«Богдан в „Альфі“ — моя перша робота в кіно, та ще й головна роль»

На каналі ICTV2 з 11 листопада стартує новий іронічний 16-серійний детектив «Пес Альф». У центрі сюжету — друзі-поліцейські Рома і Бодя, які розслідують злочини і постійно конкурують між собою. Але що таке справжнє суперництво вони дізнаються, коли в їхній команді з’явиться нова слідча Аліса — яскрава, розумна і дотепна. Та ще й не сама, а з собакою-вівчаркою Альфом. Хто ця трійка поліцейських? Тетяна Малкова, Артур Логай і Антон Височанський, який у цьому серіалі зіграв свою першу головну роль. Про новий фільм, війну, освіту кулінара та особисте життя Антон Височанський розповів журналістці «ВЗ».

— Антоне, чи правда, що за першою освітою ви — кулінар…

— Так, після 9-го класу я вступив в Полтавське технічне училище на факультет, де готували кухарів-кондитерів. Закінчив і зрозумів, що це не зовсім те, що я шукав.

— І ви пішли вчитися на актора?

— Так, пішов на актора у Полтавський музичний коледж. У мене не було музичної освіти, просто там був акторський факультет.

— Чому саме на актора після кулінарного? І що сказали на це ваші батьки? Ви з творчої родини?

— У мене звичайна родина, мама працює у сфері торгівлі, а батько — водій. Я сказав батькам, що піду вчитися на актора, вирішив спробувати професію, яка мені подобалася. Не питав у них дозволу: сказав про свої наміри, вони погодилися.

— Якою була ваша перша яскрава роль у театрі?

— Петручіо у спектаклі «Приборкання норовливої». На той час я ще навчався в Харківському Університеті мистецтв. Мені цю роль запропонувала керівниця мого курсу, вона також працювала в Харківському театрі імені Шевченка. З цією роллю я і потрапив у цей театр, де зіграв чимало ролей.

— У перший день повномасштабного вторгнення ви були у Харкові?

— Так. Я був у друга, це неподалік від метро «Перемога», прокинувся від вибухів — як увесь Харків і уся країна. Звідти були чутні вуличні бої, що йшли на Окружній, і ми поїхали в Театр, де було підвальне приміщення, і можна було сховатися. Перебував там тиждень під постійним бомбардуванням, виходили лише по воду і їжу. Думали, як виїхати, куди… Випадково натрапили на чоловіка, який погодився поїхати з нами за речами, а потім відвіз в область, звідки ходив евакуаційний автобус на Полтаву, де жили мої батьки. На той момент мій батько був у ТрО Полтавщини. Я також хотів, але місць вже не було. Залишився наче в резерві. Потім пішов працювати у цех — була потрібна робота: там робили закуски різні з м’яса і риби.

— А як ви опинилися у Києві?

— Завше хотів переїхати до Києва, для мене це було питання часу. Не скажу, що мене тут чекали, але я знав, що щось для себе знайду. Зупинився у друзів, спочатку знайшов роботу у кав’ярні поруч з домом. Потім дізнався, що Театр драми і комедії на Лівому березі оголосив конкурс. Я подав документи, пройшов конкурс і мене взяли у театр. І ще деякий час паралельно працював барменом, але вже в іншій кав’ярні. Згодом дізнався про кастинг на серіал «Пес Альф» і спробував…

— Як проходив кастинг? Було весело чи страшно?

— Ні те, ні інше: було відповідально і бентежно. Роль Богдана в «Альфі» — це моя перша робота в кіно, та ще й головна роль! Відчув задоволення і почав кайфувати, коли зрозумів, як все працює у кіно, дізнався про технічні нюанси, коли познайомився з усіма і здружився.

— Що для вас було найважчим на проєкті?

— Не можу сказати, що було дуже складно, просто були деякі нові моменти на початку зйомок. Не зовсім розумієш, як працює світло, як правильно стати, щоб не перекривати партнера і бути в камері — такі, суто технічні моменти. Плюс — щільний насичений графік зйомок на місяць: іноді не встигаєш елементарні справи зробити, навіть банально виспатися або перемикнутися на щось інше. Зате це такий міцний і потужний досвід!

