20 гривень, які можуть врятувати

Шукати довго не довелось. Ось вони, поруч. Три чоловіки порпалися біля баків.

- Тут вам трохи одягу, хлопці, - кажу до них, - візьмете?

«Хлопці» аж завмерли.

- Канєшно! Нам різне шматтьо весь час требується.

Один із трьох, в шортах і якійсь бруднуватій кацавейці, почав діловито переглядати вміст мішка. А потім підводить голову і каже мені, показуючи кудись вглибину, між багатоповерхівками:

- Ото наступного разу, як щось ще буде, туди приносьте, там моя територія. Бо ці балбєси все позабирають, і мені нічого не залишиться.

- Ну, як назбираю, принесу, - обіцяю. - А що вам треба?

- Та все підходить. Ночами ще до мая буде холодно.

З того часу мій знайомий безхатько Павло вже двічі потрапляв мені на шляху і кожного разу ненавʼязливо цікавився:

- Не назбирали ще?

Відчуваю, що доведеться разом з Павлом іти в магазин за шматтьом.

І знаєте, про що я подумала? Про те, що ті рази, коли у мене щось просили на вулиці - здебільшого гроші, звісно ж, - і я відмовляла, то потім довго згадувала і навіть страждала. Хоча причини були поважні - не було готівки, були крупні купюри.

Я завжди намагаюсь дати трохи грошей. Бо обставини і ситуації бувають різні.

Я колись, в 90-х, писала про безхатьків. І там були такі історії, що і хотів би, але навряд чи придумаєш. Життя - ще той сценарист і режисер, з парадоксальними і жорсткими сюжетами.

Колись, в еру доцифрову і догаджетну, я сама себе виписала із лікарні, і, не відійшовши повністю від наркозу, посеред ночі вирішила добиратися додому. Добралась. В ті роки муніципальний транспорт в Одесі перевозив пасажирів безкоштовно. А якби ні? Чи просила б я гроші на проїзд?
Зараз, у своєму віці і при своєму досвіді, певне, що могла б попросити. Пояснивши, звісно. Але насправді хто зна.

Тому даю трохи грошей, коли до мене підходять на вулиці і просять. І не цікавлюсь, навіщо.

Багато років тому прочитала в глянцевому журналі інтерв’ю з якоюсь індійською принцесою. Воно називалось на кшталт: «Я не подаю милостиню, я будую фабрики, де ці люди заробляють собі гроші».

Я не індійська принцеса.

Але я думаю, знаю, що іноді і 20 гривень на проїзд можуть когось врятувати. Іноді - у буквальному сенсі.

Джерело