Американо-Український інвестфонд: що насправді ратифікувала Рада

Конституційна більшість депутатів (ратифікацію підтримали 338 парламентарів) виходила з необхідності зберегти стратегічні взаємини з США. Разом з тим, фон, на якому відбувалася ратифікація, є неприпустимим і неприйнятним для демократичної країни, яка претендує на членство в ЄС, і руйнівним для парламенту, який українська влада намагалася примусити голосувати документ, не читаючи.

Нашій команді вартувало великих зусиль добитися публічної дискусії щодо Угоди і внести до неї преамбулу. Але воно того вартувало!

Автором ідеї про спільне використання надр був Зеленський. У жовтні минулого року, презентуючи у ВР свій План Перемоги, четвертим пунктом він оголосив "спільну розробку надр". Потім влада ще змусила всі сільради підтримати План Перемоги, щоправда, закінчення війни це не наблизило. А з плану залишився тільки пункт 4 – про надра, творчо переосмислений нашими американськими партнерами, які на початку навіть вимагали внести в Угоду пункт про боргові зобов'язання України за отриману раніше зброю.

Зеленський неодноразово критикував американську редакцію Угоди, публічно заявивши в Мюнхені і після Вашингтонського скандалу, що документ не підпише, бо там немає гарантій безпеки. Гарантії безпеки в Угоді про інвестиційний фонд так і не з'явилися, а Зеленський технічно самоусунувся від документа, переклавши всю відповідальність на уряд. Прем'єр Шмигаль передоручив переговори віцепрем'єрці Ю. Свириденко, яка готова ставити свій підпис хоч під антиконституційними санкціями, хоч під закритими для суспільства угодами. Не виключаю, що така відданість Банковій буде віддячена прем'єрською посадою.

В умовах втрати довіри між Києвом і Вашингтоном і відсутності комунікацій між Білим домом і ОП, в України, якій сьогодні треба вижити, не було шансу не ратифікувати Угоду про мінерали, якій Трамп надає такої уваги. Але вся ця історія – закономірний результат "дипломатії" 5-6 менеджерів Зеленського, які підмінили собою МЗС, парламент, уряд і поставили країну перед вибором: між важким і поганим.

І хоч парламент був повністю вилучений з дискусії про мінерали, нашій команді вдалося внести преамбулу, що Угода розповсюджується на всю територію України в загальновизнаних кордонах. Це важливо, адже в урядовому тексті не було жодної згадки про територіальну цілісність України!

Також у преамбулі ми констатуємо, що на момент ратифікації Угоди про інвестфонд до ВР не надходило інших документів – зокрема, угоди про обмежене партнерство, яка згадується в тексті інвестиційної угоди 26 разів, чи статуту фонду. І що ці документи мають відповідати українському законодавству і ратифікованому документу. А ВР не несе відповідальності за нератифіковані угоди. Це важливо в умовах, коли уряд чи то приховує, чи то не договорює.

Україні довелося викласти більше 100 млн гривень міжнародній юридичній компанії за лобізм і допомогу в тому, аби в кінцевому варіанті Угоди про інвестфонд не було мільярдних боргових зобов'язань.

Отже, за що сьогодні проголосували 338 депутатів з усіх фракцій?

Ратифіковано виключно текст рамкової угоди без інших додаткових документів. Перед цим відбулося його публічне обговорення в комітетах. Будь-які інші наступні документи не повинні виходити за рамки ратифікованої угоди про інвестиційний фонд.

Буде створено спільний українсько-американський інвестиційний фонд у пропорції 50/50.

Внесок України в фонд – 50% бюджетних доходів від ліцензій та ренти на 57 копалин, чіткий перелік яких зафіксовано в угоді.

Внесок США – фінанси або зброя.

В Угоді також прописано, що 10 років гроші не виводяться, а вкладаються в повоєнну економіку України.

Але, безумовно, це не просто історія про надра чи відбудову – а про відновлення довіри, стратегічне партнерство і про політичну відповідальність та провалені комунікації влади.

Автора ідеї про спільну розробку надр – Зеленського – у ВР сьогодні не було. З його риторики давно зникло слово "перемога". А сама Угода, фактично, рятує Україну, а отже – допомогу ЗСУ після провалених комунікацій з американськими партнерами.

Але саме Зеленський, чий президентський підпис стоятиме на Угоді, несе повну політичну відповідальність – і за ідею, і за її реалізацію. І саме він має пояснити сьогодні суспільству, як ця Угода наближає мир.

Джерело