Хто першим заговорить про постачання води до Криму?

На півострові зараз перебої з водою. У містах гаряче водопостачання готуються давати лише по вихідних. Холодну воду — по годинах. Запасів у водосховищах недостатньо, щоб забезпечити безперебійні поставки.

Російські ЗМІ пишуть про те, що Сімферополь може залишитися без води вже до травня. В цілому ж основні водосховища регіону заповнені на третину — і цього може вистачити до червня.

Увага, запитання. Хто перший в Києві почне говорити про відновлення поставок води в Крим?

Вода — головний дефіцит півострова після анексії. До 2014-го дніпровська вода забезпечувала до 90% потреб регіону. Через місяць після вторгнення Київ перекрив Північно-Кримський канал.

Російська влада споруджувала водозабори, бурила свердловини, але фундаментально це питання вирішити не могло. Швидше, навпаки — призвело до засолення грунтів у Північному Криму, і сільське господарство в тих краях згасло.

Російська влада регіону коливається між демонстративною бравадою («Україна перетворила Дніпро на каналізацію, і нам такої води не потрібно») і вимогами («Дніпро бере початок на території Росії і Україні не належить»). Але тепер, судячи з усього, вже не до позерства.

Туристів можна привезти літаками. Електроенергію — постачати по енергомосту з Краснодарського краю Росії. Але воду півострову може забезпечити лише материкова Україна. І тільки Київ в силах позбавити Кремль від головного болю. Який з’явився у нього з тих самих пір, як Москва вирішила змінити прапори в Криму.

До того ж, українська влада недавно заявляла про підготовлюваний обміні з Російською Федерацією. Чиновники заявляли про те, що формулу «всіхна всіх» вдасться втілити в життя. Натякали на те, що в цьому списку можуть опинитися кримські татари, яких Кремль активно саджає в тюрми останні шість років.

Олег Сенцов свого часу говорив про те, що людей можна міняти лише на людей — а не на політичні поступки. Але логіка Кремля полягає якраз у зворотному. І у мене є відчуття, що найближчим часом Україна знову може поринути в чергове внутрішнє протистояння.

Нам знову можуть запропонувати вибір. Коли на одній чаші ваг виявиться політичне рішення (відновлення поставок води в Крим), а на іншій — гуманітарне (повернення українських громадян). При цьому нам обов’язково розкажуть про те, що постачання води на півострів — це теж гуманітарний акт. Що таким чином ми дбаємо про співвітчизників. Пошлються на Ізраїль і звинуватять у войовничості тих, хто не погодиться.

Безумовно, ця логіка знайде чимало прихильників. Тому що на кону будуть конкретні життя і приватні долі. У той час як інша сторона стане апелювати речами куди більш абстрактними і невловимими. На зразок суверенітету, державних інтересів та інституційної пам’яті.

Переговори з терористами — це завжди простір складного вибору. Починаючи від принципової допустимості такого кроку. І закінчуючи межею можливих поступок. Але будь-яке відновлення поставок води в Крим ризикує стати не просто кроком, який закриє для Москви історію про анексію півострова. Він ризикує поглибити і без того чималий розкол в українському суспільстві.

Є ситуації, в яких не буває очевидних рішень, в яких кожен вибір супроводжується шлейфом наслідків. Президентська посада вимагає вміння прораховувати ситуації. А ще вона вимагає вміння брати на себе відповідальність не тільки за популярні рішення, але ще й за непопулярні. Звичка подобатися здатна зіграти злу роль.

Ймовірно, Київ складатиме цей іспит на наших очах.

Переклад з російської

Джерело