— Як входили в образ героя, де бачили слідчих?

— Здається, їх усі бачили — хто у житті, хто у кіно (сміється. — Г.Я.). У мене навіть і деякі друзі працюють у поліції, але не в Києві. Проте наш проєкт не так про поліцію, хоча головні герої і розкривають злочини, але тут більше про стосунки між героями… Мій герой і персонаж Артура Логая — друзі, а потім до них приєднується і Аліса. Її грає чарівна Таня Малкова. Героїня правильна і розумна, але любить, щоб все було як вона хоче — і через це у нас виникають і суперечки, і розбіжності. Проте серйозних конфліктів нема, ми допомагаємо одне одному, хвилюємося.

— Богдан схожий на вас? Чим імпонує вам?

— Він не любить порожніх балачок, воліє діяти, а не розмовляти, а ще він — сміливий, сильний, відповідальний. І завше готовий захищати своїх друзів-напарників.

— Як встигаєте на театральні вистави з таким графіком?

— Ми завчасно подаємо свою зайнятість, керівництво йде назустріч. Усі свої вистави я граю, коли в мене вихідний на цьому проєкті або рятують колеги, що працюють на дублі у виставі.

— Тобто останні декілька місяців працюєте без вихідних?

— Так, але ніякого жалю драматизму тут нема (сміється. — Г. Я.). І зізнаюся, що вихідні в мене все ж таки є. І у вихідні, коли багато часу і не поспішаю, можу навіть щось приготувати — все, що завгодно. Але таке буває рідко… Іноді граю на гітарі, барабанах і нещодавно почав освоювати гру на синтезаторі, він у мене вдома. Захоплює.

— А як щодо спорту?

— Нещодавно мій колега по серіалу Артур Логай запропонував 30-денний челендж: кожного дня впродовж місяця займатися у спортзалі або на спортмайданчиках. І я підхопив — просто стало цікаво: чи вийде у мене? Після зміни на майданчику, ввечері, йду в зал і займаюся. Мені вже залишилось декілька днів — я один пропустив, і за нього додав собі два. Приємно, що все виходить. В Артура, до речі теж.

— Чи залишається час на особисте життя? Ви закохані зараз?

— Ні, моє серце зараз вільне. Може, я не готовий до стосунків, а може, просто не зустрів свою дівчину… Але, повірте, я від цього не страждаю.

— Які дівчата вам подобаються?

— Розумні. Мене завжди дивувало, коли хлопці називали конкретний візуальний типаж дівчат, які подобаються. Так, зовнішність також має значення, але для початку нехай буде розумна. Треба знайомитися і спілкуватися — от тоді можна сказати — подобається чи ні.

— Чого не можна пробачити коханій людині?

— Кажуть, що можна все пробачити, але мені здається, що зраду — точно не пробачиш, бо це руйнує геть усе. Мабуть, з іншим я б якось примирився: навіть неповагою, якщо з людиною поговорити і все з’ясувати.

— Належите до тих людей, що обговорюють ситуацію: типу, сідай, люба, розберемось…

— Ой, ні, якщо є конфлікт, то мені потрібний час, щоб заспокоїтися спочатку. Так, я за діалог, бо саме так можна вирішити якісь непорозуміння і йти далі.

— Любов для вас — це стихія поза добром і злом чи все ж таки позитивні почуття?

— Стихію, коли голову зносить і ти не бачиш нічого навколо — я вже пережив — як підліткову хворобу, це був класний період. Мабуть, в дорослому віці також прикольно таке відчувати… Навіть цікаво, як би я до цього поставився зараз, чи мене б так засліпили почуття? Ні, я не боюся такої стихії, мені би було цікаво.

— Якщо завтра вас призвуть на фронт?

— А я не ховаюся: якщо призвуть — піду, тим паче свої дані у військкоматі оновив. А ще скажу: чим більше ховаєшся — тим більший шанс, що знайдуть, просто такий закон Всесвіту. За два з половиною роки війни ми більш-менш адаптувалися до нових реалій: особисто я не боюся дронів, хоча розумію, яку вони несуть загрозу. Боюся, що ця війна не закінчиться і триватиме так довго, що миру ми не побачимо… Ось від цього насправді стає страшно.