Передплатити

Король і дамка

Чим закінчиться протистояння між президентом Зеленським й олігархом Коломойським?

Не встигла відшуміти історія з обшуками СБУ на телеканалі «1+1», як не змусив на себе чекати новий епізод, після якого коментатори ще гучніше заговорили про критичне загострення стосунків між Зе! президентом і тим, хто бачив себе у ролі його незмінного поводиря-наставника, — олігархом Ігорем Коломойським. Відставка глави президентського Офісу Андрія Богдана, за яким міцно закріпилося реноме Ко! догідника, таки стала доконаним фактом. Після цієї звістки дехто з експертів навіть охрестив звільнення очільника ОП «символом швидкого закінчення ери Коломойського». Та чи не поспішили з висновками? Чи не зарано списали ображеного «БЕНЯфіціара» у переможені?

Що могло стати поштовхом до відставки Богдана і його заміни на Андрія Єрмака, «ВЗ» писав у попередньому номері (за 7−9 лютого). Щоправда, на той момент ще не було відомо, яким буде продовження «навколоземельних хороводів» під парламентським куполом. До чого тут Богдан? Саме його називають збирачем депутатських голосів за нашумілий земельний законопроєкт. І не факт, що ймовірний провал цієї життєво важливої для Зе! команди місії не став останнім аргументом, який вирішив перспективи Богдана зберегтися на посаді. Якби на Банковій були стовідсотково впевнені у наявності потрібної кількості голосів, навряд чи президент відволікався б на черговий мобілізаційно-виховний візит до Верховної Ради. Та й від розгляду законопроєкту у турборежимі так швидко не відмовилися б — навіть попри влаштовану «меншовиками» осаду і ризики щодо подальшого оскарження земельного закону у Конституційному Суді.

Якщо розглядати озвучену версію «Богдан облажався», виникає запитання: не зміг домовитися з депутатами («нарваність» очільника ОП аукнулася зіпсованими стосунками у тому числі з парламентськими обивателями) чи радше свідомо спустив процес на гальмах? Друге припущення хоч і з товстим конспірологічним нальотом, та все ж має право на існування. Публічні заяви Богдана за відкриття ринку землі сільськогосподарського призначення сіяли плутанину серед тих, хто «посвятив» його у вірні зброєносці Коломойського. Як, мовляв, земельне «за» Богдана в’яжеться з палицями у колеса від Коломойського (його внесок у «земельні баталії», як під парламентським куполом, так і на вуличній передовій, важко переоцінити)? Вочевидь, очільник ОП і був щирим у цих заявах. Але врешті могло знайтися щось, що переконало (змусило?) його зі шпагату між Зе! і Ко! пересісти у менш двозначну позу.

Зважаючи на «динамітний» характер Богдана, можна навіть припустити, що ним керувало банальне бажання насолити Зеленському — за те, що «недооцінив, позбавив монополії на прикладання до президентського вуха, проміняв на Єрмака (розмови про загострення конкуренції між Богданом і Єрмаком та додавання фаворит-балів останньому ще з осені точилися. — „ВЗ“)». «Раз так — спробуйте, як воно — обходитися без такого „цінного кадра“! Шукайте голоси за земельний законопроєкт самі!».

Інший варіант: «батоно» Коломойський дістав з рукава «залізобетонний» аргумент, чому Богдану не варто старанно виконувати місію «Збери голоси за земельний законопроєкт». Чи став би Ко! так ризикувати «своїм кадром» на Банковій, розуміючи, що такий фінт Богдану не минеться? Відповідь очевидна, зважаючи хоча б на те, що крісло під главою ОП і без того помітно хиталося. Та й власні інтереси Коломойського не лише Богдана переважать. А з навколоземельних «танців» Ко! ще й який зиск! По-перше, невирішення питання щодо відкриття ринку землі заморозить подальшу співпрацю України з Міжнародним валютним фондом. А це те, що потрібно Коломойському для реалізації його ідеї-фікс — повернення «ПриватБанку» чи на крайняк мегащедрої компенсації за його «одержавлення».

