«Жити на війні не вийде, на війні можна лише виживати!»

У Пані Лариси — чудове по­чуття гумору, а її голос має терапевтичний ефект.

Журналістка «ВЗ» побувала на цій лекції. Ось найцікавіше з того, на що я звернула увагу.

Лариса Дідковська розпо­віла, що понад 40 років слухає людей. Її ремесло — розповіда­ти людям про них.

За її словами, для українців головне завдання сьогодні - це вижити!

«Війна легалізує агресію»

— У нас четвертий рік вели­кої війни, — каже Лариса Дід­ковська. — І жодна жива істота на планеті не знає достеменно, коли це закінчиться, і як це за­кінчиться.

Що найважливішого відбуло­ся з нами за той час? Коли ра­ніше звучала сирена, ми миттю ховалися. Зараз ми спокійно, наскільки це можливо, адап­тувалися до невизначеності. Живемо у цій невизначеності: одружуємося, хрестимо дітей, робимо ремонти… Маємо різні життєві клопоти. За той час рі­вень толерантності до невизна­ченості зріс.

Зрозуміло, що з’являються втома, роздратованість. Стосу­ється це тих, хто з нами поряд. І тих, хто на вулиці. Війна лега­лізує агресію, війна ще й ділить всіх на соціальні ролі: свій, чу­жий і зрадник.

У чому специфіка саме цієї війни? Для чого вбивають?

Це прагнення влади та контролю! Якщо раніше світом пра­вив капітал, тепер, на жаль, світом правлять божевільні. Най­гірше, що світом правлять боже­вільні з капіталом. Вони можуть влаштовувати економічні бло­кади, мати важелі економічно­го впливу. Країни, які до цього не готові, будуть заручниками.

Але усі диктатори закінчують однаково — немає ні одного, хто б помер своєю смертю. срср — теж одна з останніх імперій. Чи є майбутнє в імперій? Немає!

Три переваги, які дала нам війна:

1. Квантовий стрибок нашої нації. Ми побороли комплекс меншовартості.
2. Маємо світову перевагу. Світ довідався, що ми суверен­на та незалежна країна.
3. Посттравматичне зростан­ня. Те, що нас не вбиває, робить сильнішими. А ще — в темні часи добре видно світлих людей…

Що є нашим головним ресур­сом?

Те, що вміємо виживати.

На кого нам потрібно розра­ховувати?

На себе! Жити на війні не ви­йде, на війні можна лише ви­живати! Користуйтеся своїми головними талантами — вижи­вайте!

А ще віримо у свою країну, у свої зусилля, які мають прине­сти очікуваний результат.

Звісно, що не можна бути байдужим до того, що відбу­вається. Не можна бути неагресивним, де всі довкола на­кручені. Не можна сидіти в позі лотоса, якщо над тобою виє си­рена. Коли щодня несуть тру­ни…

Емоції - це нормальна реак­ція на події. Ми частіше зараз вживаємо вислів «нормальні ре­акції на ненормальні події».

Халепа у чому? Що ми на цих емоційних гойдалках уже чет­вертий рік!

російська пропаганда корис­тується гаслом — розділяй і вла­дарюй! Якщо сказати, що там бандерівці, а там москалі - і це все через вас, то східна части­на України повбиває західну, а західна — східну. Наші справжні вороги цим скористаються. За­раз не на часі з’ясовувати сто­сунки всередині країни. Бо тоді будемо працювати на ворога.

Що треба робити, щоб не повбивати одне одного? Пам’ятати, що в повітрі висить психоемоційна напруга. Це як грозова хмара… Подивіться, як люди їздять за кермом, як з’ясовують стосунки у громад­ському транспорті тощо. Якщо будемо посилювати афект, за­йматися механізмом самонакру­чування, будемо вбивати одне одного. Чому? Пам’ятаєте той сільський сценарій під клубом: «Чуєш, дай закурити!». «Шо? Ти шо гониш? Ти кого питаєш?».

Якщо механізм самонакручу­вання включати, то можна зро­бити конфлікт з будь-чого — при­чин для цього не потрібно мати.

У нас є спільна мета — пере­мога добра над злом! Маємо га­сити психоемоційне наванта­ження, збільшувати відстань між собою і тими, хто в зоні небез­пеки. Бо це місце конфліктне.

«Те, що смішне, перестає бути страшним»

Аби розрядити атмосферу, Лариса Дідковська розповіла анекдот:

Гріб Господній… Збоку — ТЦК.

— Я щойно воскрес, — каже Ісус Христос.

— Ми знаємо. 33. Дітей не­має. Придатний.

— Наступний наш ресурс — гу­мор, — продовжує розмову Ла­риса Дідковська. — Чому так ба­гато мемів та жартів? Бо те, що смішне, перестає бути страш­ним. Там, де активізується поліс смерті, має бути щось на проти­дію. Там, де страшно-страшно, на протидію має бути смішно-смішно. Там, де фігура смерті обличчям до тебе, на протидію має бути фігура життя. На про­тидію має бути щось, що сигна­лізує народження та життя.

Чому так багато одружень, чому народжуються діти? Щоб врівноважити, збалансувати. Якщо ми цей поліс врівноважи­мо нейтральною протилежніс­тю, буде безпечніше.

Є події, на які ми впливаємо. Є події, на які ми не впливаємо.

Пані Лариса знову вдалася до гумору.

— Якщо раніше батьки на за­питання, чи одружився син або донька, казали: «Так або ні». То тепер: «Уже потрохи женить­ся…».

