«Повстанське танґо» Ольги Ільків

«Повстанське танґо», яке Ольга Ільків написала у далекому 44-му, а на музику поклала ще одна підпільниця, посестра Ольги Марта Пашківська, співали воїни УПА. Тепер його співають ті, хто відстоює нашу незалежність на східних кордонах. На 21 червня (прим.: Ольга Ільків народилася 21 червня!) було заплановано ювілейний концерт у Львівській філармонії, до якого майже пів року з неабияким трепетом і величезною відповідальністю готувалися відомий співак Орест Цимбала та керівник Академічного інструментального ансамблю «Високий Замок» Андрій Яцків. На жаль, пандемія і карантин внесли свої корективи у програму ювілейного концерту, однак завдяки старанням організаторів пісні легендарної ювілярки можна буде почути в Інтернеті. Про «Повстанське танґо» та про легендарну зв’язкову журналістові «ВЗ» розповіли автор проєкту Орест Цимбала та музичний керівник проєкту Андрій Яцків.

О. Ц.: Проєкт називається «Повстанське танґо». Перший концерт у рамках цього проєк­ту відбувся десять років тому — до 90-річчя Ольги Ільків. А пе­редісторія його дуже цікава. Мені свого часу Юрій Шухевич розповідав про зв’язкову сво­го батька Романа, яка колись писала пісні у ритмах танґо. А оскільки я завжди цікавився цим пісенним жанром, то мені це було особливо цікаво. При­гадую, 2008 року у Львівській опері відзначали свято Героїв, на якому побачив Ольгу Ільків зі сином Володимиром. Підій­шов до них і сказав, що знаю, що вона створювала пісні-тан­ґо. Пані Оля зраділа: «Ви — пер­ші, хто мною і моєю творчіс­тю зацікавився». Коли вперше приїхав до неї додому, Ольга Ільків мені наспівувала ці тан­ґо. Але мене найбільше заін­тригувало саме «Повстанське танґо». Бо я з ним був уже зна­йомий, оскільки відомий співак з Великобританії Володимир Луців ще 1974 року записав це танґо на платівку, не вказуючи імен авторів (я видав цілу се­рію аудіодисків пісень В. Луці­ва). Ніхто не знав, окрім неве­ликого кола, хто автори пісні. Навіть у літописі УПА (1997 рік видання), 25-й том якого при­свячений повстанським піс­ням, нема імен авторів під цим танґо. І коли мені пані Оля по­чала співати своє «Повстан­ське танґо», був вражений, що це саме вона написала його пізньої осені 1944-го. А Марта Пашківська — також зв’язкова Романа Шухевича — створила мелодію у 1945-му, коли вже був повний наступ радянської влади.

— Це «Повстанське танґо» співали по всій Україні?

— Знаю, що на Волині. Вза­галі, твори О. Ільків можемо на­звати не так повстанськими піс­нями, як підпільними, бо були створені вже у часи глибоко­го підпілля. Для мене 100-літня пані Оля — молода вічно. Чому? Бо вона завжди закохана, зача­рована, і це є її рецептом моло­дості. Своє перше танґо «Очі» Ольга Ільків створила 1937 року, коли їй було лише 17. Я завжди кажу, що Ольга Ільків, як і Богдан Весоловський, є твор­цем української естради. Якось я, жартуючи, запитав у пані Олі, чи можу я подати таку вер­сію, що молодий Весоловський (лише на 5 років старший!) був у неї таємно закоханий, адже вони обоє зі Стрия, а Стрий — невелике містечко…

— І що вона вам на це від­повіла?

