Павло Казарін

П’ять років тому Україна проголосувала за ілюзію легких рішень — але вони не витримали перевірку реальністю

Прості рецепти

Війна може закінчитися швидко, тільки якщо ми її програємо

Курська операція довела, що російські обивателі, випадаючи з-під всевидющого ока владної вертикалі, перетворюються на байдужих статистів і пасивних глядачів

Про строки служби та демобілізацію

Українського та російського

В армії є чіткий критерій поганого командира. Він боїться брати на себе відповідальність

Наша війна — це зіткнення двох військових машин

Останні два роки Захід відчайдушно намагається уникнути Третьої світової

Внаслідок цього армія очолює рейтинг довіри, вулиці завішані рекрутинговими білбордами, а люди при цьому бігають від повісток

Кожна країна має свята суб’єктності народу

На відміну від британців, у нас немає і не може бути лінійного погляду на події тих років. Просто тому, що війна перемолола території країни. Разом із мешканцями цих територій

Образ військовослужбовця для людей — це втомлена людина у пікселі, яка їде з вокзалу чи на вокзал. Образ солдата — це людина у фейсбуці, яка збирає гроші на свій підрозділ або пише некролог на загиблого товариша. Образ ветерана — це людина на протезі, яку списали з армії за інвалідністю

Підкреслювати цивілізаційну спільність та створювати переговорне поле

Часто вони їм програють з розгромним рахунком

Або розв’язувати їх. Доведено російським ТБ. Я засвоїв цей урок

Єдина опозиція російському режиму — це Україна

Тому, що навіть розмови про неї можуть обернутися звинуваченнями у цензурі

Ласкаво просимо у нове язичництво

Тривога стала нашим супутником саме тому, що наше майбутнє не визначене. Його просто зараз прописують сотні тисяч людей на фронті. Вони ведуть бій, доки ви читаєте цей текст

Як і раніше, намагаюся не втрачати віри в людей — концентруючи злість на окремих персоналіях

В нас не вибухали снаряди, ми не тікали від війни. Коли ми зустрічаємо земляків у будь-яких регіонах країни, то наперед знаємо, що ми — однодумці. Проросійському кримчанину не місце в Україні. Наша прописка стала маркером ідентичності

Мотив незмінний — євроскептицизм і бажання розбігтися по окремих національних квартирах. До того ж, це явище не обмежується кордонами континенту. А росія й поготів осідлала цю ідеологію ще двадцять років тому, а тому сьогодні радісно аплодує новій хвилі європейської втоми від змін. І на цьому загальному тлі рельєфно виділяється тільки одна країна — Україна. Яка й хотіла би втекти у власну вигадану «золоту добу», та в тім і річ, що втекти їй нема куди

Ті, хто пішов до армії 2022-го, весь цей час віддавали своїй країні непропорційно багато. Відносна безпека та комфорт тилового життя були можливі завдяки тим, хто весь цей час жив у максимально небезпечних та некомфортних умовах

Розмова про службу в армії приречена перетворюватися на дискусію про справедливість

Уявімо, що Захід зведе свою допомогу Києву до самих лише оборонних поставок. Обмежить дотації до українського бюджету. Зменшить кількість фінансової крові, яка щомісяця вливається в кровоносну систему української економіки. І що тоді?

Культурна дистанція народів може бути різною

Проблема в тому, що ми входимо в цю зиму з очевидно меншим резервом психологічної стійкості — і з очевидно більшою колективною втомою

Наша війна надовго. І для того, щоби вести цю війну, Україні потрібні ресурси. Фінансові — що забезпечують працездатність економіки та стійкість тилу. Потрібне озброєння — без якого спроба вести війну втрачає сенс. І потрібні люди, які одягнуть форму та вибиватимуть ворога з окупованих територій

Табір його споконвічних критиків вже активно б обростав би розчарованими нещодавніми прихильниками. Завищені очікування стають проблемою будь-якого президента, а для багатьох також «звинуватити владу» рівноцінно тому, щоб «виправдати себе»