Занедбаний костел став Пантеоном пам’яті українських Героїв

Про іконописця Лева Скопа знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. І не лише поціновувачі сакрального мистецтва. На його образочки чекають захисники України. Він постійно їздить на передову і роздаровує іконки, які служать оберегами нашим доблесним військовим. Лев Скоп невтомно малює щодня. Йому не треба створювати спеціальних умов для творчості, бо малює і у майстерні, і в окопі. Він не чекає, коли прийде Муза, бо його Муза — це кожен захисник і захисниця, які боронять волю і незалежність нашої держави.

За тисячі образів, які ство­рив іконописець, його, ма­буть, також колись занесуть до лику святих. Навіть на зйом­ках фільму «Довбуш», у якому пан Левко зіграв священника, до ньо­го підходили місцеві жіночки з проханням: «Отче, можна виспо­відатися?».

Левко Скоп разом з отцем Ва­силем Полянком відродили зруй­нований храм у селі Новошицях, що на Дрогобиччині. Отець Ва­силь з Митцем і громадою навко­лишніх сіл перетворили 100-літ­ній костел, що став розвалюхою, на Пантеон пам’яті українських Ге­роїв. Напередодні Дня захисників України вже у теперішньому храмі Архістратига Михаїла, у Новоши­цях, відбувся Молебень за наших захисників та освячення нових об­разів іконописця Лева Скопа.

Костел збудувала у 1925 році нечисленна римо-католиць­ка громада за проєктом одного з провідних на той час львівського архітектора Владислава Дердаць­кого. 12 січня наступного року храм освятили, і він став костелом Святого Казимира. Як пише Вікі­педія, кошти на будівництво хра­му дав пан Штілецький.

З приходом до влади у 1939 році більшовиків костел закри­ли. З 1957 року його використо­вували як колгоспний склад мін­добрив. Наприкінці 80-х років пожежа знищила дах храму. І три­валий час святиня перебувала у стані руїни…

Левко Скоп познайомився з отцем Василем під час поїздки на схід.

— Я коли вперше зайшов у цей храм, був шокований, — каже Лев Скоп. — Отець з громадою пере­крив дах, зробив стяжку, вставив вікна і двері, і молився у цьому храмі два рази на рік — за урожай, який зібрали, і наступну Службу Божу — перед посівом, щоб Бог дав добрий врожай. Отець храм врятував. Одного разу я також приїхав на Службу за врожай. То було перед початком великої війни. І я в уяві «намалював» свої мрії: зробити тут собор чудотворних ікон України. Але потім переду­мав. І запропонував отцю зробити тут храм пам’яті загиблих за Укра­їну наших хлопців і дівчат. Отець каже: «Та добре, але де ми візьме­мо гроші?». Відповідаю: «Отче, грошей нема і не буде».

Щоб робити Пантеон пам’яті на офіційному рів­ні, поїхали до владики Дрогобицько-Самбірської єпархії отця Григорія Комара і розповіли про свій задум, сказали, що ліва стіна у храмі все ж таки буде при­свячена чудотворним іконам. Те, що на них чекало попереду, Лев Скоп розповідає з неабияким за­хопленням. У двох церквах Дро­гобича робили ремонт, і дошки з дзвіниць ХVІІ століття (про що свідчила набита на них дата) ви­кинули і набили нові! Гора «непо­трібних» дощок лежала у подвір'ї церкви Воздвиження. І тоді ту гору 400-літніх дощок завезли у май­стерню Митця.

— Я подумав: мені того матері­алу до смерті вистачить, — усмі­хається пан Левко. — Аж тут ідея з Пантеоном — ми ті дошки обро­били, і половина ікон, які зараз є у церкві Архістратига Михаїла, на­мальовані на тих унікальних до­шках ХVІІ століття. Першою іко­ною, яка «оселилася» у храмі, була Самбірська чудотворна ікона, яку освятив сам владика Григорій. Це було на Різдво перед широко­масштабним вторгненням…

Ікони у храмі з’являлися одна за одною. Колишній занедбаний костел перетворився на справ­жній Пантеон воїнів, полеглих у різні періоди боротьби за свобо­ду та незалежність України, і став чи не єдиним таким в Україні. Від­так храм з кожним днем наповню­ється новоствореними іконами, оздобленими хоругвами та укра­їнськими прапорами. Зліва, як і мріяв художник, чудотворні ікони, а справа — близько 30 святих.

Хлопці і дівчата, які кладуть го­лови на війні, мають ті самі іме­на — Василь, Роман, Тарас… І ми закріпили скло, а під ним будуть списки, до прикладу, Василь і прізвище, а також Qr-код про за­гиблого Героя. Мій брат Орест також захопився нашою ідеєю, багато чого нам підказав. Він ро­битиме вітражі і намалює п’ять круглих ікон, які будуть на хорах.

За словами Левка Скопа, на­віть отець Василь Полянко почав малювати ікони. Одну з них вже повісили у храмі. А репродукції з ікон Тетяни Думан — покійної дру­жини Левка Скопа — на хоругвах у храмі.

Левко Скоп з отцем Васи­лем мріяли, щоб у храм приходи­ли воїни і волонтери, приїжджали звідусіль родинами. І мрія здій­снюється.

Коли я приїхала на Моле­бень, що відбувся у Пантеоні пам’яті напередодні Дня захисників України, також була вражена. Храм, який імперія зла колись перетворила на склад міндобрив, ожив, щоб увічнити пам’ять тих, хто поклав життя за Україну в боротьбі з путінською росією. Тут не просто намолене місце, де з усіх стін на тебе див­ляться добрі очі святих, у церкві по-домашньому затишно і тепло.

Молебень служили декан Мо­крянський отець Степан Гладьо та отець Василь Полянко, а також отець Йосип Славич, капелан Ан­дрій Смольський, диякон Олег Федунишин. Бойовий капелан Ві­талій Грицюк з Чернівців заспі­вав повстанську пісню під влас­ний акомпанемент на гітарі «Йшли селом партизани». Не лише капе­лан Віталій здивував гостей гар­ним голосом, а й сам «господар» храму — отець Василь. Гімн України, яким завершився Молебень, він заспівав так, що аж «мурашки» бігали по спині. Ба більше! Отець ще й грає на піаніно. Він написав пісню, яку присвятив Левкові Ско­пу, і сам собі акомпанував на піані­но, що стоїть у кутку храму.

Щоб помолитися за україн­ських захисників, до Пантеону пам’яті приїхало багато гостей, серед яких мер Трускавця Андрій Кульчинський з дружиною — бойо­вим медиком Наталією, волонте­ри Іван Жук, Лілія Кобільник та Га­лина Токарчук, генерал у відставці Віктор Власенко та багато інших друзів і парафіян, а також дітей, які виконали кілька пісень для гос­тей.

Через кілька днів художник ра­зом з отцем Василем знову їдуть на схід. Там на них чекають…