— «Кажіть, що хочете!» — ска­зала (сміється. — Г. Я.). У неї неймовірне почуття гумору. На моє запитання, що вона ду­має на порозі століття, про­сто усміхнулася і сказала: «А що можна думати на порозі століття? Мене Бог притримав при житті, як свідка тої епохи. Щоб я передала доказ віри в незалежну Українську держа­ву. Ми здобули кров’ю і мука­ми ту самостійну Україну, але ми мусимо наповнити її укра­їнським змістом. Треба бути мужніми, твердими і велични­ми, бо за нами герої, які по­клали своє життя. Я мала 24, коли написала слова «По­встанського танґо». Зараз мені — 100. Актуальність цієї речі в тому, що вона була написана у 1944-му, а зараз 2020-й, а гас­ло залишилося те саме: «Воля або смерть»!..

Лейтмотив «Повстансько­го танґо»:

«Одна шалена нас полони­ла доля

І дарувала любові ніжний квіт.

Чи переможем, чи згинемо за волю,

Жить буде вічно порив, за­клятий в міт!"

За словами ювілярки, сьо­годні боротьба за Україну роз­гортається у першу чергу на ін­формаційному полі, і нам треба створити інформаційну УПА, тому що битви інформаційно ми програємо. А наше завдан­ня виграти війну! Ось так думає Ольга Ільків.

— Ольга Ільків — жива ле­генда…

— Так, і ми повинні про неї голосно говорити. Я б хотів, щоб цей рік оголосили Роком Ольги Ільків. Якось я прийшов до пані Олі, і вона мені показа­ла старенький зошит, а там — поезія, яку писала у тюремних умовах, коли сиділа у «Вла­дімірскій тюрмі» (Владімір-на-Клязьмі). Разом з нею від­бували ув’язнення Катерина Зарицька, Галина Дидик, Да­рія Гусяк — зв’язкові Романа Шухевича. Зарицька подару­вала їй зошит, і пані Ольга пи­сала у той зошит свої вірші. І у 1964 році, коли вона виходила на волю, їй дивом вдалося ви­нести той зошит. І 2010 року, через пів століття, він потра­пив до мене. Отак я став упо­рядником збірки тюремних віршів Ольги Ільків «У тенетах двох «закриток» та автором ідеї її видання. Збірка вийшла друком 2011 р.

— Вам вдалося видати не лише книжку Ольги Ільків, а ще й аудіодиск її пісень «По­встанське танґо» у виконан­ні Ореста Цимбали, Марти Шпак у супроводі Академіч­ного інструментального ан­самблю «Високий Замок».

— Без допомоги Андрія Яцкі­ва пісні не зазвучали б і не було б цієї платівки. Знаю, що він це глибоко пережив і прожив.

А. Я.: Те, як розповів про Ольгу Ільків Орест Цимба­ла, буде сприйнятливо навіть для тих, хто вперше почув про неї. Саме так він мені розпо­вів про цю легендарну жін­ку 10 років тому. Це треба ще вміти, щоб своє захоплення так щиро передати іншим. У кожного музиканта, аранжу­вальника є свої музичні сма­ки. Зізнаюся: я прихильник ін­струментальної музики, бо, на мою думку, слова трохи зву­жують зміст музики. Музи­ка у моєму розумінні — наба­гато ширший спектр емоцій, думок, ідей, це божественна мова, яка не потребує пере­кладу. І коли Орест сказав, що є пісні, спочатку здивувався, чому Орест так трепетно до них ставиться. І зауважу, що ці пісні були без нот — просто на­співані. Я мусив зрозуміти той час, до якого я маю торкнути­ся. Це був для мене невідомий пласт. Це ж не музика, скажі­мо, з платівки, записана у 50-х роках. А ці пісні написала лю­дина-епоха, яка жила тоді по сусідству з моїм двоюрідним братом на вул. Науковій! І я, буваючи у нього в гостях кіль­ка разів на рік, зовсім не здо­гадувався про існування цієї легендарної жінки… Взявся до роботи, і зразу постало пи­тання: як стилістично це пода­ти. З одного боку, це пісні цієї епохи, що минула, і як зроби­ти, щоб і зараз це було цікаво слухати?! З іншого боку, бояв­ся, щоб не зробити того, чого не любить мій тесть, який не раз казав мені: «Не можу слу­хати сучасних обробок україн­ських народних пісень, бо від самої пісні вже нічого не зали­шається». Тому я й боявся — не зробити чогось позавчораш­нього, а, з іншого боку, дуже сучасного, щоб воно відірва­лося від самої ідеї. І описи пі­сень, які дав Орест Цимбала (як вони створювалися), мені дуже допомогли. Я побачив в них людину, яка у той героїч­ний час кохає і є коханою.

