Рушаймо “євроатлантичним автобаном”! “Авто” є - Угода про асоціацію з ЄС

Вступ до ЄС і НАТО - набагато амбітніше завдання, ніж безвізовий режим. Але це аж ніяк не означає, що це завдання - не до виконання.


“Куди Лукашенко веде Білорусь? Він і сам не знає. Просто веде - від параду до параду”, - невесело констатувала білоруська публіцистка Світлана Калінкіна, ділючись своїми враженнями від військового параду в Києві, що відбувся 24 серпня, у День Незалежності. Зате, заздрить українцям білоруска, “президент України у промові на параді чітко визначає курс, яким веде свою державу - у Євросоюз і НАТО”.

Нагадаю, 24 серпня Петро Порошенко наголосив: "Дорога у нас одна: широкий євроатлантичний автобан, що веде до членства в Європейському Союзі та членства в НАТО". Як свідчать дані опитування, проведеного в травні КМІС, українці їхати цим “автобаном” уже готові. На гіпотетичному референдумі за вступ України до ЄС проголосували би 69 % тих, хто взяв би у ньому участь, за вступ до НАТО - 56 %.

На жаль, європейські високопосадовці сприймають заяви Києва про наше майбутнє членство в ЄС і НАТО зі значно меншим ентузіазмом. “Україна зараз не є європейською країною, у сенсі членства в ЄС, - заявив днями президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. - Я знаю, мій друг Порошенко сказав: дивіться, Україна - це майже ЄС та НАТО. Однак на даний момент вона не є ні там, ні там, і важливо це розуміти".

Чути такі слова прикро, але дивувати вони нас не повинні. Згадаймо, як на липневому саміті Україна-ЄС у Києві не вдалося ухвалити підсумкову декларацію. Тоді деякі країни-члени ЄС (Нідерланди, Франція, Німеччина) категорично не хотіли бачити у документі згадку про “європейські прагнення України”... І тодішня позиція деяких лідерів ЄС, і теперішні слова Юнкера пояснюються, зокрема, складною внутрішньою ситуацією у євроспільноті. У Брюсселі бояться, що визнання бодай “європейських прагнень” Києва посилить позиції різномастих євроскептиків. От хоча би популістської “Альтернативи для Німеччини”, яка, прогнозують соціологи, після виборів 24 вересня вперше потрапить у бундестаг. “Мало нам мігрантів із Близького Сходу й Африки, - кажуть ці євроскептики виборцям, - так іще й українців годувати доведеться” . На жаль, політикам, які нахабно брешуть, виборці вірять не лише в Україні...

Чи повинні ми, зважаючи на неготовність теперішніх лідерів ЄС говорити про членство України в ЄС і НАТО, відмовлятися від своєї мети? Звичайно, ні. Згадайте, як багато українців крутили пальцем біля скроні, коли влада оголосила про плани одержати “безвіз”. Я особисто не раз дискутував із людьми, які з піною у роті доводили: цього ніколи не буде, тому що цього не може бути ніколи... І що? “Безвіз” працює, і нам уже навіть починає здаватися, що так було завжди... Звичайно, вступ до ЄС і НАТО - набагато амбітніше завдання, ніж безвізовий режим. Але це аж ніяк не означає, що це завдання - не до виконання.

Тим паче, “широким євроатлантичним автобаном” ми підемо не пішки. “Автомобіль”, і то досить сучасний, у нас є - це Угода про асоціацію України з Євросоюзом. 1 вересня цей документ офіційно набуває чинності. Угода вже принесла Україні чимало користі, насамперед в економіці. (За перші п'ять місяців 2017 року український експорт до ЄС виріс, порівняно з таким же періодом 2016-го, на понад 25,2%). А тепер повноцінно запрацює і політична частина Угоди. Головне, аби “гарячої політичної осені” наші народні депутати не забували, що Угоду про асоціацію з ЄС треба виконувати. Зокрема, вчасно приймати усі передбачені Угодою закони. На жаль, із тим у Верховній Раді маємо певні проблеми...