«Канада — країна можливостей. Тобі дадуть „вудочку“, а „риби“ сам маєш наловити»

Львів'янка Вікторія Сотник розповіла про життя у Країні кленового листа

Вікторія Сотник (Фото зі соцмереж)
Вікторія Сотник (Фото зі соцмереж)

«Друзі, відтепер шукайте нас у Канаді! — написала на своїй сторінці у Фейсбуці колишня львівська журналістка Вікторія Сотник. — Дві валізки і дві пари ніжок добрались майже на край світу, якщо рухатись зі Львова. Море пригод, знайомств, доріг, сюрпризів долі. І нарешті можемо посмакувати кленовим сиропом у країні виробника. Так, дуже сумуємо за Львовом, і повернемося після нашої перемоги! Але наразі знайомимося з іншим світом».

-Канада нас вражає, — продо­вжила Вікторія Сотник. — Ми з донькою Ариною будемо ділити­ся своїми спостереженнями. Коли пере­їжджаєш в іншу країну, твої емоції стри­бають, як у тінейджера. Тебе кидає від найвищої точки захоплення до найниж­чої точки розчарування. І це проходять абсолютно всі новоприбулі. Триває це від року до трьох, і називається цей стан спантеличення — «культурний шок». Ті, хто не витримує п’яти етапів емоційних гойдалок (медовий місяць, шок, прими­рення, адаптація і зворотний культурний шок), пакує валізи і їде додому. Решта, крок за кроком, проходять усі випробу­вання…

«Будинки у Канаді обігріваються повітрям»

— Живемо у маленькому містечку Брамптон, де переважно індійці. Україн­ців тут мало. Бо роботи як такої немає, хіба що у торговому центрі, — розповіла Вікторія Сотник. — Тут спокійно і затиш­но. Вдень ми двері у будинку не замикає­мо. Вартість будинків у цьому місті - міні­мум 1 млн 500 тисяч канадських доларів. Найдешевша оренда квартири (кімна­та, ванна) — тисяча доларів на місяць. Є люди, які селяться у «бейсменті» (підва­лі). Але жити у такому приміщенні я би не змогла. Там маленькі вікна, низькі стелі. Українці переважно селяться у Місісазі (поблизу Торонто). У цьому регіоні біль­ше шансів знайти роботу. Але там дуже важко знайти житло. У Місісазі люди вдо­ма ставлять сигналізації. У місті почасті­шали випадки викрадення автомобілів. Навіть був випадок, коли водій на кілька хвилин залишив авто, а за цей час маши­ну вкрали…

Загалом у Канаді живе близько 39 мільйонів людей. 70% території Кана­ди не заселені. Клімат тут специфічний. Погода в місті, де ми живемо, схожа на львівську. Також висока вологість. В Он­таріо — близько 10 тисяч озер, які постій­но випаровуються. Іноді навіть важко ди­хати… Зате у містах скрізь кондиціонери, тому померти від спеки у Канаді немож­ливо (усміхається. — Авт.).

Опалення у будинках у них не таке, як у нас. Будинок обігрівається повітрям. Ти перемикаєш режим у кондиціонері на «тепло» або на «холод» (кондиціонер монтується у підлогу або у стіну). Завдя­ки такій системі опалення будинок швид­ко нагрівається і швидко охолоджується. Вдома взимку канадійці не мерзнуть. Але вже зараз всі обговорюють прогноз по­годи на зиму. Ця зима в Канаді буде дуже холодною! Почнеться у грудні. Синопти­ки обіцяють навіть мінус 40, і 60 сантиме­трів снігу. А ще тут зазвичай сильні вітри. Натомість у Ванкувері, на березі Тихого океану, немає холодної зими (хоча там часто падають дощі), тому це дуже попу­лярний гірський регіон. Ви можете одно­часно засмагати у купальнику на пляжі, а потім піти… кататися на лижах. Але ціни на житло у Ванкувері - «космос»!

Я живу у районі, де старі невеликі бу­диночки. У Місісазі ж — хмарочоси. У 70-поверховому будинку — як у вулику! Квартирки малесенькі. Важко уявити, як така кількість людей там живе… Утім, у Торонто гарно, там не дозволяють зно­сити старовинні будинки, а хмарочоси зводять поруч з ними. Але переважно у канадських містах немає старовинної ар­хітектури.

