Від фрази «Ти куди пішов, дебіл?» я закам’яніла

Вже кілька днів ходжу під враженням - з голови не виходить враза, яку почула на вулиці. Йшла бабуся з онуком повз ряд магазинів. Хлопчик, мабуть, такий «живий», бо не просто йшов, а підстрибував, копав якийсь папірець, наче футбольний м’яч… Бабуся мовчки йшла поруч. Аж раптом хлопчик забіг в один з магазинів. І тут бабуся вигукує фразу: «Ти куди пішов, дебіл?». Я не просто зупинилася від почутого, а закам’яніла.

Хлопчик не вийшов з магазину. Ніби не чув. А може, вже звик до такого звертання… За ним всередину попленталася і бабуся.

Я також бабуся. Навіть у страшному сні мені б не наснилося ось таке звертання до дитини. Так, діти часто пустують, роблять не завжди гарні вчинки. Але з ними потрібно про це говорити. Дітей треба хвалити, дякувати за допомогу, пояснювати, як треба поводитися на вулиці, у школі, в гостях. І, звісно, вітатися. Тією ж монетою вона вам згодом відплатить.

Дитині дуже важливо знати, що її приймають і люблять без жодних умов. Бо, як відомо, похвалиш дитину — вона зміцниться у добрі, але коли покараєш — зло не завжди відступить. Хто не знає закономірності: що більше дитину лають, то гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини — це не дресура.

Навіть, якщо той хлопчик, який йшов з бабусею, не був слухняним, у жодному разі вона не повинна називати дитину «дебілом». Бо з часом він зрозуміє, що це страшне слово – звичайне, як «добрий день». Ним можна послуговуватися у розмові з друзями, батьками і, звісно, бабусею, від якої його почув на свою адресу.