• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Україна», «мама» — плакав знайдений через 30 років воїн-афганець, дивлячись на мамине обличчя

«Україна», «мама» — плакав знайдений через 30 років воїн-афганець, дивлячись на мамине обличчя

Повідомлення ЗМІ про те, що Ігор Білокуров (Амріддін) повернувся в Україну виявилися фейком. Він тільки готується до зустрічі з батьківщиною

Він тридцять років жив в афганських племенах й не підозрював, що вдома, в Україні, його чекає мати. Вже старенька, з вицвілими від часу та пережитого болю очима. Бо невідомість забрала у неї найдорожче, що мала, — сина. Ігор Білокуров зі села Мала Глуша Любешівського району як радянський солдат служив під Кандагаром у десантно-штурмовому батальйоні. З 9 квітня 1988 року вважався зниклим безвісти після чергових боїв.

Запевняв: «Обов'язково повернуся…»

— Армія для нього була все, — згадує мама Антоніна Білокурова. — Недарма його направили у тодішній Ленінград у школу прапорщиків. Бо служив по-справжньому, віддано.

Жінка зізнається: про те, що син має їхати в Афганістан, не знала до останнього. І коли таки довелося з дитиною прощатися, виряджаючи на війну, дала волю сльозам. Серце так не хотіло відпускати! А Ігор втішав: «Не журіться, мамо, я обов’язково повернуся…».

І вона чекала. Довгі дні, тижні, місяці… Жила від листа до листа, що летіли на Волинь з Афганістану. З них довідувалася найголовніше — син живий! Але раптом зв’язок перервався. Що коїлося у материнській душі — годі переказати. Антоніна Василівна не знаходила собі місця й допитувалася у різного рангу начальства, як же її Ігор?! Врешті на Полісся відповідь надійшла зі самої Москви: «Білокуров Ігор Вікторович зник під час бою у провінції Кандагар».

Чула й віри не йняла, що немає сина ні серед живих, ні серед мертвих.

Довгі двадцять п’ять років ця мужня жінка вперто оббивала усі пороги, шукаючи свого Ігоря. Та не знаходила сліду сина ні у Міжнародному Червоному Хресті, ні у пакистанському посольстві, ні в інших урядових й неурядових організаціях. Поверталася додому ні з чим — й бігла у храм ставити свічку за його здоров’я. А потім таки здалася.

— Якби мав повернутися — давно повернувся б, — настроювали Антоніну Білокур знайомі. І вмовили хлопця «поховати». Так на сільському цвинтарі з’явився пам’ятник Ігрою Білокурову. А на ньому — портрет юного воїна-афганця та дати його життя і ніким не посвідченої смерті…

«Воскресіння» напередодні Великодня

Відтоді минуло ще кілька літ. Здавалося б, нарешті материнське серце стало потрошки знаходити спокій, сумні думки менше гризти. І ось за кілька днів до цього Великодня жінка знову пережила неймовірне потрясіння. Їй показали відео, на якому її Ігор — живий!

Це було якраз напередодні тридцятої річниці, як Білокуров зник безвісти. В Афганістан відбула експедиція українських геологів, які займаються пошуком водоносних горизонтів. В одному з афганських поселень ті зустріли чоловіка Амріддіна, який, як виявилося, є колишнім солдатом радянської армії, що тридцять років тому потрапив у полон. Оскільки спілкувалися з ним через перекладачів, більшої інформації вивідати не вдалося. Той запевняв, що нічого не пам’ятає й не розуміє української мови (можливо, так казав з метою безпеки). Та підказку пошуковцям, звідки він, таки дав, промовивши два слова: «криниця» і… «Волинь».

Ці скупі відомості геологи передали в Україну, і виявилося, що справді двоє воїнів-афганців з Волині вважаються зниклими безвісти. Та за віком і обставинами зникнення це може бути тільки Ігор Білокуров з Малої Глуші.

Пізніше привезли науковці й відео, зняте в Афгані, на якому усміхається і мовчить знайдений бранець. Коротенький сюжет показали матері.

Як вона дивилася в його очі! У погляд, що без слів її запевняв: «Подивися, це ж я…». Серце тріпотіло-калатало, як ніколи раніше в житті. Думала лише про одне: «Чи ж дочекаюся вдома побачити? Чи ж доживу?».

