​​​​​​​Сповідь контрабандиста

Його розповідь ще раз засвідчила: митниці – наша і польська – лише імітують боротьбу з контрабандою і фактично «дахують» нелегальний бізнес.

Роман “працював” контрабандистом майже півроку. Сам він із Новояворівська. Кілька років після закінчення вузу працював у Львові на одному з підприємств, але зарплата — три тисячі гривень — його не тішила. Коли з’явилася можливість отримати посвідчення учасника Малого прикордоного руху (Новояворівськ входить у 30-кілометрову зону), вирішив звільнитися з заводу і возити через кордон контрабандні сигарети. “У мене всі друзі, однокласники цим займаються. Здається, увесь Новояворівськ тільки те й робить, що через кордон сигарети возить. Кому 18 років виповнилося, сідає за кермо і везе цигарки у Польщу. Не має значення, хлопці це чи дівчата. Я сказав, що може і моя сестра їздити, нехай їй приженуть машину. Хлопці пригнали, то Оксана кілька місяців їздила”, — каже Роман.

Один з його однокласників, Володя, разом із братом Миколою почали перевозити сигарети, як тільки отримали посвідчення учасника МПР, що дає можливість перетинати кордон без візи. Хлопці купили у знайомого поляка старенький “Фольксваген” за 400 євро, переобладнали його відповідним чином і розпочали свій нехитрий “бізнес”. Спочатку самі возили сигарети, а потім, коли зв’язки і на митниці, і по той бік кордону налагодили, на зароблені гроші купили ще кілька дешевих польських машин, найняли шоферів і відправляли через кордон цілі каравани вщерть запакованих контрабандними сигаретами автомобілів. Власне Роман й був одним з таких водіїв.

 Пачки цигарок ховають, зокрема, у сидіннях.

“Робота неважка і дуже прибуткова. За одну “ходку” мені платили дві, а бувало, і три тисячі гривень. У поляка хлопці купили “під мене” машину, моє прізвище вписали у техпаспорт, і я перевозив сигарети. Їздив два рази на тиждень. Мене нічого не обходило, я ні за що не відповідав. Запаковував машину цигарками і чекав на сигнал. Тобто, коли на митниці буде “своя” зміна. Найчастіше телефонували вночі. Зазвичай каравани автомобілів з контрабандними сигаретами переїжджають кордон з другої ночі до п’ятої ранку. Єдиний ризик — якщо сталася якась накладка на кордоні і митники (як правило, польські) знайшли цигарки, то можуть “вліпити” депортацію. Усі інші ризики — конфіскація сигарет і автомобіля — це проблема замовника. За півроку один раз поляки мене “злапали”. Але вдалося “відмазатися”. Кілька разів їздив вхолосту, тобто порожняком. Були такі тижні, що усі наші їхали чисті, без товару. За ці ходки нам не платили, але витрати хлопці мали: машини треба заправити, шоферам хоч на їжу дати кілька гривень. Мабуть, у ці тижні на кордоні були якісь перевірки...”.

За словами Романа, конт­рабандисти по одному рідко коли кордон перетинають. Зазвичай їде одразу кілька машин — може бути й до десяти. Це так звані спільні бригади. У контрабандистів з досвідом апетити ростуть, вони з часом винаймають кількох водіїв. Є такі “буржуї”, що і десять, і п’ятнадцять машин мають...

Люди, що їздять до Польщі у відрядження, на відпочинок чи, наприклад, у лікарню, обурюються дикими чергами на кордоні. Роман лише посміхається, коли кажу йому про черги. “Черги створюють контрабандисти. Схема така. Один із водіїв бригади, який завантажився першим, їде на кордон і стає у чергу. Інші продовжують пакувати своїх “залізних коней”. Коли усі запакувалися, їдуть на кордон, обганяють чергу, під’їжджають до свого колеги, і він впускає їх перед собою. Так вклинитися у чергу можуть і п’ять машин, і десять. Той уже може і перед шлагбаумом стояти. А прості смертні продовжують нудьгувати у черзі, яка, відповідно, майже не просувається, та проклинати усе на світі. Прикордонники, звісно, усе це бачать, але вдають, що їх це не стосується. На кордоні свої закони”. 

