«Якщо студент зі сходу України вживає суржик, це краще, ніж коли говорить російською…»

Знайома вчителька української мови розповіла про новий молодіжний сленг, який часто використовують діти у школі. Одне таке слово «прив'язалося» і до мене — «чиназес!». Що воно означає? Це сленговий вигук на позначення задоволення. «У тебе сьогодні 12 з мови!». — «О, «чиназес!».

Про молодіжний сленг, народну українську лайку, а також про те, як «прокачати» рідну українську мову, журналістці «ВЗ» розповіла кандидатка філологічних наук, старший викладач катедри української мови Національ­ного університету «Львівська політех­ніка» Ірина Шмілик.

— Молодіжний сленг — це питання, яке ми завжди обговорюємо зі студентами на парах, — каже викладачка української мови Ірина Шмілик. — У сучасному мо­вознавстві поряд з терміном «сленг» ви­користовують термін «жаргон». Оскіль­ки зараз англійська мова домінує, термін «сленг як англізм» можна почути частіше.

Я вчилася у 90-ті роки, тоді таких слен­гових слів-англізмів не було взагалі. Сту­денти часто здивовано запитують: «Як ви таких слів не знаєте?». Я кажу: «Не знаю, бо не дивлюся Тік-Току, не спосте­рігаю за блогерами, які надмірно вжива­ють такі слова, не перебуваю в оточенні, де би звучали ці слова». У ті часи, коли я навчалася в школі, була інша проблема: у нашому мовленні міг «проскакувати» сур­жик (мішанина української та російської мови), бо саме тоді телебачення було не лише українське, на жаль. Діти часто ди­вились російськомовні мультики, тому поза бажанням «хапали» ті російські сло­ва. Правильно, до речі, говорити не ру­сизми, а росіянізми (від слова росія, а не Русь). Але слів-англізмів, які зараз над­мірно вживає молодь, не було. Я своїм студентам пояснюю, що зараз вони вжи­вають у своєму мовленні той самий сур­жик, тільки змішують українську мову з англійською.

Також наголошую на тому, що в укра­їнській мові є правило «дев'ятки»: в усіх іншомовних словах після дев’яти приго­лосних: д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р пе­ред наступним приголосним, крім «й», пи­шемо «и». Тобто слова-англізми, якщо ви їх вживаєте, маєте вимовляти правиль­но, наприклад: «чиназес», «кринж», «чиз­кейк», «скриншот» тощо. Студенти кажуть: «З буквою „и“ якось не так звучить…». А я їм кажу: «Звучить чи не звучить, але за правилом „дев'ятки“ має бути саме так, бо це іншомовні слова. Тому не порушуй­мо орфографічної норми й не вживаймо англізмів взагалі, бо чужі слова в україн­ському мовленні ніякої честі нам не ро­блять».

— Які англізми українці найчастіше вживають у своєму мовленні?

— Наприклад, зараз популярним є сло­во «барбершоп». І ніхто не скаже «голяр­ня». Замість «булінг», яке теж дуже попу­лярне в сучасному світі, краще говорити «цькування». Слово «донатити» зараз час­то чуємо, але це слово має гарний укра­їнський відповідник «жертвувати» чи «офі­рувати» (рідше). Студенти кажуть: «О ні, пожертва є в церкві, а на ЗСУ роблять до­нат». Я їм пояснюю, що це те саме, адже я вношу свою лепту, тобто жертвую чи офі­рую для війська.

Приблизно 2011−2012 року (тоді ще англізми не були такими активними, як сьогодні) мене студенти запитали: «Який дедлайн цього завдання?». Я відразу пе­реклала англійською і кажу: «А що це за мертва лінія? Не розумію вашого питан­ня». Студенти здивувалися, що я такого слова не знаю. Тоді я подивилася в слов­ник і знайшла український відповідник — «реченець» (ще кажуть — «крайній тер­мін». — Авт.). Прийшла на пару і кажу це студентам, а вони з подивом відповіли, що вперше чують таке слово.

Розвиток IT посприяв поширенню ан­глізмів в Україні, і ці слова почали набу­вати популярности серед молоді, напри­клад: лайфхак, левел, селфі, смайлик, челендж тощо. Якщо молодь, підлітки бу­дуть так активно впускати у своє мовлен­ня чужі слова, не знаючи українських слів-синонімів, то чи назвемо ми через 5−10 років українську мову милозвучною? Зви­чайно, ні.

— Чим можна замінити слово «чина­зес»?

— Чиназес — це нібито найвищий рівень насолоди від чогось. Але ж можна сказа­ти «круто!». Це теж молодіжний сленг. Або «прекрасно», «чудово».