— Що мене ще здивувало? — веде далі Вікторія. — Канадійці вимірюють від­стань у містах не у кілометрах, а в го­динах. Коли людину запитують «Де ти живеш?», відповідає: «20 хвилин від То­ронто», наприклад. Але автобусом цю відстань можна долати пів дня! У містах немає прямих рейсів, постійно треба їха­ти з пересадками. По головних вулицях автобуси курсують кожні десять хвилин, а по бічних — кожні пів години. Тому міс­том найкраще пересуватися автомобі­лем. Або їхати автівкою швидкісною ав­тострадою (гайвеєм). Але коли стається аварія на автостраді, усі стоять у багато­годинному корку…

«На цінниках — одні ціни, а на касі платиш на 13−15% більше»

— Жити у Канаді дорого, — каже Вікто­рія. — Тут дорогі продукти, житло. Кви­ток на автобус коштує 3 долари 10 центів (автобусна картка — 6 доларів). У мага­зині на цінниках ти бачиш одні ціни, а на касі платиш більше на 13−15% (плюс по­датки).

Мене не раз запитують українки про умови життя у Канаді. Без сумніву, кана­дійці дуже допомагають українським но­воприбулим. Але є багато нюансів, на які треба зважати. Тому, наприклад, мамі з маленькою дитиною у Канаді буде важко. Адже залишати дитину до 14 років саму удома тут заборонено (садочки плат­ні, і досить дорогі, школи — безкоштов­ні). Якщо сусіди почують, наприклад, що дитина плаче, одразу зателефонують до поліції. Поліцейські перевірять умови проживання тощо. У Канаді дуже актив­на громада, прописані правила. Сусіди стежать, чи у вас покошений газон, чи ви правильно припаркували авто, чи вики­даєте (сортуєте) сміття, чи прибираєте за собакою (штраф за неприбрані фека­лії - 2 тисячі доларів). Люди дбають, аби у містах був порядок і добробут.

Тому найкраще, щоб у Канаді вас хтось зустрів, підтримав. Готуватися до поїзд­ки треба завчасно. Часто українці шука­ють канадські родини (хостів), які беруть до себе жити безкоштовно. Найбільша українська діаспора — у Манітобі. Україн­ці, які живуть у Канаді давно, дуже допо­магають. Вони — рушійна сила! Організо­вують благодійні ярмарки, відправляють море гуманітарної допомоги в Україну. У липні вийшла канадська поштова марка на підтримку України із соняхом, гроші частково йдуть на допомогу України.

Я дуже вдячна своїм друзям, які жи­вуть у Канаді. Їхня допомога неоціненна! Коли я збирала доньку до школи, друзі знайшли для неї форму. Кожен поділився усім, що мав. Моя подруга Оксана дуже допомагає нам, без такої людини мені було б надзвичайно важко. Коли донька захворіла, я знайшла в Інтернеті клініку, і ми без черги у той самий день потрапи­ли на прийом до лікаря (лікування, ана­лізи, ліки — все було безкоштовно). Але місцеві кажуть, що нам пощастило. Час­то люди скаржаться на черги і довгі очі­кування…

«3 тисячі доларів — на дорослого, 1 500 — на дитину»

— Українські новоприбулі, коли при­їжджають до Канади, мають можливість податися на допомогу від канадського уряду. Цю допомогу Канада започаткува­ла 2 червня: 3 тисячі доларів — на дорос­лого, 1 500 — на дитину. Але я, напри­клад, не отримала її ще досі. Ми у Канаді - третій місяць. Хоча багато людей вже отримали цю допомогу. У системі стався збій (не був введений програмний код). На початку серпня «айтішники» нарешті зрозуміли, що за помилка сталася. Бага­то тимчасових переселенців почали пе­реробляти документи. Шукали якийсь вихід…

Тимчасово переселені українці мо­жуть отримати допомогу від провінції (документи можна подавати раз на 48 днів). Суму визначають індивідуально, але спочатку вивчають ваш фінансовий та матеріальний стан тощо. Також у Ка­наді є можливість отримати безкоштов­но їжу у food-bank (хліб, макарони тощо). Лише потрібно зареєструватися. Є міс­ця, де можна безкоштовно взяти одяг, косметику, постіль, меблі. Канадійці при­возять у волонтерські центри і нові, і но­шені речі.