Народні умільці так вміють переобладнати автомобілі, що туди можна запхати до 400 пачок сигарет! Переобладнання коштує від 300 до тисячі доларів. Ціна залежить від того, скільки майстер спромігся зробити в машині “ничок”, тобто місцин, де можна заховати “картони” (так між собою називають блоки цигарок) чи “файки” (тобто самі сигарети). Якщо це, наприклад, бус і у “ничці” можна сховати 40-50 блоків сигарет, то це буде коштувати дорожче, ніж переобладнання легкового авто, куди влізе максимум 20-25 блоків. Роман каже, що коли вперше побачив, як місцеві спеціалісти у гаражах прикордонних сіл переобладнують машини, очам своїм не повірив. І дно переварюють, і у бокових дверцятах та під двигуном роблять ніші, і бензиновий бак переробляють таким чином, що половина стає схованкою для сигарет. Роман бачив, як дно буса “Фольксваген Т-5” переобладнали під 400 (!) блоків. Поляки його таки “злапали” і конфіскували, але власник собі з того нічого не робив, бо на тому бусі заробив на п’ять машин, та ще й хату поставив... 

Перевозять товар і на собі, бо зазвичай водія не обшукують. Один із поширених методів — пачки пхають у жіночі капронові колготки, якими кілька разів обв’язуються на талії. Виходить такий собі сигаретний патронташ. Таким чином на собі можна і до чотирьох блоків (у блоці — 10 пачок) перевезти. 

Сигарети для перевезення купують у прикордонній зоні. В старих, здавалось би, закинутих хатах, подвір’я яких обгороджені високою бляхою, облаштовані так звані пункти пакування. На таке подвір’я заїжджає переобладнана машина, у всі її “діри” пакують пачки чи блоки сигарет, і вже звідти вона їде на кордон. Ну, звичайно, в тому випадку, якщо на кордоні працює “своя” зміна, яка “дала добро”. Головне у цій справі — мати свою зміну. Її між собою називають “зміна-платник”, бо, зрозуміло, за сліпоту митникам треба заплатити. Платять не одразу на місці, як це було, до речі, колись, коли купюри клали на сидіння авто. Митників наперед попереджають, які машини запаковані. Відповідно, їх перевіряють суто формально. Хоча імітацію перевірки роблять: капот відкривають, під дно заглядають, салон начебто оглядають, ліхтариком світять... Але роблять це про людське око. А вже після зміни, коли митники їдуть додому, по дорозі хтось один зустрічається “на каві” з “клієнтом”, який і розраховується. Скільки платять, Роман точно не знає. Припускає, що одна машина обходиться у тисячу гривень. У ці послуги входить і залагодження питання з польськими колегами, щоб ті не чіплялися.

Чи бувають “накладки”? Бувають, каже Роман. Найбільше контрабандисти бояться так званих чорних. Хлопці спортивної статури у чорній формі з великими викрутками можуть приїхати на кордон у будь-який час і взяти на перевірку (це називається “на яму”) будь-яку машину, яка їм здалася підозрілою. “Чорні” є і серед українських, і серед польських митників (це спеціальні підрозділи боротьби з контрабандою. — Авт.). Вони можуть повністю розпотрошити автомобіль, від якого після них вже нічого не залишається. З ними домовитися важко. Особливо з поляками. Українські “чорні” за блок цигарок беруть сто гривень. А поляки бувають принциповими, але також не всі. У Романа був такий випадок. “Чорні” на польському боці відправили його машину “на яму”. Каже, страху тоді натерпівся. Найбільше боявся отримати депортацію. Передзвонив хлопцям, і вони через українських митників якось залагодили. А ось його колегам не пощастило. Одразу три машини, в яких було запаковано по 40 блоків, поляки забрали, а водіям вліпили депортацію. Щоправда, лише на півроку.

Як правило, перевозять дешевими машинами на польських номерах, які спеціально під цей бізнес купують у Польщі. Це “Фольксвагени”, “Форди”, яким щонайменше з десяток років і які у поляків, що так само живуть у прикордонній зоні, можна купити за кілька сотень доларів. Роман, наприклад, купив собі “Форд Мондео” 1998 року випуску за 600 доларів. Операція “купівлі-продажу” триває кілька годин. Віддаєш гроші, береш машину, їдеш разом із продавцем у польське місцеве МРЕО, там поляк вписує українського покупця у техпаспорт автомобіля як співвласника (поляк формально залишається власником, точніше, співвласником авто), і одразу можеш сідати за кермо та їхати в Украї­ну. З одного боку, машина з польськими номерами — це дешево і сердито, але, з іншого, згідно з українським законом, власник такого авто мусить щоп’ять днів перетинати кордон. Якщо, припустимо, сьогодні ви стоїте у черзі, а це вже п’ятий день, і ви не встигли перетнути кордон до 24-ї години, то прикордонник такий автомобіль вже не впустить. Але вихід є. Можна купити на автосервісі довідку, що автомобіль був зламаний. На період так званого ремонту дається відтермінування. Але у день виїзду зі сервісу мусиш перетнути кордон і обов’язково показати митнику цю довідку. Так, зреш­тою, роб­лять і ті, хто через різні обставини не вкладається у прокрустове ложе п’яти днів. Це і для автосервісів підзаробіток... Хоча віднедавна, каже Роман, життя ще ускладнили. Окрім довідки автосервісу, в разі “поломки” автомобіля, треба їхати на регіональну митницю, писати відповідну заяву, там її реєструвати, а вже потім домовлятися з автосервісом. Відтак на кордоні треба показувати вже дві довідки — з регіональної митниці і з автосервісу.