— Як, на вашу думку, мають спілку­ватися ВПО, студенти в українському оточенні: розмовляти бездоганно ро­сійською чи все-таки ламаною, але українською?

— Звичайно, що українською. Якщо, на­приклад, студент зі Східної чи Централь­ної України розмовляє суржиком, то це краще, ніж коли він говорить російською, адже це мова ворога. З часом, перебува­ючи постійно в україномовному оточенні, людина позбудеться суржику, лиш би за­хотіла цього. Зараз у нас навчається ба­гато студентів з Донеччини, Луганщини, Херсонщини. Хтось розмовляє суржиком, а хтось бездоганно володіє українською. Тут, як я вже сказала, має бути власне ба­жання спілкуватися рідною мовою.

— Є свідомі батьки, які переходять у розмові з дітьми на українську, хоча все життя розмовляли російською. Як правильно діяти, щоб це не було стре­сом для дітей і щоб вони швидше ви­вчили українську мову?

— Щоб діти якнайшвидше вивчи­ли українську мову, батьки повинні роз­мовляти в побуті зі своїми дітьми лише українською. Читати дітям лише україн­ські книжки, дивитися телебачення лише українське, комунікувати лише з україно­мовними людьми. Стресу у дітей не буде, якщо мудрі батьки будуть мудро пояс­нювати все своїм дітям. Тоді дитина зна­тиме, що не може спілкуватися росій­ською мовою, бо це мова ворога, а вона живе в Україні, і її мова лише українська!

— Які найпоширеніші помилки у сво­єму мовленні допускають українці?

— Я часто чую, що неправильно вжи­вають слово «приймати»: «приймати участь», «приймати до уваги», «прийня­ти міри»… Треба казати «брати участь», «брати до уваги», «вжити заходів», а «при­ймають гостей», тобто частують, можна «приймати в колектив».

Часто в побуті порушують граматич­ні норми. Наприклад, «у готелі є вільні но­мера», а правильно «номери». Усі студен­ти теоретично знають, що слово «самий» не утворює ступенів порівняння, але нео­дноразово чую з їхніх уст «сама краща ви­кладачка, самий гірший день…». Пору­шують часто зв’язок числівників 2, 3, 4 з іменниками: 2 зошита, 3 студента, 4 стіль­ця, а правильно вживати зі закінченням -и,-і. Також порушують дієслівне керуван­ня. Українською не «дякую вас», а «дякую вам», зраджувати не кому, а кого, тобто правильно сказати «зраджують Батьків­щину». Неодноразово чую: «Я добре го­ворю на українській чи англійській». Пра­вильно: «Я добре говорю англійською, українською або по-українськи, по-англійськи».

Часто допускають лексичні помил­ки. Наприклад, кажуть «мій домаш­ній адрес…». В українській мові є слово «адрес», але це привітання з нагоди юві­лею. Можна оформити «адрес ювілярові», але на конверті чи в повідомленні ми вка­зуємо «домашню або електронну адре­су».

Трапляються випадки, коли в побу­ті неправильно утворюють фемінітиви: «директриса», «манікюрша», «касирша». В українській мові фемінітиви не можна утворювати за допомогою суфікса -ш (а), -ис (а). Правильно «директорка», «ма­нікюрниця», «касирка». І таких помилок дуже багато.

— Що треба робити, щоб навчитись гарно розмовляти українською, писа­ти грамотно, без помилок? Ваші пора­ди.

— Щоб писемне мовлення було без по­милок, потрібно багато над собою працю­вати, зайвий раз не лінуватися заглядати до словника. Пишете комусь повідомлен­ня чи коментар у соцмережах, не зна­єте, як правильно, — зайдіть в Інтернет, відкрийте мудре джерело і перевірте пра­вильність написання слова. Це зовсім не важко, адже ваше мовлення — це ваше обличчя. Дуже примітивно виглядає, коли людина в соціальних мережах вистав­ляє світлини з Німеччини і підписує: «Я в НімеТчині». А таке часто можна побачи­ти. Своїм студентам завжди розповідаю анекдот із життя, щоб вони розуміли зна­чущість мовлення у повсякденні: «Чоло­вік вирішив привітати свого сусіда з днем народження. Пише коментар у Фейсбуці: „СОсід, вітаю з днем народження!“. Інший сусід, побачивши помилку, пише комен­тар: „Ти що, до школи не ходив? ПравЕль­но писати сусід…“. Смішно, але й плакати хочеться». Якщо так байдужо махнути ру­кою один раз, другий, третій, «яка там різ­ниця, як я написав», то потім людина так і житиме за принципом «какая разница». А так не повинно бути.

