Путін знову прикривається жінками і дітьми. Що з цим робити?

Заява «глави ДНР» Пушиліна про евакуацію жінок та старих людей – частина плану Путіна по примушуванню нас до Мінська.

Примушування має кілька сценарних фаз:

• Нагнітання та істерія (фаза вже почалася).
• Українські збройні сили «пішли у наступ» (провокація на обстріли з обов‘язковим підривом самими росіянами якогось пологового на окупованих територіях (все за сценарієм Каширського шосе).
• Паралельно на підконтрольних територіях «місцеві жителі» організовують мирні мітинги з вимогою до наших військ не стріляти.
• Водночас робиться спроба захопити інфраструктурні об‘єкти «сочувствующими антивоенными активистами». Але зі зброєю.
• Ну і паралельно росіяни обстрілюють всю прифронтову смугу по всій лінії розмежування.

Головне завдання РФ – зробити дестабілізацію критичною, паралельно росіяни спробують загострювати ситуацію на фронті. Ідеальний результат – змусити Україну підписати Мінськ.

Мінськ не вигідний нам і, напевне, він не особливо потрібен США, які руками України хотіли б максимально ослабити РФ.

Тепер щодо тактики РФ

Росіяни знову взялися за стару тактику зразка 2014 року: «посмотрим как они будут стрелять в женщин и детей». Це основа підготованої і зрежисовано і кампанії по загостренню на Донбасі.

Керують всім цим процесом виключно росіяни. Очевидно, будуть залучені і бойові підрозділи російської армії.

Операція планувалася давно і все з нею зрозуміло, крім одного головного питання, пов’язаного з останньою фазою: якщо українці не збираються йти на підписання Мінських угод, що робитиме Путін. І варіантів тут, насправді, аж три:

1. починається повномасштабний наступ по всій території України (вірогідність 15-20%;
2. РФ визнає ЛДНР, вводить туди війська і на певний, доволі короткий час ситуація заморожується (вірогідність 30-40%);
3. Конфлікт активно триває відносно довго (два-три місяці)і після цього виробляється новий компроміс (умовний Мюнхен-2 чи Мінськ-3). Що буде основою цього компромісу крім нашого нейтралітету поки неясно (вірогідність 30-40%).

Що має робити Україна?

• Ні в якому разі не йти на підписання Мінська.
• Не на словах, а на ділі почати консолідацію суспільства.
• Ми маємо виробити наші компроміси, на які ми в результаті погодимося. Без компромісів ми не зможемо рухатися далі. Зараз, на жаль, поняття «миру» і «зради» узурповані двома політичними силами і ми не можемо вийти за межі цих двох парадигм. А без виходу – ми не зможемо дуже довго петляти. Час залізобетонних конструкцій вичерпується.

У світі ми маємо почати грати на кількох різних шахових дошках одночасно. Поки ми просто пробуємо натягнути мінський формат на стамбульський формат.

Джерело