Вирощування спаржі припало до душі

Тоді й гадки не мала, що настіль­ки захопиться згаданою культу­рою. Полюбила її не лише за смак, а й неабияку користь — бо помічна за хвороб нирок, з якими молода жінка має проблеми. Аби частіше споживати делікатес, не витрачаючи грошей, вирі­шила вирощувати його власноруч.

До цієї справи довелося докласти чимало зусиль. Насамперед пані Те­тяна викопала траншеї завглибшки майже 40 см, між якими інтервал 1 м (щоб майбутнім рослинам вистачало простору для розвитку). На дно кину­ла суміш перегною, пересипаючи по­пелом, трохи ґрунту, потім розклада­ла корені, і загорнула землею (на 10 см нижче від рівня поверхні). Згодом дізналася, що репродуктивний ма­теріал ліпше розміщувати зигзагом (щоб ефективніше використовувати площу).

Це багаторічна культура, яка росте на одному місці близько двох десятків років. Першо­го сезону пагони не зривають, даючи новоселам змогу належ­но вкоренитися. Відтак стебла стануть міцними й товстими. Аби не пошкодити жодного ку­щика, Тетяна Романівна дбай­ливо обгородила свою грядку.

Догляд передбачає регуляр­ні прополювання. Не менш по­трібні поливи (раз на тиждень, а у спеку — частіше). Зменшити випаровування вологи допо­магає розкладена у міжрядді мульча (скошена трава).

Хоча новинка не боїться мо­розів, однак восени господиня вкриває поверхню шаром со­ломи, листя та присипає незна­чною кількістю землі. Тоді коре­невища краще зимуватимуть.

Ця культура має своїх шкід­ників. Найбільше дошкуляють спаржеві жуки — чорні комахи з червоними або оранжевими плямами. Вони активно роз­множуються. Тому влітку слід пильно стежити за насаджен­нями.

За малої кількості ненажер збирають вручну. Коли ж їх ба­гато, зазвичай застосовують спеціальні біопрепарати. Також можна використовувати народ­ні засоби, наприклад, настій часнику, який теж доволі дієвий проти непроханих гостей.

Невтомна праця дає свої результати. Зараз настав час збирання врожаю. Пані Тетя­на ним задоволена. Як зелені, так і фіолетові пагони однаково смачні. Їх господиня упродовж хвилини ошпарює в підсоле­ному окропі, а тоді на стільки ж часу опускає у крижану воду. Завдяки цьому зберігаються ко­лір та хрусткість. Підсмажену на маслі спаржу доцільно засипа­ти твердим сиром (найкраще — пармезаном). Виходить смачна і корисна страва!

Зірвану продукцію ентузі­астка тримає у холодильнику і використовує переважно сві­жою. Поки що не маринувала на зиму. Але наступного року, коли стебел побільшає, планує роби­ти це. Також спробує заморожу­вати вирощене.

Збір урожаю триватиме три тижні. Героїня нашої розповіді не вилучає всі пагони. Частину їх залишає, аби кущики зміцніли й набралися сил для наступного сезону.

На завершення нашої роз­мови Тетяна Борушок каже: «Ра­дію кожній весні, коли з ґрунту пробиваються соковиті пагони. Спаржа — справжня окраса мого городу і доказ того, що навіть вибагливі культури піддаються тим, хто любить землю і не ліну­ється працювати на ній».

Павло ІВАНЧУК