«Не можна шляхом примусу і простих рішень розв’язувати питання мобілізації…»

Комітет Верховної Ради з національної безпеки, оборони та розвідки рекомендував доопрацювати урядовий законопроєкт про мобілізацію — найбільш резонансний за останні місяці. На думку парламентаріїв, у деяких його положеннях містяться корупційні складові. Попри те, що політики, військові, громадськість, експерти, рядові громадяни мають різні погляди на цей документ, всі єдині в одному: перед лицем великої небезпеки, яка нависла над нашою державою, поповнювати українське військо треба, і то негайно. Як зробити це, щоб разом із національними інтересами були дотримані і особисті права українців? Про це — у розмові кореспондента «Високого Замку» із керівником Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом.

Для когось це — політична маніпуляція…

Цей законопроєкт і у мене викликав багато запитань. Бачу у ньому дві логіки, які одна одній опонують. З одного боку, логіка військових, які розглядають людей як мобілізаційний ресурс — поряд зі зброєю, боєприпасами, технікою, коштами. Там немає місця для людини та її прав. Захід перетворюється на самоціль…

З іншого боку, розуміємо, що потрібно поповнити мобілізаційний резерв, що на фронті воїни втомилися, що чинний рекрутинг і система мобілізації не дозволяють говорити про ту динаміку поповнення, на яку розраховує Генеральний штаб. І, відповідно, військові, перебуваючи у своїй парадигмі, вважають, що всі мають служити, без винятку".

Така логіка зрозуміла. Вона, як кажуть, просякнута кров’ю. Але є й інша логіка — політиків, які розглядають цей законопроєкт як спосіб досягнення своїх електоральних цілей. Те, як пакет цих законопроєктів (їх — два) було внесено у парламент, свідчить про те, що їх використовують для певних політичних маніпуляцій. Зокрема — для того, щоб занизити рейтинг Головнокомандувача Збройних сил Валерія Залужного, в якому дехто бачить ймовірного політичного конкурента, і перекласти відповідальність за непопулярні рішення на військових. На це спрямовано інформаційну кампанію окремих народних депутатів, які дискредитують Головкома…

Я розумію біль ветеранів і сімей військовослужбовців, які перебувають «на нулі». Розумію, що треба поповнити резерви. Але не можна шляхом примусу і шляхом простих рішень розв’язувати складне питання, яке потребує економічного, фінансового забезпечення, нової якості відносин в самому суспільстві і консенсусу. Потребує рішень, які знижують можливість розколу, поглиблення цього розколу і суперечностей, накопичення агресії.

Значна частина українців, прочитавши цей законопроєкт у такому сирому вигляді, подивившись цей пінг-понг — перекидання відповідальності між політиками і військовими — іде у ту категорію, яку ми називаємо «глибинним народом». Це ті люди, які не спілкуються з державою, не вступають у взаємодію з нею. Бо, як каже податкова, у нас майже 5 млн громадян протягом 10 років не отримували жодного доходу — тобто не платили ніяких податків, не вступали у комунікацію з державою. Перебували у тіні. Вони навчилися виживати без держави. Їх немає у державних реєстрах. Їх не лякає прописане у законопроєкті блокування банківських карточок, припинення дії їхніх водійських прав, не лякають їх інші обмеження. Цей примус не змусить їх мобілізуватися. Навпаки, кількість утікачів у «глибинний народ» зростатиме. Ми це бачимо на прикладі зняття готівки в останні дні - після публікації згаданих законопроєктів.

Потрібна комунікація влади, військових і суспільства

Якщо у владі розглядають людей як ресурс, то комунікації між владою, військовими і суспільством не буде. Це означає кризу. Завданням мобілізаційних законів і дискусій довкола нього є випрацювання нової системи організації оборони і національного спротиву. Доопрацювання має бути не кулуарним. Воно має проходити не лише у Комітеті Верховної Ради, між військовими і народними депутатами. Це має бути широка дискусія за участі суспільства. Це має бути суспільне порозуміння. А для цього, можливо, треба підійти з інших позицій до цих законопроєктів. Розглядати їх слід не як систему примусу, а як комплексну систему, яка передбачає мотивацію і проявлення справжності з боку влади, першою чергою.