Тепер щодо заробітків. На так званих імпровізованих складах купують пачку сигарет орієнтовно за 26 гривень (буває, продають і без акцизної марки, тоді трохи дешевше). Тобто блок коштує 260 гривень. У Польщі його продають на 300 гривень дорожче.

Так само все організовано і на польському боці. Водій заїжджає на певне подвір’я, також глухо загороджене парканом. Розпаковується, отримує від поляка гроші (зазвичай у злотих) за товар. І їде назад. Але не порожняком. В Україну везуть вживану побутову техніку, колеса, мотори тощо. Одна людина може перевозити 50 кг. Якщо вага більша, то платять гроші, і митники пропускають. У прикордонних селах, знову-таки у певних хатах, цю техніку вивантажують і потім через Інтернет продають по всій Україні. 

Далі ці сигарети їдуть вже під німецький кордон. Але то вже бізнес поляка. Якщо він українцеві платить за пачку п’ять злотих, то під німецьким кордоном продає за вісім-дев’ять. А далі українські сигарети мандрують в Англію, Італію, Францію, де їх з-під поли продають у барах, пабах чи нічних клубах.

Крім сигарет, перевозять також бурштин. Роман знає хлопця зі села Наконечного (біля Краківця), який, власне, і перевозить до Польщі “сонячний камінь”. Каже, бурштин возити — дуже вигідна “тема”. “Малому 21 рік, а він вже хату побудував, має кілька машин!”. В Україні кілограм бурштину коштує мінімум 5-6 тисяч доларів, а є і по десять тисяч (залежить від ваги та якості каменів). У Польщі за кілограм платять щонайменше на тисячу “зелених” більше. Отже, перевіз 10 кг бурштину, маєш з “ходки” чистого навару десять тисяч доларів! І це при тому, що в Польщі бурштин не вважається контрабандою. Тобто ризик — мінімальний. У Ґданську постійно відбуваються аукціони з його продажу. Там — порт, і звідти його розвозять по цілому світу. Найчастіше “сонячний камінь” купують китайці. 

Запитую Романа, чому перестав возити “контрабас” і повернувся на завод. “Набридло, — каже, — замовник може в будь-який час зателефонувати, о першій чи третій ночі, тож мушу зриватися і їхати. Жінці це не подобалося. Ти собі не належиш. Живеш на кордоні. А я хочу жити вдома, з жінкою і дитиною...”.

По суті, Малий прикордонний рух перетворився на малу прикордонну контрабанду, яка масово охопила усе прикордоння (30-кілометрову територію). Як висловився Роман, “зас...ли кордон”. Як наслідок, страждають люди, які через контрабандистів змушені годинами стояти у чергах на кордонах. Змінити цю ситуацію практично неможливо. Хіба що скасувати МПР. Але Роман каже, це не варіант. Пороблять собі візи і далі будуть возити цигарки. Чи є вихід? Хлопець знизує плечима. Якщо на одному переході наведуть лад, то усі контрабандисти “перекинуться” на інший. Коли він возив сигарети, то усі їздили через Краковець. Потім дали “відмашку” на Шегині. Зараз усі на Грушів їдуть. Хіба, каже, зробити так, щоб українці не мали можливості їздити на машинах з польськими номерами. Якщо українці будуть купувати автомобілі за 5-6 тисяч доларів, а не за 500-600, то їм буде шкода цю машину переобладнувати, переварювати, а потім ризикувати, що митник її розпотрошить. Або ще варіант — зробити окремі смуги для тих українців, які їздять на польських номерах. Така ідея, до речі, була у влади, але так і залишилась на рівні ініціативи... Але найефективніший метод — зрівняти ціни на сигарети в Україні та Польщі. Якщо у нас пачка буде коштувати приблизно стільки ж, скільки у Польщі, то інтерес до цієї “теми” вщухне сам собою. Бо якщо ціни на продукти та одяг — однакові, а часом у Польщі навіть нижчі, то чому з цигарками усе навпаки?