Залишив цимбали і взяв до рук зброю

Новина про те, що цимбаліст Академічного ансамблю «Високий Замок» Львівської національної філармонії, 55-річний Олександр Голубничий, пішов добровольцем боронити Україну, стала несподіванкою як для його родини, так і колективу філармонії. Про свій патріотичний вибір батько п’ятьох дітей нікому нічого не казав. Просто написав керівнику «Високого Замку» Андрію Яцківу на Вайбер: «Я мобілізувався».

Олександр Голубничий — «батько» цього ансамблю, бо саме він створив колектив ще 28 років тому. Але керівником запросив Андрія Яцківа. «Високий Замок» про цих талановитих хлопців писав уже не раз. І про гастролі у Польщі, Німеччині та інших країнах Європи, і про виступи у сиротинцях та будинках для людей похилого віку, і про участь і перемоги у конкурсах, і про творче й особисте життя музикантів «Високого Замку». За чверть століття склад ансамблю практично не змінився: можливо, хтось ішов, але кістяк, вірний і надійний, за­вжди у колективі залишався.

— Думаю, це світоглядна позиція Сашка, — розповів журналістці «ВЗ» Андрій Яцків. — Пригадую, він зі своїм Дмитриком 11 років тому був на Май­дані, брав активну участь у тих пере­стрілках. Ми з Олександром 20 років тому їздили на схід спостерігачами під час виборів. От і тепер він вирішив — і зробив.

— Ви нічого не знали?

— Ні, у нас не було засідань колективу, ніхто ні з ким не ра­дився. Сашко — цимбаліст-вір­туоз, сопілкар, майстер-рестав­ратор світового рівня. Він один із найкращих в Україні майстрів із реставрації народних інстру­ментів — бандур, цимбалів тощо. Черга до нього розписана на пів року наперед. Тому, думаю, він усе це довго зважував… А потім одного дня мобілізувався.

— То повістка йому не при­ходила?

— У Сашка було бронювання до лютого 2026-го, але від фі­лармонії, а не як у батька п’ятьох дітей. Бо на сьогодні лише дві його доньки неповнолітні, ре­шта дітей — повнолітні.

— Голубничий не має ані військової, ані спортивної підготовки?

— Абсолютно. Хоча за фізич­ними даними, він — найспортив­ніший за нас усіх.

— Як він вам про це сказав?

— Ніяк. У нас мала бути ре­петиція, після якої були запла­новані зйомки — ми зі солістом Львівської опери Петром Ра­дейком мали знімати майстер­ню Сашка. По краплинці назби­руємо сюжети для відеофільму про «Високий Замок». 3 квітня, у четвер, ми домовилися, що на­ступного дня підемо до Сашка. Радейко привіз апаратуру, за­рядив батарейки, а вранці, коли я йшов на репетицію, мені на Вайбер прийшло повідомлен­ня. Я не читав, вирішив, що у фі­лармонії прочитаю. Але поду­мав, що, може, щось важливе… Бачу, повідомлення від Сашка. «Я мобілізувався. Йду отриму­вати одяг». Вірите: я в коридорі мало не впав.

— Це був шок для вас?

— Шок — не те слово, бо 7 і 8 квітня у нас були запланова­ні три концерти — пам’яті Квітки Цісик. Так, Сашко ні з ким не ра­дився, хоча неодноразово вика­зував свою активну, патріотичну життєву позицію. Зрештою, наш ансамбль дає стільки доброчин­них концертів, під час яких зби­раємо кошти на потреби ЗСУ, що про нашу позицію навіть не вар­то зайвий раз говорити. А скіль­ки разів ми їздили на схід! Інши­ми словами, робимо солідний внесок у здоров’я нації на куль­турному фронті, і також набли­жаємо перемогу. Але Сашко ви­рішив, що він має зробити саме такий крок. І він його зробив.

У цій ситуації мене тішить, що з нами зараз у колективі його син Андрій, він також цим­баліст, — веде далі Андрій Яцків. — Син також не знав, що бать­ко вирішив залишити цимба­ли і піти воювати за волю Украї­ни. Знаєте, коли 4 квітня Андрій прийшов, ми, обидва Андрії, сіли один навпроти другого і не могли один одному нічого сказати… Розумієте, Сашко — один зі стов­пів ансамблю. І якщо цей стовп пішов до війська, то мусимо це місце заповнити й тримати.

Про те, що Олександр Голуб­ничий мобілізується, у родині не знав ніхто, окрім старшого сина. Про це журналістці «ВЗ» розпо­віла дружина пана Олександра — Віталія Голубнича.

— Про те, що Сашко піде до війська ось так несподівано, я не знала, — каже пані Віталія. — Хоча здогадувалася. Це мало статися рано чи пізно. Сашко брав участь у Помаранчевій ре­волюції та у Революції Гідності. Те, що піде боронити рідну зем­лю, було лише питанням часу.

— Коли чоловік вранці пі­шов з дому, хоч щось сказав?

— Нічого. Зробив так тихо, щоб ні я, ні діти про це не знали. Тіль­ки син знав про це. Провів його, а потім прийшов додому і розповів, що тато мобілізувався. Сашко ро­зумів, що це буде для всіх шоком, будуть плачі вдома, нерви… Тому просто зібрався й пішов.

— Чоловік уже вам телефо­нував?

— Так, коли був на полігоні, телефонував. Через тиждень, як мобілізувався, приїжджав додо­му на три дні. А потім знову по­їхав до війська. Тепер із нетер­пінням чекаю на його есемески й дзвінки.