«Треба дивитися, щоб за „ресурсною“ Угодою не було шахрайства…»

1 травня цей документ, появі якого передувала лютнева скандальна перепалка у Білому домі між президентами Трампом і Зеленським, скріпили своїми підписами у Вашингтоні перша віцепрем'єрка, міністерка економіки Юлія Свириденко та міністр фінансів США Скотт Бессент. Тепер «добро» мають дати українські законодавці.

Влада каже про відповідність цієї «ресурсної» Угоди Конституції, на­шим євроінтеграційним планам, про те, що ця домовленість принесе Україні користь, гарантуватиме військо­ву, економічну та інші види співпраці зі США, служитиме нашим національним інтересам. Тому, мовляв, парламента­рії повинні її візувати. Більш стримано, навіть з певним скепсисом сприймають Угоду в опозиції та в експертних колах. Опонентів насторожує, що у стратегіч­ному документі не прописано безпеко­вих гарантій для України, а частина Уго­ди утаємничена. Це і породжує тривогу за наслідки. Такі побоювання почули ми і з уст провідного вітчизняного експер­та із міжнарод­них безпекових та енергетичних відносин, пре­зидента Цен­тру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара.

Перший варіант був відверто здирницьким

— Підписана угода про надра — еко­номічна, військова, геополітична? Якої із цих ознак у ній найбільше?

— Цей договір найперше має еконо­мічне спрямування. Важлива не тільки сама Угода (у підписаному вигляді вона виглядає цілком пристойно), скільки підходи обох сторін, які не збігаються, — вони проявилися у період її обговорен­ня і ухвалення. Перший двосторінковий варіант був дискримінаційним, відвер­то здирницьким щодо України. Логіка української сторони полягала у тому, що укладання таких міжурядових угод повинно супроводжуватися і наданням гарантій безпеки Україні з боку Сполу­чених Штатів. Це мало би бути або час­тиною цього договору, або ж окремою угодою у пакеті домовленостей. Це ви­глядало б цілком логічно. Бо ні амери­канський, ні будь-який інший інвестор не прийде реалізовувати свої проєкти у країні, де існують незастраховані во­єнні ризики. Позиція наших партнерів у цьому питанні була категоричною: ска­зали, що не розглядатимуть питання про надання Україні будь-яких гаран­тій безпеки. Єдине, що згодом заува­жив Трамп, присутність американських компаній в Україні для роботи у рамках підписаної Угоди і буде гарантією без­пеки України.

Це абсурд. Присутність американ­ського бізнесу в Україні гарантією на­шої безпеки не є. Ми вже це проходи­ли у 2014 році, коли дві американські та одна європейська компанії чкурнули з України, як тільки росіяни захопили Крим і вторглися у Донецьку та Луганську об­ласті. За логікою Трампа, російські оку­панти не мали б цього робити. Але, як ба­чимо, їх це не стримало.

У Верховній Раді збираються ратифі­кувати «ресурсну» угоду. Але, крім цього публічного документа, є ще дві закриті угоди — комерційна і технічна. Важливо, про що йдеться у них…

— Бо, як мовиться, диявол криєть­ся у деталях…

— Саме так. Треба читати те, що напи­сано дрібним шрифтом. Є підозра, що все, неприйнятне для української сторо­ни, розіпхали по закритих угодах. Рам­кова домовленість визначає межі, за які виходити не можна. Але для того й існу­ють такі юридичні хитрування з додатка­ми, які можуть легалізувати можливість іншого трактування положень основної угоди. Як наслідок, буде не те, на що роз­раховуємо. Виглядає підозрілим нама­гання тримати наших парламентаріїв за дурнів, не надавши їм навіть базової ін­формації, про що йдеться у двох інших, закритих угодах, які є невід'ємними до­датками базової.

Кажуть: ми повинні все безумовно по­годити, оскільки США мають надати нам подальшу військово-технічну допомогу. Бо начебто Трамп продемонстрував до­бру волю. Насправді йдеться про «сміш­ні» гроші - Україні виділили 50 млн дола­рів і додатковий пакет на 300 млн доларів з гаком. Наші транспортні літаки «Русла­ни» тягають в Україну фюзеляжі старих літаків F-16 — для їх канібалізму на за­пасні частини…

— Це явно не те, на що ми чекали…

— Так. У нас проблема із боєкомплек­тами для зенітно-ракетних комплексів «Петріот». Незрозуміла ситуація із по­стачанням цих двох додаткових комп­лексів з Німеччини і Греції, про що пові­домили у США. Греки спростували таке постачання. Якщо існує якась ув’язка між швидкістю підписання «ресурсної» угоди і наданням військової допомоги, це має бути оформлено. Як тільки аме­риканська сторона відповідно до Угоди з нами отримає своє, вона забуде про власні зобов’язання. Тим паче, якщо ті мають вербальний характер, якщо про них домовилися на словах. Поведінка Трампа непередбачувана: сьогодні обі­цяє одне, завтра може бути протилежне, післязавтра — взагалі щось незрозуміле. Якщо все чітко не обумовлено — напри­клад, про двосторонню вигоду, паритетні засади, відкритість, прямі інвестиції - то сподіватися на успіх справи марно.

— Які аргументи українська коман­да використала для того, щоб ця уго­да для нас не була кабальною, «маро­дерською»?

