Є лише один спосіб культурно українізувати Україну
У глобальному світі закони про мову малоефективні
Знаєте, чому українізація 1920-х була настільки успішною? Бо українській культурі тоді потрафило стати культурою модерну, культурою, що відкривала двері в майбутнє.
Якщо читати твори Плужника, Підмогильного, Хвильового, спомини про вистави Курбаса, дивитись живопис Бойчука чи скульптури Архипенка, декорації Олександри Екстер, фільми Довженка — важко не помітити, що їх єднає футуристичний пафос. Пафос побудови кращого (часто захопливого) майбутнього.
Століття тому, за виразом Сергія Плохія, «Україна була у [світовому] тренді». Українська мова й культура ставали стежками у майбутнє, дорогами до успіху. Україна говорила з Європою (культурним центром тогочасного світу) мовою тих самих образів. Ба більше, подеколи саме українці задавали загальноєвропейські тренди.
У 1920-ті українізація не просто супроводжувала модернізацію, вона ставала мовою та культурою модернізації, її інструментом.
«Політика українізації мала переконливі результати. 1923 р. 76%, а 1929 р. вже 97% етнічних українців навчалися в українськомовних школах. 1933 р. українськомовні школи становили 88% усіх шкіл в Україні, тоді як частка українців у загальній кількості населення України становила 80%.»
«Кількість публікацій українською мовою за період від 1923 до 1930 р. зросла з 27% до 80%. Тиражі українськомовних газет за той самий період зросли з 12% до 90%, тоді як тиражі російськомовних періодичних видань відповідно впали.» (Андреас Каппелер. «Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності»).
На превеликий жаль, у 1990−2000-х українська культура не стала символізувати ані модернізацію, ані успіх. Фактично всі олігархи та більшість бізнесу в Україні говорили російською. Найбільш просунуті (як Пінчук) вчили англійську. Англійська загалом стала мовою успіху, доступу до світових знань, кар'єрного зростання та дистанціювання від «совка». Краще майбутнє говорило до українців англійською, китайською, іспанською, португальською, італійською, німецькою, французькою, польською. Але не українською…
Тому для тих, хто всмоктав російську з молоком матері, для кого це був справжній mother tongue, був сенс перескакувати з російської на англійську, минаючи українську. Бо самоочевидна для галичан теза (в Україні потрібно знати українську, бо це Україна) не була переконливою для східняків. А спроби штучного обмеження обігу російської в добу інтернету нагадувало носіння води в друшляку. Можна квотувати чи навіть заборонити ввезення в Україну російської друкованої книжки, можна ввести мовні квоти на радіо і телебаченні, але треба стати китайцями чи північнокорейцями, аби заборонити українцям скачувати російські електронні книжки, слухати російську музику чи дивитись російські фільми в інтернеті.
Навіть російська агресія та війна, які спонукали українців відмежуватися від ворога, провести символічні демаркаційні лінії, одною з яких могла стати мова, не змінили ситуацію докорінно. Щойно із соцопитувань з вибіркою дві тис. респондентів ми переходимо у царину big data, маємо констатувати, що абсолютну більшість запитів у Google українці роблять російською, як і більшість відео у YouTube українці дивляться російською.
Тому не дивуйтесь, що за 30 років незалежності ми навіть не повторили успіхів українського десятиліття 1920-х років. У глобальному світі закони про мову малоефективні. Єдиний спосіб культурно українізувати Україну — робити українське модним. Робити українську культуру культурою модернізації. Робити українську мову, яка відкриває перспетиви. Причому перспективи не тільки віднайти своє (загублене) коріння, а й перспективи знайти шлях у широкий та цікавий світ.
Недаремно націоналістичний наратив повернувся у Центральну та Східну Європу після двох десятиліть економічного успіху. Спочатку ви збільшуєте ВВП на душу населення втричі (як у Польщі) чи бодай удвічі (як в Угрощині), а потім можна піднімати прапор культурного націоналізму. В іншому випадку ваш культурний націоналізм буде лише красивим парафразом відомого протекціоністського гасла: «Техас мають грабувати техасці». Причому наголос залишатиметься на слові «грабувати».
