Одні печуть булочки з кремом, інші шиють одяг для військових

«На сьогодні вже понад 200 переселенців скористалися можливістю отримати додаткові кваліфікації, актуальні на нашому ринку праці, — повідомила заступниця директора Львівського обласного навчально-методичного центру професійно-технічної освіти Наталія Рибак. — Це, зокрема, такі професії, як пекарі та швачки. Навчальні заняття організовано у межах програми із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки ЄС».

Переселенка з тимчасово оку­пованого Бердянська Людмила Романова розповіла журналіст­ці «ВЗ», що за фахом вона — вчителька біології. Працювала у школі заступни­ком директора. Чоловік пані Людмили і рідний брат, на жаль, загинули в окупованому Маріуполі. Обидва служили в «Азові».

"Ми у місті Лева три місяці. Пси­хологічно було складно, — каже пані Людмила. — Побачила рекламу без­коштовних курсів пекарів. Вирішила піти. Завжди хотіла удосконалити свої кулінарні здібності. Отримала велике задоволення, відійшла від сумних ду­мок. Донька каже: «Мамо, ти аж пове­селішала трішки».

Тривалість курсів — три тижні. Що­дня майстер-класи. Ми самі роби­ли тісто, пекли пиріжки, булочки з маком та кремом. У Бердянську було­чок з кремом не печуть, тож це було для нас щось нове. Також ми випіка­ли трубочки, плетінки. Додому при­ходили виснажені. Хотіли навчитися пекти ще круасани з листкового тіс­та, але на базі цього профтехучилища не було необхідного холодильного об­ладнання".

Оксана Судомир 14 років жила у Києві (родом з Івано-Франківська). Коли почалася війна, переїхала на Франківщину. У Києві працювала у кі­ноіндустрії (другим режисером). Коли почула про курси швачок, приїхала до Львова (курси проводили на базі Між­регіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделю­вання і дизайну).

«Зараз знайти роботу за фахом не­можливо, — каже пані Оксана. — Тепер знімають хіба що документальне кіно, у гарячих точках. На „біржі праці“ теж мені нічого не можуть запропонувати. Шукаю варіанти, як жити далі… Шиття для мене зовсім нова справа. Але на­вчитися шити — ніколи не буде зайвим! Це був цікавий досвід. У нас була чудо­ва викладачка. Ми шили сукні, сарафа­ни, сорочки, штани, шопери (торбин­ки). Окрім того, що шили одяг для себе, шили бандани для військових (банда­на — головний убір у вигляді хустини. — Авт.). Дуже приємно, що наші вироби будуть носити воїни. Тепер планую ку­пити собі швейну машинку…».