«Секрет довголіття — у праці на землі: торік сама викопала усю картоплю на городі»

Цього року у Львові свої столітні уродини відзначатимуть 24 львів'янина — двоє чоловіків та 22 жінки. А понад столітні уродини відзначать 42 довгожителі: сім чоловіків та 35 жінок. Загалом у місті планують привітати 66 ювілярів золотого віку, для цього у міській скарбниці на 2025 рік передбачили 660 тисяч гривень.

Кожен, хто відзначає сторіччя, отримує від міста одноразову виплату — 10 тисяч гривень, пам’ятну монету та вітальний лист від міського голови. Мешканці громади, вік яких сягнув 101 та більше років отримують 10 тисяч гривень матеріальної допомоги.

…Моя героїня — Варвара Степанівна Ковалевич, жінці 103 роки. Львів'янка поважного віку має статус «Мама-героїня», виховала п’ятеро дітей, має дев’ять онуків, вісім правнуків та двоє праправнуків. Сім'я пані Варвари пережила операцію «Вісла»: переселенці з польського містечка Санок. У Львові опинилися у 1946 році, по дорозі пані Варвара народила сина. Тут їх поселили у стареньку польську хату, в якій — Варвара Степанівна мешкає досі.

Довгожителька мешкає зараз із 82-річною дочкою Марією. Дочка мене зустріла і провела у будинок, що на вулиці Скнилівський провулок. У гостьовій кімнаті мене чекали Варвара Степанівна з іншою дочкою — Іриною.

Варвара Степанівна впевнено сиділа на м’якому кріслі й чекала гостей. Жінка стильно одягнена і зовсім не виглядає на 103 роки. Пересувається по хаті з паличкою, жінку треба підтримувати за руку. Пані Варвара залюбки погодилася розповісти про своє життя-буття. Каже, багато чого вже не пам’ятає. Що найбільше закарбувалося у пам’яті - виховання дітей та робота. Багато років жінка працювала кухарем у дитячому садочку, згодом — нічною нянею.

«Працювала важко, з дітьми десь 15 років, а потім ще пішла на завод „Фізприлад“, — розповідає Варвара Степанівна. — Зараз отримую 6 тисяч гривень пенсії: і за переселення, і за багатодітність… Моє життя по різному проходило — і добре, і зле. Але все пережила гідно».

Чимало коштів родина витрачає на ліки. «Один похід в аптеку — мінус тисяча гривень, — каже пані Марія. — Слава Богу, мама серйозно не хворіє, у 101-річному віці мала ковід. Вийшла з цього».

103-річна жінка доглядає за чорною кішкою, яка спить зі старенькою в одному ліжку. Домашній улюбленець піднімає старенькій настрій, називає кота своїм товаришем.

Варвара Степанівна зараз не цікавиться політикою, телевізор не дивитися, бо гірше стала чути. Про війну з росією знає і молить Бога про мир та нашу перемогу. Жінка пережила дві світові війни і думала, що не дочекається того часу, коли країна-терорист знову піде війною на нашу державу.

«Мій догляд за обличчям — вода та рушник»

«Я не із родини довгожителів. Який мій секрет довголіття? У праці на землі, ціле життя важко трудилася вдень та вночі, — відповідає Варвара Степанівна. — Люблю свій город. Без нього не могла жити. Прокинулася з самого ранку, не снідала, а йшла на город. Працювала там, аж тоді був сніданок. Торік я сама викопала усю картоплю на городі, нікому не довірила. Цього року вже не можу поратися на городі, бо трохи важко. Але коли гарно пригріє сонце — буду трохи виходити гуляти надвір».

Варвара Степанівна має гарний вигляд, її обличчя старість не надто торкнулася. «Ніяких масок ніколи не робила, — відповідає. — Мій догляд за обличчям — вода та рушник. Мені головне було приготувати дітям їсти і піти на город. Ніколи не вважала себе королевою. Я була робоча людина! Яка там королева».

Старожителька не поділяє думку сучасних жінок про те, що для продовження молодості потрібні уколи краси та дорогі креми.

Харчування 103-річної Варвари Степанівни — проста їжа, зазвичай перетерта. Вночі любить поласувати двома мандаринками — це для жінки сік для пиття. Вживає колу, цукерки льодяники, а ось воду не любить.

«Зараз мрію про те, щоб Бог дав легку смерть і щоб я не мучилася», — каже моя літня співрозмовниця.

«Хочемо зберегти свій город, ми без нього не обійдемося»

Головні клопоти родини Ковалевичів та 103-рівної довгожительки — врятувати свою земельну ділянку, три сотих городу. Пані Марія та Варвара вирощують там городину, аби хоч якось прогодувати родину в такий нелегкий час. Львівська міська рада навідріз не хоче приватизовувати город, хоча сусідні ділянки вже давно приватизовані… Родина має три сотих землі в оренді, у вересні спливає термін оренди, тож є шанс приватизувати землю. Якщо не стане довгожительки — родина може втратити право на город, бо йдеться про статус багатодітної матері.

«Хочемо зберегти свій город, без нього ми ніяк не обійдемося, бо садимо там овочі, зелень. Любимо працю на землі змалечку», — каже Варвара Степанівна.

Дочка Марія додала: «4 роки я ходила до Ратуші - на засідання сесії, до депутатів. Садовий мені якась сказав: у вас хтось відбирає город, що хочете його приватизувати? Відповіла, що частину землі забрав один сусід, другий сусід теж хотів шматок землі забрати собі. Хочемо приватизувати свій город. Зараз посадила там розсаду, зелень».