Колись дівка мусила заміж йти незайманою, бо то був би встид. А тепер чоловік каже: «Якщо її ніхто не хоче, то чого я маю її хотіти?». Раніше це було найбільшим приданим, тепер це вже встид (усміхається. — Авт.).

Перші сорок років у дитин­стві чоловіка — найскладніші… Пам’ятайте про це.

І найважливіше.

Адам жив у раю. І було йому там добре. Солов'ї співали… Але потім Господь зробив жінку. І на тому рай для хлопа закінчився (усміхається. — Авт.). Але які мо­жуть бути претензії, все зробле­но з матеріалу замовника…

Господь взагалі-то казав не вкушати з дерева заборон, правда?

Пам’ятаєте яблуко спокуси… Господь казав, щоб вона того не робила… І що? Нічого не ви­йшло. Тож коли до мене прихо­дять чоловіки, які скаржаться на своїх жінок, я їм кажу: «Про­шу пана, та вона Бога не послу­хала… Ви що, хочете, щоб вона вас послухала?».

Найдавніша частина мозку — це рептильний мозок, який іс­нує понад чотириста мільйонів років. Усі наші афекти та страхи починаються в цій частині моз­ку…

А ось наша лобна частка (наш неокортекс) — те, що робить нас людьми, це еволюційно — 60−80 тисяч років. Те, що існує 60 ти­сяч років, не може впливати на те, що існує 400 мільйонів років. Натомість те, що існує 400, може впливати на те, що існує 60.

Емоції - це фундамент. Якщо подія хороша, емоції будуть по­зитивними. Якщо події погані, емоції негативні.

Наприклад, чоловік прийшов додому ледве теплий. Емоції які? Негативні. Він замахується. Ви розлючені, засмучені, наля­кані. Що ви робите? Берете па­тельню і валите йому по голові…

Ми не ведемо перемовин з водієм, який має зменшити швидкість за правилами вулич­ного руху. Ми просто сахаємось ідіота… Інстинкту самозбере­ження ніхто не відміняв.

Щоб не повбивати, треба уві­мкнути аналіз. І наша дія після аналізу буде іншою, ніж дія після емоцій. На будь-якому рингу є рефері. Якщо спортсмени схо­дяться в лінчі, що каже рефері? Брейк. Вам немає кому сказати брейк…

Як тільки розуміємо, що емо­ції нас накривають, кулаки стис­каються, зуби скрегочуть, хто має сказати «стоп»? Ми. Тому що наша дія після аналізу буде конструктивною. А наша дія, емоційно заряджена на афекті, буде деструктивною. Беремо ту пательню рефлекторно…

Отже, якщо ви увімкнете ана­ліз, ви вже такого не зробите. Ви скажете: «Та пішов ти, я з то­бою вирішила розлучитися». Або: «Я пишу заяву до поліції». І вже не буде ситуації з непо­правними наслідками…

Це те, що зараз мусимо вчи­тися, як зуби чистити. Відлов­лювати в себе ознаки афекту, який нас накриває. Відловлюва­ти в себе емоції, які стають не­безпечними. І зупиняти свою дію (це те, на що маємо вплив). Бо емоцій не можемо зупинити. Отже, щоб не повбивати одне одного — треба вмикати голову!

«Хочемо змінити ситуацію — змініть себе»

Найважливіше — контроль над своїми діями. Маленьких діток вчать казати: «Я на тебе злий». А не брати лопатку і товк­ти у чоло. Розповідати про свої почуття, про свої переживання.

Є багато психологічних технік для того, аби реагувати на свої почуття. Найдієвіша — так зва­ні листи гніву. Це тоді, коли хо­четься забити пательнею. Але ви собі кажете: «Стоп». Берете ручку, папір. Не комп’ютер і кла­віатуру. Розтовчете. І пишете все, що хочете йому чи їй сказа­ти. Без купюр, без фільтрів. Че­рез 1,5 години писання ви буде­те спати, як немовля в люльці. Головне, нікуди це не посила­ти…

А потім ви будете читати свій шедевр після афекту… І казати: «Як файно я то написала!».

Якщо вас образив водій тро­лейбуса, як довго вам буде бо­ляче? Два дні. Якщо вас об­разить донька чи син, це буде боліти довго. Такою є ціна близькості.

У всіх психотерапевтичних кабінетах світу люди скаржать­ся на маму-тата, чоловіка-дру­жину, дітей, які виросли… Не скаржаться на водія тролейбуса чи сусіда з третього поверху…

81% злочинів проти особис­тості - злочини між близькими людьми. Це ті, хто біжить вам на допомогу найшвидше. І ті, хто скривдить вас найболючіше…

Якщо хочемо змінити ситуацію, кого ми повинні міняти? Себе! Змінити інших ви не змо­жете. Якщо хочете мати те, чого ніколи не мали, треба робити те, чого ніколи не робили!

Наприклад, коли жінки при­водять до мене своїх чоловіків, дітей, братів, сестер і кажуть: «Хочу, щоб він не пив». А він від­повідає: «А я хочу, щоб вона зі мною не розлучалася». Я кажу: «Він не хоче кинути пити, він хоче, щоб ви з ним не розлучи­лися».

«Вона сказала, як я буду до вас ходити, вона мене не зали­шить». Я кажу: «Пані, ви хочете, щоб він ходив до мене до віку? Він не збирається припиняти вживати».

Тільки те, що залежить від са­мої людини, вона може змінити. Те, що залежить від інших, змі­нити не вдасться. Якщо жінка, яка є співзалежною особою, по­чинає поводитися по-іншому, тоді буде результат.