О. Ц.: Парадокс у тому, що Ольгу Ільків багато хто сприй­має як символ ідеї нації, неско­реності. Це все так. Та насправ­ді вона має ще й дуже чуйне і м’яке серце. Пані Оля така ро­мантична, каже, що дуже лю­бить пісню «Не забудь». А кілька днів тому заспівала: «Намалюй мені ніч». Це дуже вражає. Вона — справжня жінка! Тому і тексти у неї дуже жіночні.

А. Я.: Пісень — небагато. Це не сотні, які треба було роби­ти, ми вибрали саме ті, у яких сконцентровується уся її суть — без будь-яких обмежень ге­роїчна, а з іншого, без будь-яких обмежень людина, яка є справжньою своїми емоціями, своїми переживаннями. І нема тут жодної штучної квітки у цьому букеті. Це мене й підку­пило. Коли людина займається творчістю, їй потрібний спокій. Такий спокій я маю вночі, коли ніхто не телефонує, домашні пішли спати, і тоді можна тво­рити… Я зачитувався поезі­єю, щоб передати у нотах ат­мосферу пісень, розумів, що ці пісні писалися тоді, коли Ольга Ільків була у підпіллі, чи у тюр­мі. Вона не виходила на сцену і не давала концертів. І писала твори не для видання.

О. Ц.: Писала вірші, щоб не збожеволіти у тюремних умо­вах.

А. Я.: Тому усі ці речі давали мені розуміння, наскільки тре­ба тонко це подати. Просто, без штучної позолоти.

— В якому форматі відбу­деться святкування ювілею Ольги Ільків?

— А. Я.: Ми готували великий концерт, орендували концерт­ний зал Львівської національної філармонії, але життя внесло корективи. Орест зробив фун­даментальну роботу, бо проєкт вже є в Інтернеті. Пісні Ольги Ільків співають Орест Цимба­ла, Марта Шпак у супроводі ан­самблю «Високий Замок». Все це разом із промовою Ольги Ільків (запис 2011 р.). І коли ми 2016 року їздили на схід Укра­їни, ми також там виконували «Повстанське танґо». Я розпо­відав зі сцени історію створен­ня цього танґо. Мене запитува­ли, де можна це почути? І коли ми поверталися додому, мені телефонували навздогін: «А де можна почути „Повстанське танґо“?». Від режиму онлайн-концерту до ювілею Ольги Іль­ків ми відмовилися, бо матеріа­ли вже є в Інтернеті. Ідея цього випуску зробити акцент не так на музичну складову проєкту, як розповісти світові, що авто­рці 100 років, і яке у неї глибоке мислення. Вона чітко розуміє, що все, що вона зробила у жит­ті, — недаремно.

О. Ц.: Знаєте, яке кредо життя в Ольги Ільків? «Я про­сто щаслива людина. Бо хто ві­рить у Бога, хто Йому вдячний, той вже є в Раю. Для нас нема смерті. Для нас є майбутнє. Все, що ми перейшли, всі муки наші — це ніщо. Ми здобули са­мостійну Україну, і тепер ми му­симо наповнити її своїм україн­ським змістом, своєю любов’ю, благородством, почуттям кра­си, своєю піснею, яка є без­смертна і якій нема рівних. Вона оживляє наш дух і кличе нас у майбутнє».