Інколи наша влада, особливо під час війни проявляла цю справжність. Наприклад, у перші місяці великого вторгнення, довіривши людям зброю і дозволивши ФОПам не платити податки протягом певного періоду. Що це дало? Люди взялися за оборону і представники того самого «глибинного народу», яких зараз не знайде ні ТЦК, ні податкова, тоді вийшли і почали брати участь у теробороні, захищаючи міста і селища.

Брали безпосередню участь у боротьбі із загарбником. Це привело до економічного зростання волонтерки і збільшення донатів на Збройні сили. Донатили всі - і ФОПи і не ФОПи.

Але як тільки влада почала боятися цього розповсюдження самоорганізації, почала згортати простір для самоорганізації, фактично згортати місця взаємодії цивільних і військових, це призвело до відтоку людей, зневіри, розчарування. Це наклалося і на корупційні скандали.

Недовіра до влади поглиблюється, відтак демотивує брати участь у мобілізаційних заходах і долучатися до національного спротиву. Окрім того, коли ми говоримо про 500 тисяч мобілізованих, то це виглядає, що зараз маємо бігти 100-метрівку. А ми ж розуміємо, що фронт з теперішнього може розтягнутися на всю лінію кордону України з росією. І якщо закінчаться ці 500 тисяч до кінця 2024 року, де ще їх взяти?

Якщо йдеться про довгу війну, мобілізаційна політика має ґрунтуватися на основі того, що нам треба берегти людей і змінювати якість оборонних заходів. Можливо, тоді треба ставити питання не про 500 тисяч, а про 5 мільйонів! Але це будуть люди, які не підуть безпосередньо відразу на ВЛК і на фронт, а будуть залучені до системи національного спротиву у різних її проявах. Тут важливо, щоб держава показала свою справжність, не обманула. Тому що обман став технологією примусу держави під час цих мобілізаційних заходів.

Війна — довгий марафон…

Маємо будувати свою стратегію оборони на довгому марафоні. Людина має бути не ресурсом, а активом цієї оборони. Має бути різнорівнева, багатоманітна система національного спротиву, яка передбачає залучення людей до цього національного спротиву і оборони — починаючи від фортифікаційних споруд, завершуючи державним військовим замовленням. Кожен має співвіднести себе до захисту країни. Вже всі розуміють — війна прийшла у кожну домівку, відсидітися не вдасться.

Звичайно, у людей, які десятиліттями ховаються від податкової і вважають себе більш-менш убезпеченими, є механізми захисту і ухилення від призову. Тож якщо не буде запропоновано варіант нового суспільного консенсусу щодо оборони, якщо не буде переглянуто підходи в організації процесу оборони і завдання національного спротиву, то держава до цього прийде через три місяці, коли побачить «стелю» в мобілізаційному ресурсі. Коли зрозуміє, що їй не вдається цими методами набрати необхідну кількість. Що якість цього ресурсу недостатня для забезпечення оборони. Що суспільний консенсус розвалено остаточно і рівень негативу, несприйняття сягатиме глибин Маріанської западини. Що люди будуть не просто саботувати рішення, а час від часу будуть бунтувати. Я не очікую Майдану. Я очікую елементів спротиву, у тому числі силового. Такі випадки вже є…

Запропоновані обмеження тим, хто ухилятиметься від мобілізації, не вирішать проблеми. Якщо влада намагатиметься затиснути, обмежити, примусити, люди вдаватимуться до саботажу. Тиск держави може призвести до відходу значної частини людей, які підтримують боротьбу, спротив, донатять, платять податки, створюють умови для надання послуг, виробляють товари, створюють додану вартість, залишаються в Україні, а не втікають за кордон. І тоді ніякі збори податків і навіть ось ця «Стратегія доходів», опублікована Кабміном, не забезпечать наповнення бюджету. Ні митниця, ні податкова не зберуть таких грошей.

