Імператриця, княгиня, цариця, фея…

Олена Новікова з Вільногірська на Дніпропетровщині завжди любила мандрувати. Однак через сім'ю та роботу постійно відкладала подорожі у довгий ящик. Коли ж діти підросли і вилетіли з батьківського гнізда, вирішила надолужити згаяне. Відтак за будь-якої нагоди вирушала у мандрівки світом. До повномасштабної війни встигла відвідати понад пів сотні країн. Планувала продовжувати подорожі й далі. Однак доля приготувала їй випробування.

«П'ять років тому ліка­рі виявили у мене он­кологію, — розповідає пані Олена кореспонденту „ВЗ“. — Ця звістка мене підкосила: три дні ридала і за сльозами не ба­чила білого світу. А потім сказа­ла собі: „Стоп. Я сильна. Треба жити“. Про те, що пережила, не хочу згадувати. Пообіцяла собі, коли стане легше, знову продо­вжувати мандрувати».

Щоб відволіктися від пога­них думок, жінка знайшла собі хобі - почала шити середньо­вічні костюми. До дрібниць продумувала кожен образ, під­бирала до суконь капелюшки, біжутерію та перуки. І уявляла, як буде в них гуляти вулицями нових невідомих для неї міст. Коли ж хвороба відступила, спакувала сукні у валізи і зно­ву вирушила у подорож. Цього разу обирала туристичні марш­рути Україною.

Незвичайну туристку у се­редньовічному вбранні вже ба­чили у Кам’янці-Подільському, Хотині, Львові, Ужгороді, Мука­чеві, Луцьку. Її поява викликала фурор. Люди навперебій про­сили Олену сфотографуватись з ними. Зазвичай найбільше ті­шаться діти…

«Ця зустріч зробила мій день, — захоплено каже 25-річ­на Світлана з Луцька. — Ми з п’ятирічною донькою любимо дивитись казки про принцес та королев. А ця пані ніби зійшла з екрана. Донька від неї в за­хваті! Тепер буде світлина на пам’ять».

Під час екскурсії на одну з кі­ностудій Олену в її вбранні по­бачила режисерка. І запросила на проби, бо для фільму, який вони знімають, саме такого ти­пажу жінок не вистачає.

Імператриця, княгиня, цари­ця, фея, королева — яким тільки казковим персонажем не вва­жають Олену Новікову, побачив­ши її в середньовічному вбран­ні. А віднедавна після одного курйозного випадку у Луцьку її стали називати… привидом Маґдалени. Це сталось під час екскурсії у підземелля римо-ка­толицького костелу Петра і Пав­ла. Туристи з запорізької тура­генції, серед яких була й Олена, саме спустились туди по сходах і перед брамою зустріли іншу групу. Вони вже закінчили екс­курсію. У той час у підземеллі на мить зникло світло. Коли його увімкнули, почувся зойк.

«Побачивши мене, зі стра­ху закричала дівчинка, — згадує Олена Новікова. — Хотіла її за­спокоїти, бо діти зазвичай при зустрічі зі мною радіють і самі тягнуться до „тьоті королеви“. Але вона від мене шарахнулась і ще дужче закричала. Як вияви­лось, у підземеллі є гробниця Маґдалени Тализіної. Ця моло­да жінка померла при пологах. Екскурсовод попередньої гру­пи, нічого не підозрюючи, роз­повіла легенду про те, як окре­мі лучани бачили її привида. Це жінка з білим волоссям, яка блукає підземеллям і серед ді­тей шукає свого померлого ма­люка. Ось так я виявилась час­тиною легенди».

За словами Олени Новіко­вої, з запорізькою турагенцією вона вже подорожує не впер­ше. Її та керівницю фірми Іри­ну Саламаху зблизила спільна біда — жінки борються з онкох­воробою.

«Ми з прифронтових регіонів, я з Запоріжжя, Олена — з Дніпропетровщини, — говорить Ірина. — Щодня маємо стрес через постійні тривоги та об­стріли. Плюс хвороба даєть­ся взнаки. Тому ми знаємо ціну життю і кожен день прожива­ємо як найкращий. Виділяємо час на відпочинок, допомага­ємо армії та волонтеримо. Ми українки, значить — незламні. Самі так живемо і спонукаємо до цього інших».

Людмила ПРИЙМАЧУК