У МВФ чітко дали зрозуміти Києву: без гарантій неможливості такого сценарію про отримання Україною чергового кредитного траншу не може бути й мови. Ось Ко! і вправляється у варіантах, як прибрати чи хоча б максимально нейтралізувати цю перешкоду на своєму шляху. З уже апробованих інструментів — масована атака на уряд, а точніше — на так званих соросят у Кабміні (включно з прем’єром Гончаруком), діяльність яких «благословенна» західними партнерами. Тут на підмогу парламентським Ко!"послушникам" (а-ля Дубінський і Бужанський) залучили і невгамовного Ко! реша Портнова, який заодно і генпрокурора Рябошапку в унісон з «коломойцями» мочить.

Не спрацювало з відставкою Гончарука (хоча посіяти недовіру між президентом і прем’єром режисерам «Гончарукгейту» все ж вдалося) — взялися за директора НАБУ Ситника. Підписи за його звільнення і відповідний проєкт постанови вже у Верховній Раді. Попри усі претензії до Ситника, наївно було б думати, що штовхачів відставки хвилює корупційна пляма в його біографії (Ситник сподівається відбілити її, оскарживши у Страсбурзі рішення вітчизняних судів щодо його незадекларованого елітного відпочинку). Тілорухи навколо очільника НАБУ — з репертуару «що б його зробити, аби Захід роздражнити?».

Реакція на подразник не забарилася: посли «Великої сімки», нагадавши Києву про свій внесок у створення в Україні новітніх антикорупційних органів, наголосили у спільній заяві про неприпустимість порушення законів щодо звільнення і призначення керівництва цих структур. «Для забезпечення доброчесності та незалежності українських антикорупційних інституцій важливо, щоб обрання та усунення керівництва цих органів відбувалось відповідно до чинного законодавства, і щоб закони застосовувалися однаково щодо всіх інституцій», — йдеться у заяві, яку Ко! рупор Дубінський у продовження дражливої лінії назвав «ху…нею дрібним шрифтом у Твіттері».

Та повернімося до земельних пристрастей у Верховній Раді. Яку роль у них зіграв, не зіграв чи недограв Богдан, стане зрозуміло залежно від того, де опиниться відставник після звільнення, — залишиться у системі Зе! координат (читайте: доведе не лише свою потрібність президентові, а й непричетність до Ко! ламучення води і подальшу визначеність, з ким він) чи піде лише з «дякую» від імені президентського Офісу. А Коломойський таки отримав бажане: затяжний розгляд у парламенті кількатисячних поправок до земельного законопроєкту (процедура може затягнутися на два місяці), по суті, паралізує роботу Верховної Ради. І ключовий Ко! інтерес у цьому стосується не лише можливості і далі розхитувати Зе! човен (у тому числі і через вуличні акції) та провокувати похолодання у відносинах між Україною і МВФ через скандали щодо земельного питання. Кількатижневе «заземлення» Верховної Ради означає, що анонсований президентом розгляд законопроєкту про неповернення колишнім власникам визнаних неплатоспроможними банків (Кабмін подав документ у ВР ще 11 грудня) доведеться відкласти. Схоже, Коломойський сподівається, що відтермінування розгляду цього законопроєкту дозволить йому виграти час й остаточно не попрощатися з мрією про відсудження «ПриватБанку».

Заявивши, що вважає правильним ухвалення відповідного закону, президент Зеленський послав сигнал не лише стурбованому Ко! апетитами МВФ. Це був і рикошет Коломойському. У Зе! дали зрозуміти, що у демонстрації своєї впливовості та всемогутності Коломойський вийшов за червоні прапорці і сам напросився на жорстку «отвєтку». «Гончарукгейт» — це вже точно бої без правил. І тут питання не лише у тому, що зачепили Зе! самолюбство. Сам факт появи і зливу «плівок Гончарука» став приводом для роздумів про «діряву» державну безпеку і навіть спровокував підозри, а чи не завівся, бува, диктофончик і під диваном у президента.

