У «країні роботів» не забувають усміхатися і радіти сходу сонця

Японія славиться ноу-хау та секретами довголіття. Але жити на морському меню не кожному по кишені…

Японія — країна новітніх технологій, вулканів, ритуальних чайних церемоній.  Її називають Країною сонця, що сходить. У цьому переконалася львів’янка Ніна Горинюк, яка представляла Україну на конкурсі краси Miss International, що цього року відбувся у Токіо. Різниця в часі між Україною та Японією — сім годин. Ніна каже, що  в цій острівній країні Тихого океану сонце сходить о 5-й ранку, а о 8-й — всі вже працюють, як у вулику. 

-Перші враження отримала, коли  поселилася в готельному номері на 23-му поверсі, - каже Ніна. - Побачила Токіо з висоти і сказала «Вау!». Краса неймовірна, усе місто як на долоні. Столиця Японії переповнена модерними багатоповерхівками. Та коли приїжджаєш у провінційні міста, там інша картина. Вулиці в Токіо вузькі, чисті. Не побачиш припаркованих машин. Для цього є підземні паркінги. У Японії рух правосторонній. Правил дорожнього руху не порушують. Хоча вночі чула з готелю, як машини “гасали”. 

У Японії дбають про чистоту довкілля, ландшафтний дизайн вулиць. Є багато парків, на вулицях - екзотичні дерева, зокрема пальми. Щоправда, на вулицях немає сміттєвих контейнерів. Етикетки від продуктів треба класти в сумку і викидати вдома чи в готелі у смітник. Там є окремі урни для пластику, картону, скла. Курити  на вулиці не прийнято. Для цього в приміщеннях громадських закладів є спеціально відведені майданчики. 

Багатьох учасниць Miss International неабияк здивувало, що більшість японців ходять по вулицях у медичних масках… Навіть у ресторанах їдять у... масках. Щоправда, трохи відкриваючи захист рота. Маски можна придбати на кожному кроці. “Ми запитали місцевих, у чому річ?  Нам показали жестом, мовляв, щось з горлом не так... Потім з’ясувалося, що так японці рятуються від вірусів, сезонних інфекційних захворювань, лихоманки”, - зауважила українська модель. 

- Що можете сказати про рівень життя цієї високотехнологічної країни?

- Рівень життя у Токіо — високий. Заробляють переважно на новітніх технологіях. У провінційних містах займаються виробництвом дерев’яних речей, збором чаїв. Японці вміло використовують усе, що їм дала природа.  

У столиці Країни сонця, що сходить, є чимало парків. Зелена оаза прикрашає хмарочоси.

Японія — країна роботів, які виконують різну роботу. Там багато уваги приділяють комфорту. Наприклад, красунь з багатьох європейських країн, які приїхали на Miss International, здивували унітази  з… підігрівом з автоматизованим очищенням і навіть звуковим супроводом. Всюди — комп’ютери. У рамках підготовки до Miss International відвідали студію нанотехнологій. Автомати там транслювали якісь сюжети. Нам дали окуляри, в яких по картинці ми розпізнали  людину — чоловік це чи жінка, вгадували героя кінофільму. 

Відвідали і фабрики шоколаду, ляльок. Смак шоколаду там відрізняється від нашого. Молочний шоколад мені засмакував. На фабриці ляльок була вражена виробами ручної роботи. Волосся ляльки заплетене вручну, кімоно складене за усіма правилами. Ціни ляльок кусаються — 10 тисяч єн (курс такий: 1 долар дорівнює близько ста єнам). 

Також нас водили на завод саке — це японська рисова настоянка, натуральний спиртовий напій, що отримується внаслідок бродіння (міцність — 16 градусів). Нам показували процедуру виробництва: саке народжується у великих ємностях, роботу яких регулює робот. 

- На чому економлять? 

- Якщо хтось думає, що японці щодня їдять морепродукти, — це не так. Суші, рибні страви не кожному по кишені. Їх їдять лише багаті. У Японії дорогі фрукти. За чотири хурми заплатила 9 доларів. Виноград теж не дешевий — 7-8 доларів. 