Роботу знайти у Канаді неважко, — каже Вікторія. — Але питання — яку саме роботу хочете мати? Якщо в Україні ви працювали медиком, то в Канаді ви не зможете одразу працювати за фахом. Для цього потрібно підтвердити свій ди­плом. Це дуже складна процедура. Щоб отримати ліцензію лікаря, потрібно вчи­тися у канадському коледжі. А для цього потрібно скласти тест, який триває вісім годин. Навчання у коледжі є платним.

Моя подруга, яка живе в Канаді 20 ро­ків, розповідала: коли приїхала, то од­разу пішла волонтерити в лікарню і шко­лу. І тільки тоді зрозуміла, що працювати в лікарні не зможе, але їй сподобалося у школі. Вчила мову, підтвердила усі ди­пломи. Вступила у коледж (рік навчан­ня у коледжі коштував 10 тисяч доларів). У Канаді є можливість взяти кредит на навчання, який виплачують після закін­чення навчального закладу. Коли шука­ла роботу, мала рекомендаційні листи — з лікарні та школи. Бо без цих листів вас можуть і не взяти на якусь класну робо­ту. У Канаді більше цінують рекоменда­ції, ніж ваш досвід. Тому волонтерять тут навіть школярі! Подруга влаштувалася в українську католицьку школу, але викла­дають там лише англійською. Зарплата у неї 50−60 тисяч доларів на рік. Бути вчи­телем у Канаді дуже престижно.

Українці працюють скрізь, але важ­ливим є рівень знання англійської мови. Чим краща мова, тим краща робота. Ба­гато українців працює, скажімо, в мага­зинах одягу, або на складах у Amazon, або прибиральниками (мінімальна став­ка за годину — 15 доларів). У мене рівень англійської непоганий. У магазині я би могла працювати, але у мене восьмиріч­на донька, і влітку я не маю її з ким зали­шити. У вересні донька піде у школу. Тому наразі не працюю, а ходжу до школи на безкоштовні мовні курси. У таких шко­лах людині допомагають також правиль­но скласти резюме (у ньому, до речі, не вказують віку), підберуть вакансію. Кана­да — країна можливостей. Але за тебе ніх­то нічого робити не буде, тобі дадуть «ву­дочку», а «риби» маєш сам наловити!

«Якщо ви комусь сподобались, людина може заплатити за вашу каву або коктейль»

— Люди у Канаді дуже позитивні, при­вітні. Коли виходиш на пляж, можеш по­бачити там «весь світ» (відпочивальни­ків із 20 країн, наприклад). Українців це трішки шокує (усміхається. — Авт.). Або у місті можете зустріти індуса з кинджа­лом. Так вони їздять у громадському транспорті… Тобі можуть зробити комп­лімент просто на вулиці. Ми з донькою виходили з кафе, то до мене підійшла працівниця і каже: «Ви така розкішна жін­ка!». Було приємно. Коли ти у думках про війну в Україні, про дім, який залишила, у такий момент ніби висмикуєшся з цьо­го стану.

А якщо ви комусь сподобалися, на­приклад, у кав’ярні, людина може до вас підійти і заплатити за вашу каву. Моя донька пішла купувати коктейль, я сиділа за столиком і спостерігала. До неї підій­шов чоловік і сказав, що «хоче заплати­ти за напій». Донька, правда, не зрозумі­ла, що він хоче. Прибігла до мене. Тільки потім ми все з’ясували (усміхається. — Авт.).

Часто канадійці виставляють на газон не потрібні їм речі. Вони їх не те що ви­кидають, а діляться ними з іншими. Ми, наприклад, брали книги, гойдалку, була у гарному стані. Власник розповів, що з будинку переїжджає у квартиру, тож не матиме для неї місця. Також люди ви­ставляють побутову техніку, меблі. Усі речі у хорошому стані (залишаються біля будинків недовго, бо інакше на власників накладуть штраф).

Канадійці дуже підтримують Украї­ну та наших переселенців. На вулицях море українських прапорів! У магазині я розговорилася з бабусею, яка родом із Польщі, але багато років живе у Кана­ді. Вона складала вішаки і казала: «Якби я мала рушницю, то застрелила би путі­на…».

Схожі новини