Анджей Дуда сплутав «святе з грішним»…

Першим на смерть іранського теро­риста відреагував президент Європей­ської ради Шарль Мішель. Дозволив собі висловити «щирі співчуття від імені усьо­го ЄС». Далі більше — глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель висловив співчуття наро­дові Ірану. Ось тільки, на відміну від ньо­го, народ Ірану з приводу смерті прези­дента запускав на радощах феєрверки… Бо народ Ірану багато років намагається позбутися гніту терору й тиранії. Навіть ціле НАТО висловило співчуття. Це взага­лі якийсь сюрреалізм і якесь божевілля…

І це, на жаль, не вперше, коли, здава­лось би, хранителі цивілізаційних ціннос­тей через бажання бути «святішими за Папу Римського» розмивають межу між добром і злом. Пригадую, щось подібне було, коли 2016 року на 91-му році жит­тя помер кубинський комуністичний лі­дер Фідель Кастро. Тоді керівники бага­тьох країн, які сповідують демократичні цінності, також «перейнялися» смертю кривавого диктатора — і наввипередки висловлювали співчуття та писали комп­ліментарні панегірики. Серед них були і президент США Барак Обама, і прези­дент Франції Франсуа Олланд, і прем’єр Канади Джастін Трюдо. Олланд назвав Кастро «великою фігурою ХХ століття», Трюдо — «легендарним революціонером, який надзвичайно покращив якість осві­ти та медицини…». При цьому усі ці «гу­манітарії», що так співчутливо оплакува­ли смерть тирана, не згадали про тисячі жертв, яких той замордував заради «ре­волюційної доцільності».

Така лицемірність і безпринципність лідерів демократичних країн призводить до моральної ерозії. І ось наслідки — те­пер оплакують чергового тирана, душо­губа, терориста. Їм, бачите, його шкода, вони «глибоко зворушені»… А тисяч зни­щених іранців вам, добросердечні й «гли­боко зворушені» європейські чиновники, не шкода? Це їм треба було висловлюва­ти співчуття, коли за рішенням Ібрагіма Раїсі, який свого часу був і прокурором, і суддею, відправляли на страту тисячі лю­дей, зокрема жінок.

Але найбільше вразив президент Польщі Анджей Дуда, який не лише ви­словив співчуття Раїсі, а й порівняв його смерть із авіакатастрофою під Смолен­ськом, у якій 2010 року загинув тодішній президент Польщі Лех Качинський. Тому Анджей Дуда «з особливим розумінням приєднується до близьких загиблих та іранського народу в молитві та скорбо­ті»…

Це вже плювок не лише у загально­людські й демократичні цінності, проти яких кривавими методами завзято бо­ровся «тегеранський різник» (саме та­ким є прізвисько Раїсі, який перебував під санкціями США), а й у пам’ять колиш­нього президента Польщі. Це як порівня­ти святе з грішним! Звісно, Лех Качин­ський не був святим (хоча після трагічної загибелі за вкрай загадкових обставин у самій Польщі його статус наблизився до канонічного), але Раїсі був грішником без жодних застережень. І Дуда ставить по­руч двох людей з кардинально протилеж­ним бекґраундом, повністю знецінюючи Леха Качинського.

Практика закривати очі на злодіян­ня історичних постатей, які відійшли у ві­чність, не просто порочна, вона, по суті, легітимізує і підживлює зло. Зло, яке що­разу буде відроджуватися…