Анонсоване 18-відсоткове оподаткування перерахунків на карточку призведе до переходу в кеш. Недавно всі ми бачили, як люди масово знімають готівку з банкоматів, деякі банки кажуть, що у них передкризовий стан. Зараз бачимо коливання на валютному ринку (39−40 грн/долар). Думаю, це коливання — не тільки сезонні спекуляції, це тенденція. Тому влада мусить показати готовність до діалогу. І тоді 500 тисяч мобілізованих не буде великим навантаженням і не буде викликати страху. Для цього потрібно: а) відмовитися від божевільних ідей Гетьманцева у «Стратегії доходів»; б) показати справжність самій державі - інше питання, наскільки далеко готова вона зайти у відносинах з громадянами. Взяти і мобілізувати на фронт чиновників чи поліцейських — це популістські заходи. Але є симетричні, незвичні, але водночас дієві способи показати справжність. Тим більше, що для президента Зеленського це може бути органічно. Бо, заявляючи подібні ініціативи, він повертається до своєї програми 2019 року. Він вимушено відійшов від неї, але зараз ніби повернувся. Він може сказати: добре, я повертаюся до ідеї, закладеної у програмі 2019 року, я кажу про збільшення простору свободи, самоорганізації, але є у нас позиції, які ми маємо закрити. Для цього нам треба не 500 тисяч, а 5 млн, які будуть залучені до системи спротиву. І це означатиме, що після проходження ВЛК людину без навчання не кинуть на фронт. А якщо це станеться, той, хто непідготовленого кинув на фронт, отримає кримінальний термін. Якщо людину відразу не забирають у війська і вона має можливість вибрати собі важливу справу через рекрутинг, якщо це питання не автоматичного призову, а можливість сформувати резерви і уточнити дані, побудувати систему відбору, то «уточнення своїх даних» буде не ризиком відразу опинитися у Бахмуті, а співвідношенням себе із новою країною, яку ми будемо будувати у результаті цього національного спротиву. Очевидно, що ознакою справжності в цій ситуації, є погодження з тим, що ми не реставруємо країну зразка 2022 року, а будуємо нову Україну з новими відносинами, з новими інституціями. Ми говоримо про нову конституанту, ми тоді можемо закладати туди ідею народного надбання, республіканської частки як безумовного доходу і багато інших речей, які видаються трохи фантастичними, але заради яких можна було б і брати участь у такій великій справі, як через національний спротив побудувати нову країну.

Слова про патріотизм і дії мобілізаційні

Яку роль у питанні мобілізації відіграла би риторика патріотична, звертання до нашої героїчної історії? Як на мене, така риторика не спрацює. Бо держава вже змогла освоїти, імітувати національну ідею. Тому цей «національний поворот» не забезпечує залучення нових мобілізаційних ресурсів. Він лише дратує більшу частину населення, у тому числі - патріотично налаштованих громадян, які бачать штучність цього процесу. Це не про вишиванку. Це про принципи і справжність.

От, скажімо, президент поїхав в Авдіївку. «Позитивні блогери» розганяють це як ознаку його справжності, його відваги. Мовляв, він не боїться. Ще пів року тому такі жести, як поїздка у гарячу точку, справили б враження на частину громадян. Це зробило б якісь коливання у бік зростання рейтингу президента на кілька відсотків. Рік тому це взагалі спричинило би піднесення, максимальне схвалення на фоні «бункерного діда» путіна. Активність Зеленського, який виїжджає на фронт, у гарячу точку, надихало би. Зараз суспільство сприйняло цей факт достатньо байдуже. І це негативний дзвіночок для Зеленського. Це показує, що від них очікують інших рішень, більш складних.