає нас до хмар, з одного боку прозорий, тож дає можливість бачити, як, стрімко зменшуючись, люди перетворюються на мурашок, авто — на сірникові коробки, а хмарочоси — на шкільні пенальчики.

Екскурсовод розповідає, що верхня частина вежі розхитується, амплітуда відхилення — 1 метр, але це не відчувається. Вздовж оглядової доріжки — суцільні вікна на всі сторони світу. Правда, майже половина площі зайнята рестораном, але пройти і позаглядати у вік­на, якщо нічого не замовляєш, можна. Дивитись у них спочатку моторошнувато, та поступово звикаєш. Вежа — над самим озером, на невеличкому острівці під нами — аеродром для приватних літаків, стоянка яхт, поромчик, незліченні катери і вітрильники на воді, вулиці, забиті машинами, прямо під нами — стадіон з розсувним верхом, вдалині — висотний центр Міссісаги. Місто — як на долоні. Найбільше адреналіну виганяє скляна підлога, на якій лежать, стоять, навіть підтанцьовують здебільшого молоді люди, фотографуючись над безоднею у найнеймовірніших позах. Я лише заглянула у неї збоку, і тут же запаморочилась голова.

Саме Торонто місто відносно молоде, двохсотлітнє. У сусідніх з вежею хмарочосах, не схожих один на одного, що вражають і пригнічують своїми габаритами, — офіси різноманітних компаній. Центральна, надсучасна з дизайнерського погляду, незвично спланована, озеленена і заквітчана частина гігантського міста нагадує ділову частину Нью-Йорка. Особливого шарму додає містові озеро з його численними затоками, хмарами чайок, причалами, набережними, острівцями, куди можна дістатися невеликими поромчиками (7 дол. за дорослого і 4,5 — за пенсіонера) і звідки висотна частина міста — як на долоні. Всі острівці потопають у зелені, всюди зручні доріжки, квіти, газони, дитячі майданчики, пляжі тощо.

Пройшлася найдовшою у світі (!), на думку канадців, центральною вулицею Янг (перекладається, мабуть, як “Молода” чи “Молодіжна”), на якій розташований 24-поверховий офіс газети Toronto Star (“Зірка Торонто”, пооглядала вітрини дорогих бутиків, ділову публіку, у якої якраз закінчився робочий день: хто сидів у кав’ярнях, хто забігав у магазини, більшість спішила до стоянок авто. Не знаю, чи платять працівники за підземні паркінги при офісах, а от громадський, на набережній біля плавучого ресторану, витягне з кишені 10 дол.

офіс
офіс

В центрі Торонто активно будуються нові “висотки”, щось навколо ремонтується, зокрема дороги. Одне слово, життя тут кипить. Чим далі від центру — тим спокійніше. Архітектура і планування решти величезного міста — типово англійські. Давніша забудова, з дрібними офісами і магазинами на перших поверхах, переважно 4-поверхова, на бічних вулицях — 2-3-поверхові будинки на одну-дві сім’ї, затишні, у квітах і зелені. Що тут дивує, то це здебільшого дерев’яні опори ліній електропередачі з подекуди провислими, покрученими проводами. Таке у нас не в кожному райцентрі побачиш. Містом бігають старенькі трамваї (у вересні мали запустити нові, на зразок нашого електронівського), їздять великі автобуси. Виручає метро з його величезною провізною спроможністю і нескінченним потоком пасажирів, особливо в години пік.

Нагулявшись розпеченим серпневою спекою гамірним містом, пірнаємо у приємну прохолоду однієї зі станцій підземки (оформлену, до речі, функціонально і дуже скромно), шукаємо платформу потрібного напрямку, проштовхуючись у натовпі і мріючи якомога швидше впасти на зручне сидіння. Та ба! — у вагоні жодного вільного місця. Пасажири, як і у нас, хто читає, хто розв’язує кросворд, хто втупився в мобільник чи “таблетку”, хто дрімає... Нарешті і наша станція — Кіплінг. Поспішаємо до стоянки, де залишили авто, і прямуємо у Міссісагу, з якою за місяць я встигла зріднитися. Завтра складу валізку — і в дорогу, точніше — у небо, щоб за 10 з хвостиком годин знову опинитися у рідному Львові...

Схожі новини