— Не знаю подробиць переговорів, але, думаю, наша делегація наполяга­ла на правовому підході до справи. Пе­реконувала, що попередня позиція аме­риканців може призвести до визнання цієї угоди юридично нікчемною. Що вона порушуватиме не тільки принципи діло­вої етики, а й правові засади підписан­ня документів такого роду. Тим більше, коли йдеться не про комерційну оборуд­ку двох приватних компаній, а про міжурядову угоду. Гадаю, цей аргумент аме­риканська сторона сприйняла. І оскільки угодою займався не сам Трамп, гору взяв здоровий глузд.

З примусом росії до миру в Америки не вийшло…

— Що від цієї угоди виграє Украї­на? Чи допоможе вона якимось чи­ном зупинити війну, про що кажуть за океаном? Чи правда, що її підписан­ня — шанс продовжити таку важливу військову співпрацю зі США?

— Війну можна спинити тільки в один спосіб — розгромити росію. Все решта до цього стосунку не має. У тому числі - «ресурсна» угода. Єдине (якщо не буде якихось хитрувань з боку адміністра­ції Трампа), вона може посприяти нам у придбанні американської зброї і боєпри­пасів до неї. У цьому єдина перевага. А те, що кажуть про інвестиції, критичну мінеральну сировину, рідкісноземель­ні метали, швидких результатів не дає. Не може давати навіть у мирних умовах. Коли іде війна, навіть малий інвестор не ризикне займатися своїм проєктом в умовах невизначеності, щоб його гроші «згоріли»…

Якщо за цією Угодою не стоїть якесь шахрайство Трампа, яке може бути пев­ним елементом гри між Вашингтоном і москвою, нам доведеться погодитися на її ратифікацію. Але тільки тоді, коли буде чітко зрозуміло, що після її узако­нення почнемо отримувати необхідне нам озброєння. Щоб у його постачанні не було перерви.

Головне питання, яке ми хотіли вирі­шити укладенням «ресурсної» Угоди, — примус росії до миру через заохочення Сполучених Штатів до жорстких дій про­ти путіна. Малися на увазі жорсткі санкції проти москви і поставки зброї нам. Але цей підхід американська сторона відки­нула. Надалі треба бути уважними щодо намірів Вашингтона — щоб не вийшло так, що США отримають від нас усе, що хотіли, а ми — залишимося ні з чим. І щоб не сталося так, що предмет угоди ви­явився в руках якоїсь третьої сторони, за якою стоять росіяни. Для прикладу, йшлося про долю Запорізької АЕС. Аме­риканське бачення було таким: станція повинна працювати, але одна половина її енергоблоків має давати електроенер­гію Україні, інша — росії. Це абсурд!

За кота у мішку голосувати не можна

— Чи знайдеться у Верховній Раді 226 голосів для ратифікації цієї уго­ди?

— На народних депутатів чинять пре­синг, щоб натиснули зелені кнопки. При цьому забувають одне: коли з’ясується (а з часом так і буде), що саме криється за цією Угодою, уряд і нинішня влада, рі­вень довіри до яких і так невисокий, за­знають серйозного іміджевого удару. Нехтувати цим на догоду якимось бізне­совим інтересам, де немає місця перейманню безпекою України, неприпусти­мо.

— Ми так зрозуміли: якби вам ви­пало бути народним депутатом, не підтримали б цей міжурядовий дого­вір…

— Можливо, з депутатами проведуть якесь закрите засідання парламенту чи збори очільників фракцій за участі пре­зидента чи урядовців і дадуть пояснення щодо тих двох закритих угод: що у них? Без цього отримаємо кота у мішку. А як за кота у мішку можна голосувати? Пар­ламентарії відповідають за ухвалені рі­шення. Мені було б складно проголо­сувати, якби не розумів підтексту, який закладено в Угоді. Якби влада пояснила депутатам, що в обмін за Угоду нам да­дуть крилаті ракети, «петріоти», F-16 із сучасними ракетами, які діставатимуть москалів всюди, де нам потрібно, — тоді це інша річ. А коли є невизначеність, не­певність… Пригадуєте, торік у нас під­писали чотири десятки угод про гарантії безпеки? Це не були дієві угоди — лише набір макулатури!

— В одному з інтерв'ю президент Зеленський видав різку сентенцію на адресу опозиції. Запропонував аме­риканській владі позбавляти сво­їх віз народних депутатів України, які не підтримають ратифікацію «ресурс­ної» Угоди. Чи не є це політичним тис­ком однієї гілки влади на іншу? Чи це припустимо у демократичній краї­ні? Опозиція, авторитетні політичні аналітики — як-от експосол України у США Валерій Чалий, ексчлен ЦВК Ан­дрій Магера називають такі вислов­лювання виявом диктатури…

— Неприпустимо апелювати до іншої країни із закликом покарати, вдатися до репресивних заходів проти законодав­ців своєї країни! Мені важко уявити, що хтось із лідерів іноземних держав вда­вався б до таких речей. Подібні заяви да­ють підстави стверджувати про політич­ні переслідування, про диктатуру. Такі дії дають аргумент ворогу. Це хибний шлях! Можливо, президент хоче, щоб цю уго­ду не було ратифіковано? Тоді його за­яви — це саме той шлях, яким її не буде ратифіковано. Зазнавши приниження, депутат навряд чи буде слухняно вико­нувати те, що йому накажуть. Це не по­сприяє консолідації суспільної думки. Треба знаходити правильні підходи. Ска­жімо, пояснювати, чому слід ратифікува­ти «ресурсну» Угоду, що саме у результа­ті цього матимемо. І чого не матимемо, якими будуть ризики та проблеми, якщо схвалення її проігноруємо.