Щоб підвищити свій рівень культури мовлення, треба багато читати. Потрібно брати до рук книжки з культури мовлен­ня, які написано доступно, зрозуміло й ці­каво. Однією з перших книжок у мої сту­дентські роки, яку я собі купила й читала із задоволенням, була книжка «Антисуржик» (за редакцією Олександри Сербенської). Також цікавою є праці Б. Антоненка-Да­видовича «Як ми говоримо», О. Пономарі­ва «Культура слова» та багато інших. Дуже важливо вміти дотримуватися етикету спілкування у соцмережах та під час те­лефонної розмови. Тут допоможе праця Я. Радевича-Винницького «Етикет і куль­тура спілкування».

— Знаю, що вас часто запрошують до шкільних або студентських ауди­торій з лекцією на тему «Нецензурна лексика». Розкажіть про це, будь лас­ка.

— Уперше я мала справу з цією темою 3 лютого 2019 або 2020 року, коли давала журналістам коротке інтерв’ю до Всесвіт­нього дня боротьби з нецензурною лекси­кою. Потім підготувала лекцію на прохан­ня ЛМР для ВПО, які виявили бажання почути щось цікаве про ненормативну лексику та українську лайку. З цього часу я радо відгукуюся на прохання навчальних закладів прочитати таку лекцію для моло­ді, бо вважаю, що тема є актуальною, осо­бливо для підлітків. Мета моєї лекції — не лихословити, не уподібнюватися до «рус­ского міра», а якщо навіть десь-колись хо­четься дати відсіч своєму ворогові, то по­трібно це робити тільки по-українськи. Упродовж своєї лекції наголошую, що ми не повинні уподібнюватися до мови воро­га, треба бути патріотами навіть у виборі лайки. Матюками розмовляти з ворогом — це ставати схожим на ворога. Дуже влуч­но сказала Ліна Костенко: «Мабуть, чо­гось такого подібного в цілому світі немає. Мова — солов’їна, а тьохкає чортзна-що». Зачитуючи цю цитату, я даю студентам чи учням риторичне запитання: «Якщо мова солов’їна, то хіба личить солов’ям матю­катися?» (усміхається. — Авт.).

Також з молоддю обговорюємо фра­зу про «російський корабель». Мене ці­кавлять їхні думки з цього приводу. Один студент на лекції дуже гарно й влучно ска­зав: «Ця цитата стала символічною, адже об’єднала всіх нас, українців, і показа­ла ворогові, що ми його не боїмося і ні­коли не здамося». Цілком погоджуюсь з ним, але не погоджуюсь з тим, що тре­ба писати вульгарні слова цієї цитати на рекламних щитах міста чи клеїти наліп­ки в громадському транспорті, як це було в нашому місті на початку війни. Це зо­всім не відповідає вимогам публіцистич­ного стилю. На мою думку, фраза про ко­рабель має перевагу в тому, що збагатила наш словниковий запас української лай­ки. На просторах Інтернету побачила таку цитату: «Толерантність — це злочин, якщо ця толерантність означає терпеливість до зла». Якщо ми не хочемо бути толерант­ними до свого ворога, ми можемо йому сказати «йди за кораблем», тобто дати відсіч ворогові, але не вульгарно, як це ти­пово для «русскоговорящіх», а «лайтово», типово для української лайки.

— Які є приклади народної україн­ської лайки?

— Уся народна лайка починається сло­вами «а щоб тобі…, хай йому…, най тобі…, та бодай би…», наприклад, «нехай тебе качка копне», «а щоб тобі курка на ногу на­ступила», «та бодай би тобі пір’я в роті по­росло» тощо.

Діти часто вживають слово «дебіл» на позначення нерозумної людини чи люди­ни з розумовою відсталістю. Наша укра­їнська лайка багата на синоніми, можна сказати «тюхтій», «телепень», «бовдур», «дурбелик, недоумок…». Я вважаю, ці слова звучать навіть делікатніше, аніж «дебіл». Можна ще сказати так: «Чи ти не маєш у голові клепки?», «Чи в тебе розсо­хлися клепки?», «Ти що, шкандибаєш на цілу голову?», «У тебе не всі вдома?», «Ти без царя в голові»…

— Нещодавно я почула таку гарну фразу: «Української ідентичності не іс­нує без мови…»

— І справді, як можна говорити про українську ідентичність, не порушуючи питань мови? Це абсурд. Шляхи форму­вання української ідентичности — це при­щеплення дітям поваги до національної символіки, шанобливе ставлення до рід­ної мови, вивчення історії України, укра­їнської літератури, знайомство з визна­чними історичними постатями, відомими громадськими діячами, патріотами-наці­оналістами. Тому без мови, безперечно, не існує української ідентичности!