Люди з низьким достатком їдять рис, солодощі. Японці надають перевагу готовим стравам у пакетах — рисовим сумішам, пастам, де може бути дрібка курячого м’яса чи риби. Усе це смакують з дуже гострими соусами. Жителям європейських країн ці соуси не дуже підходять, дехто з конкурсанток  Miss International мав проблеми зі шлунком... 

Жителі Країни сонця, що сходить, ніколи не викинуть у смітник залишки їжі. В готельному номері ми викинули недопиту пляшку води. Прибиральниця вийняла її зі смітника і знову поставила на стіл. Там прийнято з’їдати усю їжу, бо харчі - дорогі. 

Зауважила, що японці економлять на електроенергії. Там напруга не 220 Вт, а лише 100… Через це красуні не могли вчасно підготуватися до акцій, показів та фіналу. Фени, праски для волосся довго нагрівалися. Ми були у розпачі. Мобільні телефони заряджалися на дві години довше. 

- Як японці підкреслюють свій статус?

- Ознакою статусності японської жінки є кімоно. Круто прийти на вечірку не у платті, а в кімоно. Одяг — без декольте. Все має бути закритим і скромним. Якщо плаття — то просте, чорне. Дорогих речей переважно не купують.  

У Токіо я з дівчатами завітала на вулицю Гіндзу, де розташовані дорогі магазини. Там  хотіли придбати «лабутени» (стильне жіноче взуття французького дизайнера на високих підборах з червоною підошвою). Та передумали, коли побачили ціну — 950 доларів.  Запитали, чому так дорого. Продавці відповіли, що сплачують великі податки, плюс витрати на доставку. 

- Що можете сказати про ментальні особливості?

- Національна риса японців — хвалити усе своє: “Усе наше — найкраще!” або “В нас немає нічого, що б було не найкращим”. Вони завжди привітні. У будь-якій ситуації або усміхаються, або просять у співрозмовника вибачення. 

Надзвичайно пунктуальні. Ніколи не запізнюються за зустрічі, заходи. Проте коли мені треба було допомогти зав’язати стрічки плаття для фінального виходу, то на допомогу не поспішали. Працівниця лише сказала «Yes, yes…».  Довелося самій все робити... 

Коли спілкуєшся з ними англійською, японці у відповідь хитають головою. На уточнення, чи все зрозуміли, відповідають, що ні. 

- У чому філософія чайних церемоній?

- Японці віддають перевагу зеленому чаю. П’ють його без цукру. Чайні церемонії відбуваються у спеціальних чайних домах. Це святе місце, щось схоже до мечеті чи церкви.  Перед входом гості одягають білі шкарпетки. Стиль одягу відвідувачів не має значення — “смарт кежуал”. А ось персонал чайного дому одягнений у кімоно. У першій кімнаті майстер готує для гостей солодощі, які кожен охочий дегустує. Десерти виготовлені з коріння та стебел чаю. Присмак специфічний, але форма — креативна (у вигляді квіток, грибочків). У другій кімнаті пригощають чаєм. Кожен сідає на коліна на спеціальний килим, майстер показує, як правильно пити чай. Горнятко беруть обережно руками, крутять за годинниковою стрілкою. Тим часом  кожен готує у своїй чашці чай. До води додають зелений порошок. Мішати треба швидко спеціальним прибором аж до піни. Якщо нема пінки — чай не готовий для церемонії. Смак чаю можна порівняти зі смаком свіжої трави. Привезла рідним на згадку пакетик японського чаю, який використовують для чайних церемоній. Такого в Україні ніде не купиш. 

Японці кажуть, що цей зелений чай робить шкіру оксамитовою, покращує роботу шлунково-кишкового тракту. Щось у цьому є: 26-річна японка, яка представляла країну на Miss International, виглядала на 18 років. Дівчина запевнила нас, що обходиться без косметичних процедур.