«Тато все, що не може сказати словом — домальовує. А те, що не може намалювати — доповнює своїм глибоким словом»

Народний художник України Любомир Медвідь — людина відома не лише в Україні, а й далеко за її межами. Його твори є у багатьох приватних колекціях і музейних фондах. З іншого боку, і сам митець, і його творчість ще й досі має багато «білих» місць і досі сповна недосліджена. Митець, мислитель, культуролог, письменник — так коротко можна сказати про Любомира Мирославовича. А якщо захотіти розповісти про митця широко, то не вистачить і кількох томів.

Попри те, що народному художнику України, академіку, кавалеру ордена Ярослава Мудрого V ступеня Любомирові Медвідю минуло 80 літ, він — молодий душею, постійно фонтанує ідеями, тож не може лише творити у майстерні. Пише п'єси, вірші і видає книги.

Цими вихідними Любомир Медвідь разом з донькою Міленою запросили львів'ян та гостей міста в артгалерею Shum, де прочитали п'єсу на дві дії «Пані-статуя». Зазначу, що писемна творчість Любомира Медвідя, як і його малярські роботи, — насичена елементами чорного гумору, абсурдними зіставленнями і парадоксально-сюрреалістичними колізіями, — без прямого висловлювання нагадує про Високу правду, якою зобов’язує людину Творець. «Пані - статуя» є частиною ширшого мистецького проєкту Любомира Медвідя, який відображає прагнення автора поєднати візуальне мистецтво з літературою для глибшого осмислення духовних і моральних тем. Для тих, хто цікавиться сучасною українською драматургією та мистецтвом абсурду, «Пані - статуя» — це погляд на вічні теми через призму символізму та метафори.

Вистава на «два голоси» від пані Мілени та її батька Любомира — висока творчість. Ті, хто прийшов послухати п'єсу, були приємно вражені майстерним виконанням не лише автора «Пані-статуї», а і його доньки Мілени.

— Мрію, щоб цю п'єсу взяв до постановки або театр імені Марії Заньковецької, або «Театр у кошику», — сказав журналістці «ВЗ» Любомир Медвідь. — П'єса є актуальною сьогодні і побачити цей твір на сцені було би щастям. Це не перша моя п'єса, яка увійшла до книжки «Кому повінь підвалиною», яку я почав писати ще у далекому 1964 році. Це був той час, коли ми тісно спілкувалися з Калинцями. Потім була перерва, бо ж я, насамперед, — художник, а не письменник. Повернувся до написання творів вже у 80-х роках.

— Генератором усіх ідей у нашій родині є тато, — долучилася до розмови Мілена Медвідь. — Тато ніколи не втомлюється продукувати нові ідеї, тож сьогоднішню нашу зустріч організував також він. Тато запросив мене як акторку, бо я цю п'єсу колись набирала, ми її разом редагували. Якось так виглядає, що вона саме для мене і є написана. Зізнаюся, коли тато запропонував прочитати з ним в дуеті п'єсу на людях, була заскочена, бо у нас, як завжди, нема часу, окрім того, я не є професіоналом в акторській майстерності. Та, попри все, з великою приємністю взялася за справу. Але зізнаюся: мені було лячно, бо ж знала, що серед присутніх буде режисерка Ірина Волицька та відома актриса Лідія Данильчук.

— Ви вперше виступили з паном Любомиром?

— Це не перша постановка. Коли у тата був 75-річний ювілей, ми зробили постановку його п'єси «Канібальчик». Але тоді взяти участь у постановці я попросилася сама. Тато запитав в Ірини Волицької, чи вона не проти, бо саме пані Ірина тоді була режисером-постановником «Канібальчика». Коли пані Ірина почула, як я читаю вірші, дала «добро». Мені було дуже приємно, бо ж я зіграла зі справжніми акторами. А сьогоднішня зустріч для мене була по-своєму хвилююча, бо мусила вже тримати цю марку актриси.

— Довго репетирували?

— Лише раз перечитали. Я ж ту п'єсу добре знаю. Запросила свою товаришку — віолончелістку Оксану Литвиненко, яка супроводжувала наш з татом виступ.

За словами пані Мілени, Любомир Медвідь не має часу на відпочинок — він і далі продовжує творити. Зараз має намір видати ще одну свою книжку віршів останнього періоду. «Тато все, що не може сказати словом — домальовує. А те, що не може намалювати — доповнює своїм глибоким словом. Це слово — дуже серйозне. Можливо, цю поезію розуміють не всі, але якщо в неї вдумливо вчитатися, читач її зможе осягнути. Навіть я мушу цю поезію кілька разів перечитати, щоб мені залягла на серці і щоб я її зрозуміла. Але для мене це просто, бо ж я у цьому виросла», — сказала Мілена Медвідь.