З насолодою і думкою, «щоб лишень не заболіло горло», здійснила мрію

Розказали мені якось, що з’явилося нове смачнюще морозиво, яке повністю відтворює смак Київського торта.

А оскільки я із усіх можливих тортів найбільше люблю саме Київський, то дуже мене зацікавив цей факт.

І з того часу, де б я його не видивлялася, куди лишень не звертала увагу — не могла на це морозиво натрапити.

Не скажу, щоб я аж так цілеспрямовано і наполегливо його шукала, проте все ж завжди при згадці про морозиво, у спеку, якої минулим літом було з надлишком, особливо про нього думала.

І уявляла — яке ж воно? Як це вдалося, так смак підібрати? А чи ж чути горіхи? А чи є відчуття оцього чудового смакового балансу? Чи не перебільшують апологети цього морозива його чудовий смак?..

Словом, у мріях я його пробувала, смакувала, але, щоб розвіртуалізуватися із таким чудовим Київським морозивом — ніт!

Як кажуть, шлігоди, я вже й забула про його існування, мрія про оригінальний десерт розчинилась, як ранковий серпанок перед сонячним днем.
Спека вже давно також розтанула, не встоявши перед наріканнями вічно обурених погодою громадян, календар перескочив на новий сезон, проминуло бабине літо і розпочалася перша осіння холоднеча.

І ось одного похмурого жовтневого холодного дня я зайшла до крамниці із дивною назвою «Лоток».

Хтось колись назвав торговельну мережу таким словом, переконана, із найкращими намірами.

Проте ці люди не мали, видно, ніякого стосунку до домашніх котів.

Бо лише ті, в кого вдома є кіт чи коти, зрозуміють неоднозначність слова «лоток» і його не зовсім доречну асоціацію із продуктами харчування.
Проте якраз саме в цьому «Лотку» мій погляд випадково натрапив посеред торгового залу на холодильники із варениками, пельменями і різноманітним морозивом.

І що ви думаєте?

На найвиднішому місці стояла коробочка із зображенням каштана, словом «Хрещатик» та усілякими іншими візуальними прикметами, які вказували на те, що нарешті ми зустрілися.

Із морозивом, що повторює смак Київського торта.

Я одразу ж купила коробочку, похвалилася на касі продавцю про свою знахідку, він здивовано сказав, що у його, іншому, магазині (якому «його»? не питайте) завжди є у продажу це чудове морозиво і щаслива пішла на роботу. Крамниця — якраз поруч із каналом.

Доступу до холодильника в мене не було через брак часу — бо ж скоро ефір, підготовка, грим, випуск Погоди.

І тому торбинка із омріяною коробочкою висіла на стільці в робочій кімнаті.

Час спливав, морозиво, очевидно, підтавало…

Ледь вискочивши зі студії, я, навіть не знявши грим, вхопила торбинку, викликала таксі і поїхала швиденько додому.

Вдома одразу поставила морозиво у морозильну камеру, коти відволікли мою увагу і я, повечерявши, всілася на диван із планшетом і про все забула.

Повинна сказати, що того вечора у квартирі було якось особливо холодно, я пила гарячий чай і раптом мене просто ошпарила думка — там же морозиво, яке я так давно хотіла спробувати!

І я, трясучись від холоду, все ж поклала пару його ложечок у піалку і замруживши очі, з насолодою і думкою, «щоб лишень не заболіло горло», нарешті здійснила свою мрію.

Звичайно, найкраще все отримати вчасно. Але й «краще пізно, ніж ніколи» також підходить.

У мене, між іншим, ще на денці в коробочці трохи лишилося — якраз під сильні заморозки.

А! І так, смак — якраз той.

Джерело