«Щоб дарувати людям радість світла у домі, я роблю будиночки-світильнички»

«ВЗ» уже розповідав про унікальний фестиваль «Етнічний віночок у Закарпатті», який під «дахом» санаторію «Квітка полонини» зібрав представників різних національних меншин, що живуть у цьому мальовничому регіоні. Сюди з'їхалися болгари, румуни, роми, чехи, словаки, німці, грузини та інші громади, які свято бережуть національні традиції свого народу. Організатори свята — Азербайджанський культурний центр та керівництво «Квітки полонини» подбали, щоб на фестивалі кожен гість і відпочивальник санаторію знайшов захоплення і розвагу для душі. Тому на фестивалі не лише співали і танцювали представники національних меншин, які живуть у цьому регіоні, а й пригощали традиційними національними стравами.

До речі, свою смачнющу продукцію привезли і крафтові виробники. Тут і сир — на кожен смак, і чорнослив, і горішки, і м’ясні вироби. Ну і, звісно, вино, яким славиться Закарпаття — смачне, сонячне, п’янке… А ще тут можна було придбати вироби з дерева, торбинки зі шкіри і навіть… мінівітражі.

Саме мінівітражі привіз Микола Байрак. Неймовірна краса ручної роботи, що підійде у кожен дім. Бо ж це не просто вироби зі скла, а хатиночки-світильники.

Як з’ясувалося, пан Микола народився на Дніпропетровщині. Там минула його молодість, а далі - інститут, робота на Південному машинобудівному, коли ще директором там був Леонід Кучма.

— Я хотів багато чого осягнути і встигнути. Був дуже гарячий, — розповів журналістці «ВЗ» пан Микола. — Навіть був народним депутатом. Пройшов по «мажоритарці». Це був той час, коли у Верховній Раді був В’ячеслав Чорновіл, Іван Заяць, Ігор Юхновський… От тоді я жив у Києві, очолював у різний час поважні фірми. Коли почалася велика війна, фірма, у якій я працював, переїхала у Сваляву. Ту чеську фірму закрили, а я у Сваляві залишився.

— А коли ви почали творити з вітражного скла?

— Я за першою освітою — інженер-металург, друга освіта — Академія державного управління при президентові, факультет вищих керівних кадрів. Завжди обіймав високі посади, але водночас усе своє життя любив все робити своїми руками. Ми з дружиною могли самі і ремонт зробити, потім все прибрати, і на городі щось посадити, і дачу всю «обійти» по-господарськи. Жодного разу не наймали людей для таких робіт. Тож вже тут, коли з’явився час і ще маю сили, захотів щось робити. Ходив у військкомат, мене не взяли, сказали: «Діду, на вас нема заявок». Ну, і розумієте, чи то повітря, чи вода у Карпатах — це все цілюще, впливає на організм позитивно. І мені захотілося у якийсь момент зайнятися творчістю. Пригадую, один мій знайомий займався вітражами Тіффані. Я не був у нього у майстерні ніколи, але він з таким захопленням розповідав, що мені вже тоді хотілося і самому щось таке створити.

Минули десятки років, і Микола Байрак думками повернувся до того зацікавлення. Пошуки в інтернеті, усе необхідне придбав у Львові, і методом проб і помилок, як сам зізнається, почав творити цікаві, а іноді кумедні вироби.

— З усього, що роблю, найбільше мені подобаються будиночки-світильники, — каже пан Микола. — Можливо, через те, що росіяни знищили багато будинків в Україні, а щоб дарувати людям хоч таку радість світла у домі, я й роблю ці світильнички.

— Як довго працюєте над одним?

— Якщо це пасхальні зайчики, то можу 5 зробити за три дні. Якщо це будиночок, то не менше чотирьох днів. Іноді й тиждень. Бо ж і шви мають бути рівненькі, і обробка красива. Розумієте, щоб був перехід від ремесла до мистецтва.

— Яка цінова політика ваших будиночків-світильників?

— У межах чотирьох тисяч гривень. Мої світильники прикрашають оселі Дніпропетровщини, багатьох міст Польщі, є у Києві. У нашій родині багато ручних виробів йде на донати. Моя дружина шиє зайчиків і лялечок, тож мої і її вироби віддаємо на аукціони. Донька працює на заводі «Дарниця». Вони дуже часто організовують різноманітні аукціони, де збирають кошти на потреби українських захисників. Ми з дружиною — активні учасники цих аукціонів, віддаємо багато виробів. Та й не лише на ці аукціони. Ми допомагаємо також тим бригадам, у яких воюють наші племінники.