Обшуки на «плюсах» стали черговою сигнальною ракетою у бік Коломойського і його «зброєносців». Схоже, у Ко! на такий розвиток подій не сподівалися. Не розраховували на те, що Зеленський ризикне підставитися під ще один приціл там, де його і без того бомблять закидами про утиски медіа і наступ на свободу слова. Ризикнув, що лише підтвердило серйозність його намірів у протистоянні з Коломойським. Що Ко! натяк зрозумів, сумнівів немає. Зрештою, показовою була адресована у тому числі Зеленському заява «плюсів», в якій політичним шантажистом і пресувальником свободи слова назвали СБУ, а президента закликали «не залишити ситуацію (щодо обшуків на „1+1“. — „ВЗ“) поза увагою та вжити заходів щодо недопущення прямого політичного тиску і спроб переслідування незалежних медіа». А могли б те саме без «амортизаторів» подати: «Караул! СБУ влаштувала маски-шоу! Банкова руками Баканова пресує чесний канал!». Однак вирішили не гнати коней, напряму атакуючи президента.

Ця тактика (бити по оточенню, але не переходити на Зе! персоналію) довгий час працювала як «цеу» для «коломойців». І була свого роду індикатором того, що протистояння між Коломойським та Зеленським ще не перейшло у небезпечну для обох фазу кипіння. Наскільки президента і далі виноситимуть за дужки і чи виноситимуть (показовими у цьому плані будуть зміст і тональність висвітлення президентської діяльності на «плюсах»), сигналізуватиме про наростання градусу конфлікту між Ко! і Зе! А те, що він наростатиме (точку неповернення пройдено), а не згасатиме, очевидно і було прогнозованим ще на початку президентства Зеленського.

Залишається лише гадати, як далеко може зайти ця велика міжусобна війна і з якими наслідками. Відмежувавшись від Коломойського (відставка Богдана лише підсилила ефект), президент однозначно здобув «плюсик» до карми від Заходу, для якого Ко! — як червона шмата для бика. Вочевидь, це був далеко не рядовий аргумент серед тих, якими керуються у Білому домі, прикидаючи, як швидко у робочому графіку Дональда Трампа з’явиться запис про відвідини українським президентом. Ще до зміни свого статусу на Банковій (з президентського помічника на главу ОП) Андрій Єрмак анонсував «історичний візит» Володимира Зеленського до США, заявивши, що з датою сторони можуть визначитися вже найближчим часом.

На внутрішньополітичному фронті протистояння Зе! і Ко! примножуватиме гарячі точки. Погода намічається зі шквальним вітром (який і далі розгойдуватиме монокоаліцію та здуватиме Зе! рейтинги за перших же проколів у пошуку донорських депутатських голосів), дедалі багатоводнішими вуличними повенями та потужними інформаційними зливами.

Протистояння триватиме з перемінним успіхом, але точно не закінчиться нічиєю. У цій ситуації слід дуже ретельно прораховувати загрози не лише Зе! президентові, а й Ко! синоптику. Коломойському не варто заспокоюватися заявою генпрокурора про те, що у разі отримання запиту на екстрадицію опального олігарха Україна не видасть його, зважаючи на наявність у нього українського громадянства. За президентства Порошенка, на піку конфлікту з «п'ятим», Коломойський сам вирішив, що у Швейцарії, а потім в Ізраїлі буде спокійніше. Гарантії гарантіями, а коли йдеться про фігурування у справі щодо відмивання коштів у США, розмова може бути іншою. Чи то в Україні, чи навіть в Ізраїлі, який теж своїх громадян не видає…

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram