Компромісна капітуляція

“Міни у Мінську під Україну” — так називалася публікація “Високого Замку” від 2 вересня, в якій ми писали про загрози, які несуть нашій державі “мирні” пропозиції сепаратистів-терористів. Тобто ті ідеї, з якими вони їхали у столицю Білорусі домовлятися з українською владою про припинення вогню. На жаль, наші побоювання справдилися: українська влада піддалася на диктат Кремля.

Всі вимоги донецьких бойовиків лягли в основу підготовленого на Банковій законопроекту про особливий статус Донбасу. У понеділок, 15 вересня, президент Петро Порошенко вніс ці “історичні” напрацювання у Верховну Раду. Хоче, щоб народні депутати сьомого скликання ще до походу на нові вибори ухвалили їх. Тобто узаконили фактичне відділення від України окупованих на сході територій. Чи не занадто дорога ціна за ілюзорний мир?

Президент Порошенко пропонує тимчасово, на три роки, встановити “особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”. А точніше — у містах, селищах, селах, розташованих у районі проведення АТО. Хоче оголосити амністію учасникам подій на Донбасі (читай — бойовикам-сепаратистам), заборонити їхню...

дискримінацію, переслідування, притягнення до відповідальності з приводу подій, що мали місце на Донбасі. Іншими словами, пропонує не карати їх за участь у бойових діях проти українських збройних сил...

Президентський законопроект рекомендує призначити на 9 листопада цього року позачергові місцеві вибори на Донбасі. Зазначено, що повноваження обраних депутатів і посадових осіб “не може бути припинено достроково”.

На хлопський розум це виглядає так: якщо у донецькі чи луганські депутати чи чиновники затесався відвертий бандит, убивця, катюга, на руках якого — кров, “під білі рученьки” його брати “ніззя”...

Можна погодитися з пунктом цього законопроекту, який гарантує вільне використання російської або будь-якої іншої мови у суспільному та приватному житті, їх вільний розвиток і рівноправність. Однак як можна було пристати на “особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів”, який передбачає, що призначення на ці посади відбуватимуться з врахуванням думки органів місцевого самоврядування? Виходить так: Донецькою облрадою керуватиме якийсь Гіркін чи Безлер, і саме з ними мають погоджувати нових прокурорів чи служителів Феміди. Чи варто після цього дивуватися, якщо на Донбасі ми отримаємо сотні “правоохоронців” на зразок кримської “няші-мяші” Наталії Поклонської? За якими законами каратимуть і милуватимуть вони?

А як можна було в зоні АТО погодитися на створення з числа місцевих жителів загонів “народної міліції”? Хіба не зрозуміло, що у ці підрозділи, переодягнувшись у нову форму, увійдуть нинішні бойовики? Можливо, навіть почеплять на нову амуніцію георгіївські стрічки...

Як відомо, право на формування збройних формувань має винятково держава. Якщо ці формування на “особливих” правах плодитиме Донбас, то він буде “державою у державі”. А що скаже на такі ініціативи Галичина, Поділля, Слобожанщина? Чи не захочуть і собі озброюватися? До чого це призведе?

Вельми “цікавий” такий пункт: гарантовану фінансову підтримку соціально-економічному розвитку Донбасу має надавати Україна. Тобто наша виснажена війною держава інвестуватиме у зруйновану бойовиками і російськими окупантами економіку. Проте нічого не говориться про відрахування, які робитимуть ці райони з “особливим статусом” у державний бюджет.

Згадується лише про якісь підозрілі двосторонні угоди. Водночас “вибраним” територіям надаються широкі права тісної співпраці з адміністративно-територіальними одиницями... Росії. Що це, як не погано прихована здача наших державних інтересів? Завуальована анексія. Вона матиме ще гірші наслідки, ніж окупація Криму. І на півострові, і на Донбасі є втрачені українські території. Але у Криму величезні проблеми тамтешнього населення лягли на плечі російської влади. У випадку із “особливим”, фактично відчуженим Донбасом їх, ніби у насмішку, пропонують вирішувати нам...

Виступаючи у Брюсселі, Петро Порошенко говорив, що на мирні умови не піде будь-якою ціною, зокрема, виключив порушення територіальної цілісності України. А що маємо насправді? Після мінського “перемир’я”, починаючи з 6 вересня, не знати за чиєю чиєю командою, ми тишком-нишком віддали великий шмат нашого сходу. Виходить, що “мир” ми отримали ціною Донбасу. За що ж тоді полягла тисяча наших воїнів?

Якщо президент Петро Порошенко думає, що ціною таких неймовірних поступок вдасться зупинити війну Росії проти України, то він помиляється. “Чиряк”, що виріс на українському організмі, не можна “гладити”. Інакше його гній метастазами проникне в інші, здорові частини нашого державного організму. Якраз саме цього хочуть в одній великій країні, яка марить новою імперією...

P. S. Представники сепаратистських “ДНР”, “ЛНР” заявили, що їм уже мало того, про що ідеться у президентському законопроекті. Хочуть своїх парламентів...

Коментар для «ВЗ» Віталій КУЛИК, політолог

Як на мене, йдеться про фактичне визнання сепаратистських новоутворень “ДНР”, “ЛНР”. По суті, отримуємо “Придністров’я-2” з усіма наслідками для української державності... У будь-якому разі, йдеться не про проміжний варіант перемир’я, а про “довгограючу” перспективу. Не про вибори, а потім — відновлення військових дій, а про довгу тяганину зі створенням сірої зони, непідконтрольної центральному українському керівництву. Ми входимо у ситуацію постійної військово-політичної турбулентності. Україна фактично визнає за собою статус “неспроможної держави”.

Законопроект Порошенка закладає великі тектонічні міни під державність України. Вони можуть вибухнути і завдати непоправних наслідків для всієї держави.