«Коли мене запросили зіграти Мелашку у «Спіймати Кайдаша, я спочатку відмовилася»

Коли після прем’єри вистави «Дещо дивне сталося зі мною» у Театрі Заньковецької я домовлялася з Дариною Фединою про інтерв’ю, тоді ще не вийшов на великі екрани фільм Тараса Дроня «Дім за склом», де актриса грає одну з головних ролей, і ще не почалася хвиля звинувачень керівників театрів, режисерів, викладачів театральних вишів у сексуальних домаганнях і психологічному тиску. Тоді я навіть не знала слова «харасмент», яке тепер бачимо в дописах і спогадах скривджених молодих студенток і актрис. Тому й розмова з Дариною Фединою була не лише про творчість, волонтерство і родину, а й про харасмент, адже дівчина активно включилася в акцію в соцмережах під кришміткою #немовчи.

Зірка Дарини Федини засяяла, коли вона зіграла Мелашку в серіалі «Спіймати Кайдаша». Потім були короткометражні фільми і серіал «Перевізниця», а також повнометражний фільм «Дім за склом». А ще — робота на сцені двох львівських театрів — імені Леся Курбаса та імені Марії Заньковецької.

— Коли і як у вас зародилася мрія стати акторкою?

— Ще у дитинстві батьки віддали мене у театральний гурток, я взагалі багато гуртків відвідувала, але цей — єдиний, який залишився, який я не кинула. Тут і познайомилася з моєю найкращою колежанкою Надійкою Калинюк, яка тим всім так горіла-палала, що заразила мене. Дякуючи їй я і стала актрисою.

— Після закінчення гімназії у Львові ви вступили у Київський університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Довго готувалися до вступу?

— Я не сприймала це все так серйозно, хоча, звісно, кілька місяців готувалася, ходила в бібліотеку, книжки читала… Але я не була обізнана у тому, наскільки це великий конкурс, наскільки все серйозно, — я просто собі готувалася. Хвилювання було, але якогось такого «ах!» — то ні.

— Тобто, якби не вступили, то трагедії з того не робили б…

— Я б поступила.

— Маю на увазі, чи був запасний варіант на випадок, якби не вступила…

— Звичайно! Я й у Львівський університет імені Івана Франка вступала і теж вступила, але Карпенка був у пріоритеті, тому вибрала його.

— Після закінчення навчання в Києві ви одразу вступили у Львові на акторський курс Миколи Берези. Вам замало було навчання в Карпенка-Карого?

— О ні! Навчання у Києві мені вистачило на все життя. Я просто хотіла закінчити магістратуру, хотіла подивитися, як відбувається навчання у Львівському університеті, бо в мене тут багато близьких людей, багато друзів, колег… І я не шкодую, що спробувала, тому що це абсолютно інший досвід — в позитивному ключі. Я дуже вдячна керівникові курсу Миколі Березі, бо він показав, що навчання може бути інакшим, не травматичним…

— А в Карпенка-Карого воно у вас було травматичним?

— Звичайно, і не тільки у мене.

— Власне, кілька тижнів тому перестали мовчати жертви сексуальних домагань і психологічного тиску — молоді акторки і студентки. Почалося зі скандалу з керівником Молодого театру в Києві Андрієм Білоусом. Ви активно включилися в акцію, яка розгорнулася у соцмережах під кришміткою #немовчи. Можете розповісти про свій травматичний досвід?

— У мене травматичний досвід пов’язаний з дещо іншими аспектами, він не має нічого спільного з сексуальним домаганням чи харасментом. Але оскільки саме ця тема зараз постала, то вважаю, що саме на ній треба загострювати увагу, а про інші проблеми говорити згодом, коли вже вирішиться конкретно ця проблема. Навчаючись, я чула різні історії, але я не була свідком. Не тільки про Білоуса йдеться.

— З нього почався розголос…

— Так. Це якась система, побудована на абсолютній вседозволеності. І це, напевно, проблема не лише театральних вузів. Швидше за все, це трапляється в багатьох закладах освіти. І важливо говорити про це, не боятися, тому що не покаране зло породжує все більше зло. А це порочне коло треба розривати…

— Які спогади у вас лишилися про керівника вашого курсу Богдана Бенюка?

— Богдан Михайлович чудовий актор — дуже хороший і талановитий. Це все, що я можу сказати.

— Гаразд, повернемося до творчості. Як ви потрапили у серіал «Спіймати Кайдаша»?

— То не є якась оригінальна історія. Потрапила в акторську базу до кастинг-директорки. Вона мені зателефонувала, сказала, що є кастинг на цей серіал. Я спочатку не погодилася, бо хвилювалася через те, що нас Богдан Михайлович лякав тим, щоб ми знімалися у вільний час, а вільного часу у нас не було, — це був перший курс. На всіх решта курсах також не було вільного часу. Це був перший семестр мого навчання і я відповіла кастинг-директорці, що мені дуже приємно, але я не можу. І Ольга Савіна (на той момент Клименко) була в шоці, як мені потім розказували, вона подумала, що я — якесь нахабне дівчисько, що відмовляється від такого шансу. Така моя поведінка її зачепила. Не знаю, яким чином у них відбувалися проби, але через місяць-півтора вона знову мені зателефонувала і запитала: «Може, ви все-таки можете прийти до нас на проби?» Я прийшла, спробувалася, потім спробувалася з іншими партнерами та й отримала роль.

— Над якою роллю працюєте зараз?

— Я тільки зіграла у прем’єрній виставі. Дайте мені трохи відпочити, будь ласка! До того ж, маю чимало вистав, у яких граю. Просто перед прем’єрою йде інтенсивна робота, а прем’єрний тиждень — то взагалі! Всю енергію, всі сили ти віддаєш, потім просто хочеться лежати пластом і дихати. У мене зараз саме такий період.

— Підґрунтя вашої професії було в сім’ї, бо все починається з родини…

— Батьки не були в захваті, коли я сказала, що хочу вступати в театральний, хоча не забороняли мені, лише просили ще подумати… Вони мене завжди підтримували, але не заохочували. У нас велика родина, ми часто разом кудись їздили, і завжди співали — на Різдво чи інші свята.

— Велика сім’я — то скільки?

— Нас четверо дітей — брат і три сестри. Я найстарша.

— Зараз ми живемо у стані повномасштабної війни і більшість допомагає нашим захисникам. Ви теж постійно оголошуєте збори на потреби тієї чи іншої бригади і публікуєте їх на своїх сторінках у соцмережах. Знаю, що ваш коханий зараз у ЗСУ…

— У мене багато хто з рідних і близьких людей зараз служить, тому для мене це дуже важливо. Але, мені здається, не обов’язково, щоб у тебе хтось служив, аби допомагати. Це обов’язок кожного. Я уже втомилася пояснювати деяким людям, наскільки це важливо. І от, коли в мене зараз такий період, коли я не працюю над наступною прем’єрою, хочеться все зупинити і просто подихати, бо повітря не вистачає від того, що відбувається навколо! Але нічого! Працюємо далі. Нам всім треба якось впливати на те, щоб ситуація не стала катастрофічною. Відповідальність на кожному з нас, тому я не зупиняюся навіть тоді, коли вже просто не витримую. Все одно беру телефон і щось там строчу, репощу… Це вже як звичка, самодисципліна.

— Звідки черпаєте енергію? Може, маєте хобі?

— Зараз в мене є мало місць, речей і людей, від яких я черпаю енергію, «виїжджаю» просто на почутті обов’язку. Мені дуже допомагає природа, коли я кудись виходжу чи виїжджаю в гори. Гори для мене — ліки проти усього.