Має невеличкий бізнес і п’ятеро дітей

Але на шляху до України постало чимало перепон. По-перше, чоловік досі є громадянином неіснуючої держави — СРСР. У нього відсутній паспорт й будь-які документи, що підтверджували б його особу. Тож найперше слід довести, хто він.

І ось тиждень тому знову в Афганістан поїхала експедиція на чолі з головою Cпілки воїнів-афганців Волині Григорієм Павловичем. Прибули у Кабул — столицю Афганістану, а далі — у провінцію Балх, де їм організували зустріч з Амріддіном. Той зізнався, що пам’ятає вибух БТРа, а що було до того — ні. Побачили волиняни на тілі та голові розшуканого воїна-афганця рубці, які свідчать про важкі побої, перенесені у полоні. Та особливі знаки, на які вказала їм перед дорогою мама Ігоря Білокурова!

— Хлопці кажуть, що коли він потрапив у полон, то його дуже били. Він увесь у шрамах на голові від приклада… Була контузія. Є втрата пам’яті. Але чим більше ми працюємо з ним, тим більше бачимо, що це він (Ігор Білокуров. — Авт.), — повідомив Сергій Куніцин, народний депутат, координатор групи, що працює над поверненням Амріддіна на Батьківщину.

Земляки розмовляли з ним через перекладача до ночі. Амріддін розповів, що був змушений прийняти іслам, що має п’ятьох діток — двох синів і трьох дочок — та майстерню, в якій лагодить техніку місцевим жителям. Що хоч слов’янин, а заслужив повагу корінних афганців.

А тоді чоловікові показали сюрприз — відео з Малої Глуші. Коли Амріддін побачив стареньку Антоніну Василівну, заплакав. І промовив ще два заповітні слова, що зринули в пам’яті: — Україна… Мама…

На зустріч з ним пошуковці групи «Пернач», яка подалася в експедицію в Афганістан, прийшли з національним прапором України, прапорами ВАСВА та ДШВ ЗСУ та медалями, які отримали в боях під час війни в Афганістані і в АТО. Хотіли показати, що у нас це шанується…

Також українські афганці-пошуковці вручили йому подарунки. Тоді Амріддін зізнався, що йому ніколи ніхто нічого не дарував взагалі.

За тиждень обіцяють точно сказати: Ігор Білокуров це чи ні

Мама Ігоря Білокурова зовсім втратила сон і спокій. Дізнавшись, що воїни-афганці їдуть зі сином на зустріч, благала:

— Привезіть мені сина… Будь ласка… Хоч би встигнути його побачити.

Її серце тремтить від хвилювання і завмирає від кожної думки, що таке довгождане і сокровенне може звершитися.

Рідні молять Бога, аби воно витримало, дочекалося, пережило цей момент.

Хоч факт, що Амріддін — це справді Ігор Білокуров, має спершу довести генетична експертиза. Члени експедиції, що вже повертаються з Афганістану додому, везуть зразки ДНК чоловіка. Експерти обіцяють, що зовсім скоро, буквально за тиждень, вони чітко дадуть відповідь: знайдений Ігор Білокуров чи ні. Якщо так, то Україна відразу розпочне підготовку документів, необхідних для поїздки чоловіка на Батьківщину. І мама зможе нарешті вперше за довгі тридцять років обняти сина.

Та у тому, що це буде скоро, багато хто сумнівається. А в коментарях під однією зі свіжих світлин з Афганістану один із воїнів-афганців відверто написав: «Поки Ігор… не має бажання їхати в Україну».

А тим часом…

На сайті Десантно-штурмових військ З С України опубліковано інформацію, в якій, зокрема, йдеться, що «Амріддін», він же, вірогідно, Ігор Білокуров «надиктував відеозвернення до керівництва Української держави, аби йому допомогли возз’єднатися з родиною на батьківщині. Адже він… неписьменний на дарі та фарсі, хоча справно розмовляє. Копію цього відеозвернення на папері він засвідчив відбитком великого пальця правиці, вмоченого у чорнило. Мулла, який був при цьому присутній, засвідчив цей факт підписом під текстом звернення. Своєю чергою, полковник запасу ДШВ Чуйко О. А. засвідчив цей факт своїм підписом як представник України».

Фото авторки, пошукової експедиції та з родинного архіву Білокурових

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Україна», «мама» — плакав знайдений через 30 років воїн-афганець, дивлячись на мамине обличчя