Міст Героя України під носом у ворога

У посольстві російської федерації у Чехії, напевно, аж виють від злості й скрегочуть зубами: 150-метровий відрізок колишньої вулиці Korunovaсnі, якою їздять до своєї амбасади у Празі і за якою їм надходить дипломатична пошта, носить тепер ім’я Українських Героїв. А залізобетонний автомобільний міст через залізничну колію, який веде до будівлі російського представництва, розфарбовано у ненависні для московитів синьо-жовті барви. Більше того – цей міст названо іменем морського піхотинця з України, вихідця з галицького міста Бережан Віталія Скакуна.

Читайте також: "Віталік завжди був дуже серйозним. Усмішка рідко з'являлася на його обличчі..."

Чеські журналісти кажуть, рішення про згадані пере­йменування були чи не найшвидшими в історії Праги. 28 лютого, через чотири дні після повномасштабного російського вторгнення в Україну, ініціативу подав депутат парламенту від центристської партії STAN (“Старости і не­залежні”) Лібор Бездек, її підтримав мер шостого мікрора­йону Праги Ондржей Коларж. Комісія з топографії схвалила ці пропозиції, а 25 березня міська рада Праги затвердила їх, відповідні зміни було внесено у державний реєстр.

Чеські медіа вміщували фоторепортажі, як одне з місце­вих підприємств виготовляло таблички з новими назвами. 22 квітня їх вивісили на дорожніх вказівниках, на будівлях і на колишньому Коруновачному мосту. На церемонію при­були міський голова Праги Зденек Гржіб, мер мікрорайону Прага-6 Ондржей Коларж, посол України в Чехії Євген Пере­бийніс.

Український дипломат зая­вив: “Дуже важливо, особли­во для чеської молоді, знати, що таке добро, а що таке зло... Українська армія бореться не лише за свою Батьківщину, а й за весь цивілізований світ. Ми є свідками ключових подій не лише для України, а й для всієї Європи та для глобальної сис­теми безпеки». Український по­сол назвав рішення влади Праги про присвоєння вулиці і мосту назв українських героїв важли­вим символічним кроком, яким “Чехія дає чітко зрозуміти офі­ційним структурам росії, що стоїть на боці України й підтри­мує її боротьбу з окупантом».

Міст перед російським по­сольством у Празі названо у пам’ять про 26-річного інже­нера-сапера 35-ї окремої бри­гади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Ост­роградського Віталія Скакуна. У перший день війни він вчинив геройський вчинок: щоб затри­мати танкові колони, які вди­ралася на Херсонщину через Кримський перешийок, разом зі собою підірвав 100-метровий Генічеський автомобільний міст, який з’єднував материк з Ара­батською Стрілкою. Це дозво­лило значно сповільнити про­сування окупантів. Побратими Віталія встигли передислокува­тися, зайняти оборону. За ви­няткову мужність президент присвоїв Віталію Скакуну зван­ня Героя України...

Про цього геройського хлопця “Високому Замку” на­гадують його краяни-бережан­ці.

Богдан Сахно, молодший сержант:

– Віталик запам’ятався мені своєю справедливістю, чесніс­тю, прямолінійністю. Коли деко­му задля своєї вигоди потрібно було збрехати, він вчинити так не міг. Говорив те, що думав, те, що було насправді – подобало­ся це комусь чи ні. Якщо ми з то­варишами десь щось робили не так, поправляв нас: так не тре­ба... Був дуже правильною лю­диною! У будь-який момент я міг звернутися до Віталика по допомогу і знав, що обов’язково отримаю її від нього – будь це день чи ніч.

Ми з ним знайомі були від са­мого дитинства, росли на од­ній вулиці. Коли я приїжджав на кілька днів з військової служ­би додому, він завжди цікавився моїми справами в армії. І одного дня теж вирішив стати військо­вим. Служив у моєму батальйо­ні морської піхоти. У 2020 році я вступив в Академію вчитися на морського офіцера, а Віталик залишився у батальйоні. У його складі зустрів ворога...

Дай Боже, щоб війна закін­чилася якнайшвидше! Після на­шої перемоги хотів би приїхати у Прагу і ступити на міст, назва­ний на честь мого друга...

Ліліана Миханів, заступник директора Бере­жанської школи № 3, класний керівник Віталія Скакуна:

– Коли ми вперше зустрілися з ним у 5-му класі, вразила його щира сонячна усмішка. Щора­зу, коли згадую Віталика, вона перед моїми очима. А тепер за­лишилася на його фотографі­ях...

У нього було своє бачення світу, мав загострене почуття справедливості – і відкрито де­монстрував його. Зазвичай діти в юному віці стримують свої по­чуття, а він їх не приховував, – коли з чимсь не погоджувався, вступав у дискусію і доносив свою думку. Мав характер! Бу­вало, у класі іде урок, і я прошу: діти, оцініть самі себе! Як пра­вило, друзі добре відгукують­ся про своїх товаришів. А він ні­коли не кривив душею. Встає і каже: ось цей учень відповів краще, а цей – гірше, а ви, Лі­ліано Михайлівно, оцінили їх необ’єктивно...

Ось таким наш Віталик був правдолюбом. Я не раз казала йому: “Твоє почуття справедли­вості настільки яскраве, що деякі люди тебе можуть не сприйма­ти...” Але він все одно залишав­ся таким же відвертим, прямим.

Коли дізналася, що Віталик загинув, захищаючи Батьківщи­ну, чесно кажучи, навіть не зди­вувалася. Я завжди від нього на таке сподівалася...

Світлим хлопчиком був наш Віталик. Після закінчення школи кілька разів зустрічала його на вулиці, розпитувала про справи. А він: “Наразі хочу здобути осві­ту. Хочу допомогти мамі, бабу­сі...” Ми пишалися ним і тим, що Віталик пішов служити в армію, пішов захищати нас усіх.

Подвиг нашого колишнього учня високо відзначили в Україні і за кордоном. Від свого трудо­вого колективу ми подали кло­потання присвоїти нашій школі ім’я Віталія Скакуна, встановити на фасаді школи меморіальну дошку, посмертно надати йому звання почесного громадянина Бережан.

Читайте також: “Надійніших людей я не зустрічав...”